На 89-му році життя померла українська дитяча письменниця, поетеса та перекладачка Тамара Коломієць. Про це 21 серпня повідомила донька мисткині Мар’яна, пише Суспільне.

Точної дати та причини смерті, а також дати й місця прощання поки немає.

“Відлетіла моя мила пташка, відспівала… Довго не могла сказати про це, прийняти, якось передумати… У який там день душа відлітає над вічними заплавами — в перший, дев‘ятий, сороковий. (…) Мабуть, сьогодні, в День поетів, годиться провести тебе у віртуальному світі у віртуальну мандрівку”, — написала Мар’яна.

Донька пригадує, як завжди читала мамі всі коментарі під дописами у Facebook, і Тамара дуже тішилася.

“Очевидно, на мені природа трошки відпочиває, бо я не можу знайти слів, щоб описати, хто ж ти така була насправді. Неперевершена, тонка, чутлива, дитино добра! Напишіть — якою її знали ви… Лети, моя пташко. Поети не вмирають, вони відлітають!”

Про Тамару Коломієць

Вона народилася 9 квітня 1935 року на Черкащині. Українська поетеса та перекладачка, із 1956 року — у складі Національної спілки письменників України. Здобула освіту на факультеті журналістики Київського університету.

Мати працювала лікаркою, дуже багато часу мусила проводити на роботі, тому Тамару виховувала бабуся Ганна. Неписьменна, баба Ганна знала напам’ять майже весь “Кобзар” і цитувала його онучці. Тамара була дитиною війни, її дід загинув на фронті протягом 1917–1921 років, а батько — на Другій світовій.

У Віртуальному музеї Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка розповідають, що якщо дівчинці у школі давали завдання написати твір на вільну тему, то Тамарі легше було висловлюватись у віршованій формі.

Перша збірка Тамари Коломієць “Проліски” була надрукована 1956-го, ще в студентські роки авторки. Їй тоді був 21 рік. 1957 року цю збірку відзначено першою премією та золотою медаллю VI Всесоюзного фестивалю молоді й студентів у Москві. За часів ранньої творчості письменницю помітив Максим Рильський, першим редактором був Михайло Стельмах.

Наступні збірки Тамари Коломієць: “Осіння борозна” (1981), “Багаття на межі” (1984), “Дорога в листопад” (1990).

Пізніше її твори не видавали 15 років, хіба друкували частково у періодиці. Вона почала писати для дітей. Входили такі її дитячі збірки: “Пастушок”, “Хиталочка-гойдалочка”, “Помічники”, “Недобрий чоловік Нехай”, “Біб-бобище”, “Луговий аеродром”, “Хто розсипав роси?”, “Візьму вербову гілочку”, “Найперша стежечка”, “Гарна хатка у курчатка”, “Де ховає сонце роси”, “Бринчики-мізинчики” тощо.

Тамара також створила кілька абеток для дітей. Її тексти покладені на музику, а деякі — перекладені англійською, польською, угорською, білоруською, російською, словацькою, чеською, казахською, азербайджанською, вірменською.

Вона переклала з білоруської збірку народних пісень, загадок і скоромовок, твори Ніла Гілевича, з латиської – “Золоте ситечко” Яніса Райніса, з монгольської – “Тато, мама і я” Ж. Дашдонга.

За переклади з білоруської Тамару Коломієць нагородили премією імені Павла Тичини “Чуття єдиної родини”. Також поетеса отримувала премію імені Наталі Забіли журналу “Малятко” та премію Кабміну імені Лесі Українки за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва.