У Черкасах нещодавно вийшла у світ збірка поезії війни української письменниці Валентини Коваленко «Вишіптування мокшанської бешихи». Як пояснює сама письменниця, таку назву для своєї нової книги, а їх у Валентини Коваленко нині понад 15, вибрала невипадково. Адже бешиха – в українській мові відома як рожа, червона шкіра, словом, небезпечне інфекційне захворювання.
Вірш Валентини Коваленко із її нової книги «Вишіптування мокшанської бешихи».
Не смій до мене сікатись в брати!
Твоє “брати” лише від слова “брАти”.
А ти віки ведеш мене до страти.
Зведенюки ми. Межи нами б – ґрати
Й бетонні – до пів неба – блокпости!
Аби тебе завирив чорторий,
Аби тебе зассали трясовини,
Щоби твоє поріддя ці провини
Не згоїло до сивої пори!
За те, як ти “па-брацкі” реготав,
коли ячали криками руїни,
За те, як мати билася причинно
З твоїх наруг над збавленим дитям…
Й скалічену юначу п’ятірню –
за жовто-синю стрічечку на ранці…
І за кайданки, вдягнені “па-брацкі”,
за розстріли і чорний глум кастрацій…
І цей потоп… Цей ґвалт русифікацій…
За наше право на святу борню!
А ти в брати не сікайся і кайсь,
Й затям собі: ніколи не зрідниться
моє в’язке вкраїнське ДНКа
й твоя рідка москальська сукровиця!
Не смій до мене сікатись, москаль!
КОМЕНТАРІ