У День Гідності та Свободи звучить багато гарних і пафосних слів… Часто їх виголошують ті, хто двадцять чи десять років тому ані найменшого відношення до тих революційних подій не мав. А то й часто ходив у прислужниках тієї злочинної антиукраїнської кучмівської чи януковицько-тулубівської влади. Або просто відсижувався десь «у кущах»… А тепер б’ють себе в груди і рядяться у великі борці за свободу і гідність. Кожна нова влада чи новоявлені «ряжені активісти» хочуть нав’язати суспільству думку, що до них була суцільна патріотична пустеля, а от від них розпочинається справжнє відродження і розбудова України…
Від так, за тими високопарними словами забуваються і затираються з пам’яті (викидаються з історії) люди, справжні патріоти і герої, які стояли та боролися на революційних барикадах за Свободу і Гідність. Ніхто не згадує, що у 2004 році під час Помаранчевих подій колесо історії могло крутнутися і в інший бік – й тисячі помаранчевих активістів могли опинитися в тюрмах та на новітніх соловках. А під час революційних подій 2013-14 років у вирій могла відлетіти не лишень небесна сотня, а й тисячі й тисячі патріотів, які стояли на майданах по багатьох містах та селах України.
Отож, хочемо нагадати про ті часи у фотографіях, де можна упізнати обличчя людей, які відстоювали Свободу і Гідність, ризикуючи особистою свободою і навіть життям.
Сьогодні згадуємо помаранчевий період нашої історії на Черкащині. Тоді на барикади першими вийшли команди Віктора Ющенка у всіх районах області. А кістяком став обласний штаб народного кандидата в президенти. У єдиний кулак об’єдналися націонал-патріотичні політичні сили, які протистояли «регіоналам» на чолі з Януковичем.
У «помаранчеву» команду на Черкащині входили громадські та політичні діячі нашого містечкового розливу. Зокрема, в обласному штабі працювали: Олександр Черевко, Олена Фещенко, Микола Каплій, Віктор Левицький, Михайло Вакуленко, Олег Панчешний, Петро Куча, Степан Вінярський, Оксана Розум, Леонід Даценко.
У районах області революційно-виборчі штаби очолювали: Микола Малишко, Дмитро Лисун, Олександр Шандор, Іван Пустовіт, Анатолій Бондаренко, Микола Шульський, Василь Гливенко, Микола Харченко, Іван Лежух, Олександр Шевчук, Сергій Стецюк, Мар’яна Герасименко, Валерій Данилевський, Олег Харченко, Віктор Закаблуковський, Петро Григоренко, Микола Котко, Петро Литвин, Юрій Сушко, Олексій Пірогов, Віра Носенко, Володимир Завгородній, Микола Лисун, Петро Чернявський, Микола Булатецький.
Після перемоги на президентських виборах Віктора Ющенка більшість із очільників штабів стали керівниками в обласній та районних адміністраціях.
За ці роки значна частина людей із того революційного призову відійшла у засвіти…
– Сьогодні важливо добре засвоїти уроки Українських Майданів, щоб не повторювати тих помилок, які пізніше призводили до розчарування і зневіри українців, – наголошує народний депутат України VII скликання Леонід Даценко. – На той час, 20 років тому, чітко постало екзистанційне питання для України і українців вибору подальшого щляху розвитку нашої держави – проукраїнського, проєвропейського, демократичного чи промосковсько-імперського, тоталітарного, антиукраїнського. Перший шлях на президентських виборах символізував Віктор Ющенко, а другий – Віктор Янукович. Постала така світоглядна барикада і кожен мав зробити свій вибір. Переконаний, що вибір саме проукраїнського, проєвропейського шляху був правильним. І тим, хто за нього боровся, немає в чому розчаровуватися і зневірятися…
А от помилкою я вважаю, що після переможного Майдану активна українська спільнота знову розійшлася по своїх хатах, своїх, даруйте, печах, увіровавши у месіанство свого поводиря-президента, який помахом якоїсь чарівної палички відразу наведе лад в Україні, виконає усі вимоги революційних мас. А потрібно було продовжувати активно боротися і вимагати від нової помаранчевої влади реалізації вимог, виплеканих Українським Майданом. Адже наш Майдан був створений не помаранчевими вождями, а постав саме за народної ініціативи і тримався на плечах українських громадян, – переконаний Леонід Даценко.
– Ще одним уроком помаранчевих часів є те, що нова влада не покарала лідерів, стовпів старої, як говорили, злочинної влади, – стверджує колишній нардеп. – А не покаране зло через певний час оговтується, мобілізується і повертається ще більшим злом. Що ми отримали уже в 2010 році, коли Янукович переміг на президентських виборах розрізнену пересварену помаранчеву команду. А не покарали кучмівсько-януковицьких сатрапів і їх холуїв, бо ті банально відкупилися… Це ж сталося і з олігархічними кланами, проти яких також виступав революційний Майдан, і які були економічним фінансовим базисом для старої злочинної влади.
– Сьогодні віссю імперського вселенського зла постала московська путінська орда. Рашистська антилюдська варварська ідеологія «руzzкого міра», яка опанувала цим ординським плем’ям, прагне знищення нашої державності, українців, як нації. Щоб протистояти і перемогти цю азійську орду, необхідна, перш за все, єдність всередині української держави. Та єдність, що призводила до українських перемог впродовж останніх кількох століть. Така єдність, яка панувала на Українських Майданах. І це ще один чи найголовніший урок, який ми маємо винести і реалізувати сьогодні у протистоянні із рашистською ордою, – наголосив Леонід Даценко.
КОМЕНТАРІ