Навесні 1971 року молодий поет, викладач однієї зі спеціальних шкіл Черкас Василь Марсюк приїхав до Чернівецького університету для перепідготовки. Він працював над виданням першої поетичної збірки і залишив свій рукопис викладачу кафедри української філології Михайлу Івасюку, батьку Володимира Івасюка.
Так вірші Марсюка потрапили до рук Володимира. Між поетом і композитором зав’язалась дружба, а згодом Івасюк попросив Марсюка написати вірш, який той поклав би на ноти. За декілька днів поет приніс текст «Балади про дві скрипки». Цікаву історію розповів краєзнавець Борис Юхно.
Василь Марсюк згадував про те, як вони разом працювали над піснею:
«Ранній ранок. Ми біля рояля. Володя весь час імпровізує. Відриваючись від клавішів, просить дещо змінити порядок слів, десь продовжити рядок, ламаючи першородний розмір вірша. Я — великий тугодум, і експромтом творити чи змінювати — непроста річ. Але робота дуже захопила нас. Це була велика радість і велика мука спільного думання. Володя вимогливий до краю, але без тиску, «без нервів». Накурили безбожно. Добре, що батьки на роботі. Кава і велика коробка шоколадних цукерок. І знову безконечні варіанти, варіанти… Цигарки та короткі перемовки лише про слова пісні, тільки про неї. Розійшлися по полудні, коли вже очманіли від напруження».
Аби «вжитися» у вірш та вдосконалити деякі словосполучення і фрази, Івасюк набирав його на друкарській машинці свого батька безліч разів: у архіві композитора збереглося 12 варіантів тексту.
1972 року Івасюк зіграв пісню на Львівському радіо та в інтерв’ю про неї сказав: «Ця пісня написана на слова черкаського поета Василя Марсюка, в якій він своєрідно використовує народні мотиви. Це моє особисте бачення, відчуття, це вірш про людину-поета, яка своєю творчістю несе найрізноманітнішу гаму почуттів, будить багато емоцій і яка, зрештою, як співається у цій пісні, залишає на світі «снів своїх красу», красу своїх помислів, бажань і емоцій…»
КОМЕНТАРІ