До зимових свят готуються довго й ретельно, а неодмінним атрибутом цих свят є ялинка. Звідки ж з’явилася традиція прикрашати ялинку і як вона прижилася в Україні – читайте далі.

Походження традиції

Традиція прикрашати ялинку бере свій початок у сиву давнину – їй понад 2000 років. Тоді люди вважали, що всі дерева наділені добрими силами, що в них живуть добрі духи. Розвішуючи на деревах пригощання й подарунки, люди прагнули таким чином задобрити духів, привернути їхню прихильність.

Відомо, що ще жителі Давнього Єгипту в грудні, у день зимового сонцестояння – найкоротший день року (за сучасним календарем 22 грудня) – у свої будинки приносили зелені гілки пальми як символ перемоги життя над смертю. У Стародавньому Римі на честь бога землеробства жителі прикрашали свої будинки зеленим листям у зимове свято Сатурналій. Друїди чіпляли золоті яблука на гілки дуба під час святкування зимового сонцестояння.

Вважається, що першими наряджати саме ялинку на Різдво почали німці у Середні віки, а вже звідти ця традиція прийшла до решти країн Європи та світу. Формування сучасного різдвяного ритуалу відносять до пізнього Середньовіччя, коли у германських народів існувала традиція ходити на Новий рік у ліс, там наряджати найбільшу та найгарнішу ялинку (переважно печивом, кольоровими клаптиками тканини та свічками), навколо неї спочатку співали, а потім проводили різні обряди – на врожайний рік, щоб не було посухи, на добробут в родині та інші. З часом дерева почали зрубувати на Новий рік, приносити в дім і ставити на стіл або навпроти вікна, наряджати цукерками та солодощами. Після хрещення германських народів, цей звичай зберігся й набув християнського смислу, а прикрашені ялинки стали обов’язковим елементом різдвяної традиції.

Різдвяна ялинка називається у німців “Різдвяним деревом” (Weihnachtsbaum) або “Христовим деревом” (Christbaum), а традицію з прикрашанням пов’язують також із легендою про Святого Боніфація, за якою він зрубав священного дуба Одина, щоб показати безсилля германських язичницьких богів. Зрубаний дуб, падаючи, повалив на своєму шляху всі дерева. Вціліла лише молода ялинка. Боніфацій повернув це на свою користь, подавши виживання ялини як справжнє диво. Він вигукнув: “Хай буде це дерево деревом Христа!”. З тих пір ялину стали вважати священним деревом Христа, яке пов’язане з його народженням.

Традиція прикрашання

Спочатку на ялинки замість іграшок чіпляли плоди: яблука як символ родючості; горіхи на знак незбагненності божественного промислу; яйця як символ постійного життя, гармонії і благополуччя.

У XVII ст. прикрашали різдвяне дерево фігурками й вирізаними з кольорового паперу квітами, яблуками, вафлями, позолоченими дрібничками, цукром.

А ось ідею запалювати свічки на ялинці приписують Мартіну Лютеру. Кажуть, що одного вечора він ішов додому, складаючи на ходу проповідь. Відблиск зірок, які наче мерехтіли серед ялин, вселив йому невимовне благоговіння. Вирішивши продемонструвати цю чудову картину своїй сім’ї, він у головній кімнаті встановив ялинку, закріпив на її гілках свічки й запалив їх. Згодом свічки, плоди, цукерки, яких вдосталь стали чіпляти на ялинку, – усе це надто обтяжувало гілки вічнозелених дерев. Постало питання, як зробити прикраси, щоб вони були красиві й легкі. І тут на допомогу прийшов бізнес. Першими порожнисті скляні кулі як прикраси для різдвяного дерева почали видувати німецькі склодуви. Вважається, що першу скляну ялинкову прикрасу (кулю-іграшку) було зроблено в Тюрінгії (Саксонія) у XVI ст. А ось різдвяні ялинки з електричними гірляндами вперше з’явилися на вулицях Фінляндії лише в 1906 р.

Як ялинка з’явилася в Україні

В Україні перші ялинки почали з’являтися у ХVIII столітті. Дослідники припускають, що традицію на терени нашої держави привезли етнічні німці.

Першу встановлену різдвяну ялинку офіційно зафіксували в грудні 1811 року в Одесі в палаці Потоцьких для різдвяного балу.

Ймовірно, що в другій половині XIX традиція прикрашання різдвяного дерева набула широкого вжитку серед українців.

У перші роки радянської влади різдвяна ялина не дуже віталась, оскільки нагадувала про релігію – “опіум для народу”. Разом з новорічною ялинкою засуджувався і Дід Мороз, який увійшов у святковий ритуал незадовго до жовтневих подій 1917 року. Так тривало аж до 28 грудня 1935 року, коли в газеті “Правда” за підписом відомого партійного і державного діяча Павла Петровича Постишева (1887–1939) не з’явилася невелика замітка з пропозицією про можливе відновлення призабутої новорічної традиції, яка починалася наступними словами:

“У дореволюційний час буржуазія і чиновники буржуазії завжди влаштовували на Новий рік своїм дітям ялинку. Діти робітників із заздрістю через вікно поглядали на сяючу різнокольоровими вогнями ялинку і тих, хто бавився навколо неї – дітей багатіїв.

Чому у нас школи, дитячі будинки, ясла, дитячі клуби, палаци піонерів позбавляють цього прекрасного задоволення дітлахів трудящих Радянської країни? Якісь, не інакше як “ліві” загибщики знеславили цю дитячу розвагу як буржуазну витівку”.

Ідея була підтримана керівництвом держави, після чого зелена красуня і вийшла з підпілля. Однак ялинка рекомендувалася в новій якості – не як символ свята Різдва, а перш за все як свято юних будівників комунізму.

Просто неба головну ялинку України ставили від середини 1950-х років на теперішньому Майдані Незалежності.

Локації в межах майдану періодично змінювалися. Стояла і там, де нині Монумент Незалежності, і ближче до готелю “Україна”, на узвишші, і біля Оперної студії консерваторії. Інколи ялинку встановлювали з іншого боку Хрещатика: між Поштамтом та Будинком профспілок або поблизу колишнього фонтану. Нині головна ялинка країни “прописалася” на Софійській площі.