Гордашівка – мальовниче село на Тальнівщині, розташоване на обох берегах річки Гірський Тікич. Його назву в народі тлумачать по-різному. Мовбито в давнину на цьому місці стояв табір татарської орди: орда – ордашівка – Гордашівка. Наприкінці XVII століття заснував село якийсь Гордаш, звідси й Гордашівка. За давніх часів синонімом слова «єврейка» була лексема «шівка»: горда єврейка – горда шівка – Гордашівка. Цікаву історію розповідає видання «Вісті Черкащини».

– Наше село – це горбиста, скеляста місцевість, – каже гордашанка Тамара Гаюн. – Я зібрала матеріали про всі громадські криниці. То сама історія. Криниці – то джерела життя людського. У них, як і саме буття, і вічність, і щастя, і справжня любов. Свідок страшних подій 1932-1933 голодних років – Херсонцева криниця. Розповім те, що чула від людей, що записано.

blank

У Гордашівці, на березі річечки Мошурівка, притоки Гірського Тікича, є криниця. Стоїть, немов сама скорбота й туга, задивившись журно в чисті води. А коли підійде подорожній води напитися, криниця, здається, аж посвітлішає. Крутиться коловорот, опускаючи відро. Рипить старий зруб, наче промовляє: «Обережно крути, повільно відро тягни, подумки згадай добрим словом того, хто нас спорудив. Згадай і пом’яни, щоб захистила тебе доля від тієї біди, очевидцями якої були й криниця, й укриті каменем річкові береги».

У роки громадянської війни прийшов до села чоловік. Його імені, на жаль, уже ніхто не пам’ятає. А от що називали Херсонцем, знає багато гордашан. Мабуть, прийшов у село цей чоловік з Херсонських степів, покохав жінку-вдову з чотирма дрібними діточками, за батька їм став. Мав добре серце й роботящі руки. Шнур поля на совість обробляв, хатину на березі Мошурівки збудував – господарював до ладу. Народжувалися й спільні дітки. Кожному поповненню в сім’ї радів Херсонець. Мріяв млин поставити, щоб самому користь мати і людям було де зерно змолоти. Місце спорядив, камінь для жорен виписав, та не судилося.

blank

Чорний голодомор прийшов і до його господи. Опустіла комора: забрали все. Ні зернини. А їсти просять восьмеро дітей. Дружина під серцем дев’яте носить. Зчорніла від горя, сльози виплакала. Зібрала останні сили й пішла до Тального на хустку тернову хоч окраєць хліба дітям виміняти. Не дійшла: сил забракло. Опухлі ноги-колоди підвели. Впала у видолинку на шпали й більше не піднялася. Не судилося дітям їсти принести. Не судилося ненародженому дитяті світ білий бачити.

Згодом помер і Херсонець, а за ним усі його восьмеро дітей. Так у хаті й згасли їхні душі, мов тонесенькі воскові свічечки догоріли. Немає слів, якими можна було б описати ту картину, що побачили люди, зайшовши через декілька днів у Херсонцеву хату. Діти мертві. Усі. У хаті – нестерпний сморід. Вилами й лопатами довелося виносити їхні зітлілі тіла й тут же, біля хати, в одній ямі поховати.

Немає Херсонцевої хати. Немає дворища. Лише лежить німий свідок тих часів – камінь для майбутнього млина. Він мав молоти зерно на хліб, а перемолоти довелося горе людське.

Нижче Херсонцевого двору знаходиться криниця, викопана його руками. Вода в ній чиста-чиста, мов поминальна сльоза. Шумлять листом біля неї стовбуристі осики, бережуть спокій і прохолоду джерельної води. П’ють її люди й згадують Херсонця. Буває, приходять не лише води набрати, а й окраєць хліба на цямрини покласти. Склюють його птахи, а люди так пом’януть тих, кого голод скосив, хто жити хотів, хто прагнув творити добро, хто живе в пам’яті односельців, чий витвір рук – криниця – і досі стає в пригоді багатьом гордашанам і подорожнім.

Гордашанка Марія Баланюк розповідає, що років п’ять тому зібралися небайдужі кутяни й вирішили власними силами відремонтувати пам’ятку:

– Майстровитий чоловік Іван Олександрович Суховий взявся до справи. Допомагали добровільні помічники: Іван Радченко, Дмитро Григорович Саламаха, Володимир Лисичкін, Петро Гресько, з Києва із сином та зятем приїхав Дмитро Олексійович Саламаха. Щира дяка всім за участь у добрій справі. Кожен старався для загального добра. Гордашани отримали неоціненну чисту джерельну воду, упорядковану криницю, яка упродовж багатьох років служитиме добрим людям, нагадуватиме всім, що добро незнищенне.