Переживши жахи російської окупації Олена Собко із родиною виїхала на підконтрольну Україні територію, і, оселившись у Каневі, створила міні цех з виробництва авторської косметики з натуральних компонентів. Вироби пані Олени безпечні, відповідним чином сертифіковані і цілком доступні.
Своє життя родина Собків, як і багато українських сімей ділить тепер на період до і після відкритої агресії росіян проти України. Війна змусила респектабельну і забезпечену родину Собків стати вигнанцями у своєму ж домі. Та світ не без добрих людей. У Каневі знайшлись люди, які допомогли з житлом. Розпочати ж власну справу їй допомогли гранти від МХП.
Голодні обійми «руського міра»
– Наприкінці лютого загарбники намагались прорватись до міста, але енергодарці ставали живою стіною і не пропускали ворогів і їх техніку. Окупанти ж заявляли, що візьмуть Енергодар за будь-яку ціну. Остаточно нас окупували у ніч на 3 березня. Уночі їхні танки посунули на місто і стріляли по станції. Це була найстрашніша ніч у моєму житті. На ранок мало не всі будівлі були зрешечені кулями. Було страшно йти на роботу. На прохідній вже стояли окупанти з автоматами і обшукували нас. Вони зі зброєю ходили по станції, встановлювали свої порядки. Було, працюю у лабораторії, аж раптом бачу у коридорі російських солдат зі зброєю. Так злякалась. Тихенько закрилась і працювала. Із магазинів у перші ж дні окупації люди вигребли всі товари. Одного разу чоловік з ранку пішов у магазин, а повернувся аж увечері. Приніс всього 10 плиток шоколаду. «Вибач», – каже, – більше нічого не було». У нас не було нічого, ні їжі, ні продуктів, ні зубної пасти, ні туалетного паперу. Трішки пізніше почали підвозити товари з окупованого Криму. Але ціни – «космос». Кілограмовий пакет гречки 150 гривень, рулон туалетного паперу 80 гривень. Готівки теж не було. Знайшлись люди, які за 10 відсотків від суми їздили на підконтрольну Україні територію, знімали кошти з картки та привозили готівку, – почала розповідати пані Олена.
Жити у цупких обіймах «руського міра» було страшно і смертельно небезпечно.
«Їдь у Канів. Тут спокійно»
– Ми пробули під окупацією півроку. В Енергодарі почались арешти проукраїнських містян. Траплялось часто, що людей заарештовували навіть на роботі. У місті залишатись стало смертельно небезпечно, бо часто то там, то там лунали вибухи. Тож вирішили виїжджати. Радились у родині куди їхати та за що жити. Моя подруга по навчанню запросила їхати до неї у Канів на Черкащину. «Їдь сюди. Тут спокійно», – сказала вона мені. Тож ми так зробили, – продовжила розповідь співбесідниця.
Діти тримались мужньо
Із Енергодара родина виїжджала трьома автомобілями. Бо одразу їхало три родини: Оленина, батьків та сестрина. На щастя кожна сім’я мала своє авто.
У окупованому місті залишились лише Оленині свекруха й свекор, бо вони мусіли опікуватись 90-річною «лежачою» бабусею чоловіка. Виїзд виявився жорстким випробуванням. Загарбники випускали із окупованої території по сто машин на добу, а виїхати прагнули тисячі. Тож на перетин лінії розмежування пішов не один день.
– Поки стояли на головному блок-посту, який був у Василівці перед сірою зоною, над нами двічі пролітали гради. Діти тримались дуже мужньо і навіть підбадьорували нас, дорослих. На блок-посту росіяни перевіряли кожну сумку і кожну валізу. Коли зрештою, вдалось виїхати і доїхати до українських військових, це був як ковток повітря. Нас прийняли як рідних, колону із 50 авто провели до Запоріжжя і у «Епіцентрі» нагодували і дали можливість оформити матеріальну допомогу, – ділилась спогадами пані Олена.
За оренду квартири у Каневі доводться платити росіянам
Перші півроку переселенці жили у селі Ліплява, що поряд із Каневом. Подруга поселила безкоштовно їх у бабусі. Проте на осінь мусіли знайти інше житло. Чоловік Олени одразу почав працювати у таксі. Так, возячи людей, познайомився із жінкою, у якої померла мама і залишила їй квартиру.
– Із житлом вийшла дивна історія. Так сталось, що жінка, яка поселила нас у квартирі своєї померлої мами, через пару місяців померла від раку. Єдині її спадкоємці живуть у росії, і через знайомих ми їм платимо за оренду. Ми так із чоловіком вже не раз говорили, що виходить якась чудернацька ситуація. Ми живемо у Каневі, а гроші за оренду йдуть у росію. А росіяни у нас у Енергодарі самовільно-нахабно заселяються у наші квартири, виламуючи двері, нікому нічого не заплативши, – додала пані Олена.
Заробляти на хліб допомогло хобі
Роботи у Каневі пані Олена не знайшла. У нагоді стало її давнє хобі – виготовлення авторської косметики. Цим промислом Олена Володимирівна почала займатись багато років тому. Друзі, спробувавши її продукт, запропонували продавати створені її руками у домашніх умовах креми, мазі, шампуні і мила, виготовлені із натуральних компонентів. За рекламу слугувало так зване сарафанне радіо. І по тихеньку справа пішла, але все ще залишалась на рівні хобі. Перетворити хобі на професію пані Олену змусили обставини.
На щастя, покидаючи рідний дім, Олена Собко взяла з собою всі необхідні компоненти для виготовлення косметики, які купила незадовго до виїзду.
Нову професію здобула у декретній відпустці
– Перебуваючи у декретній відпустці, ще в до вторгнення, мені на очі потрапила реклама твердого шампуню проти випадіння волосся. А мені, так сталось, не підходив жодний із магазинних шампунів. Тож зайшла на сайт виробника, почала робити замовлення і так закохалась у натуральну косметику, що вирішила виготовляти її сама. Спочатку зробила на 8 березня мило у вигляді трояндочки і подарувала його бабусі одній та другій. Потім авторські мила дарувала подругам. Звістка про мої вироби почала ширитись з вуст вуста, а потім я стала настільки відома, що почали запрошувати на ярмарки у Енергодарі, – пані Олена розповіла про те як започаткувала своє хобі.
Опанувавши секрет виготовлення авторського мила пані Олена почала виготовляти шампуньки, гелі для душу, «бомбочки» для ванн на замовлення.
Переїхавши до Канева у жінки стало набагато більше вільного часу і вона вирішила зайнятись цією справою професійно. Задля підвищення рівня майстерності Олена Собко пройшла кілька онлайн курсів, про що свідчать отримані дипломи. Взяла участь у конкурсі для переселенців, які хотіли б започаткувати власну справу. Але, розробивши бізнес-план не змогла його захистити, бо не мала ноутбука для його презентації.
– Довго шукала грант, який би допоміг розпочати справу. І єдиний, який мені підійшов, був грант від МХП, бо для участі у ньому не потрібно було бути зареєстрованим ФОП чи одразу ставати роботодавцем і наймати працівників. Звісно таких коштів у мене не було. Торік подала на 100 тисяч гривень, виграла і це дозволило мені розпочати справу з нуля. Закупила частину обладнання. А цього року від МХП виграла грант на 50 тисяч гривень, завдяки чому повністю забезпечила своє маленьке виробництво необхідним обладнанням. І тепер я працюю офіційно, зареєстрована як ФОП.
– Ви починали з мила, гелів для душу, шапмпуней. Наскільки змінився асортимент виготовлених Вами продуктів?
– Я можу виготовляти всі косметичні засоби, які пропонують у магазинах. Це, у тому числі й косметика по догляду за обличчям, волоссям, тілом. І при цьому все на натуральній основі. Серед компонентів натуральні олійки (оливкова, жожоба, мигдальна, авокадо), трави, екстракти, власноруч виготовлені гідролати.
– Що таке гідролати?
– Маю апарат, який дозволяє виготовляти гідролати. Це така квіткова водичка, яка добувається методом парової дистиляції і зберігає всі цілющі властивості рослини. Зараз у мене є шість виготовлених мною гідролата. Серед них м’ята, троянда, ромашка, лаванда, деревій і чебрець. Щось з трав сама збирала, а щось принесли небайдужі. Зробила на основі тих трав гідролати, які тепер і використовую. У мене є мрія придбати власний будинок із земельною ділянкою, на якій би я сама вирощувала необхідні квіти та трави, – розкрила професійні секрети і свої мрії майстриня.
Натуральні, безпечні і сертифіковані
Продукція мікро чи міні цеху пані Олени не лише натуральна, але й безпечна та відповідними чином сертифікована.
– Нещодавно отримала сертифікацію на свою косметику щодо її безпечності для здоров’я людей. У мене немає ні силіконів, ні продуктів нафтопереробки і консервантів, які діють до трьох років. Мої консерванти суто природні і «зелені», і діють лише півроку, – додала пані Олена.
На сьогодні крафтова косметика Олени Собко налічує близько 80 видів засобів догляду за волоссям, шкірою обличчя та тіла.
Спілкуючись із журналістом пані Олена порекомендувала читачам не економити кошти, купуючи дешеву косметику. Адже основа дешевої косметики – це продукти нафтопереробки, які назвати корисними для людського організму язик не повертається.
– Асортимент продукції великий, продукція натуральна, а що із ціновою політикою?
– Крафтова продукція апріорі коштує дещо дорожче ніж звичайна, бо вона натуральна. Покупець має усвідомити, що він платить за натуральність, безпечність, екологічність і унікальність товару. На різний товар і ціна різна. Бальзам для губ коштує від 90 гривень, а, наприклад, сироватки від випадіння волосся до 550 гривень. Власне ціна відображає не лише собівартість компонентів, затрати на виготовлення, людську працю, але й орієнтована на ціну конкурентів та купівельну спроможність людей, – пояснила пані Олена.
Довідка:
Собко Олена Володимирівна, жителька м.Енергодар де знаходиться найбільша у Європі Запорізька атомна електростанція, 39 років, мати трьох дітей. Вищу освіту здобула у Севастопольському інституті, за фахом хімік. Після здобуття освіти Олена Володимирівна з 2008 року і до відкритого вторгнення російських загарбників, працювала на Запорізькій АЕС у лабораторії. Півроку в окупації. Діти: Сансанич (7 років), Каролінка (9 років), Микита (15 років).
Мріє придбати власний будинок із земельною ділянкою, щоб власноруч вирощувати квіти та трави, необхідні для виготовлення натуральної косметики.
Володимир Лимаренко-Полянський
КОМЕНТАРІ