blank

Подружжя 71-річних Ігоря і Тамари Терехових півтора року живуть на Черкащині. Їхній будинок в Сіверську на Донеччині зруйнувала російська артилерія, а самі вони шукали одяг і прихисток в покинутих будинках сусідів. Опісля — виїхали на Вінниччину. Нині ж у селі Михайлівка відновили частину минулого життя: завели господарство, заклали трояндовий сад і розводять кіз, розповіло подружжя Суспільному.

Одинадцять кіз, подвір’я і хата край села — це лише частина того життя, яке вони мали в Сіверську на Донеччині, розповіла пані Тамара.

Та у вересні 2022 року родина виїхала з-під обстрілів.

“Нас хлопці вивезли. Ми їм бринзу, а вони кажуть: нам бринзу і яйця, більш нам нічого не треба. Артилерія росіян лупила по нас добре, прильоти такі були вже, що ми звикли: сидимо, чуємо оце, вихід. Ану, долетить чи не долетить? Перелетить, перелетіло. Не долетить, не долетить. А це по нас, лягай”.

Рахували постріли, поки артилерійський снаряд не зруйнував їхній будинок, розповів пан Ігор.

“Я в шортах, вона теж в шортах. Капелюх від сонця і капці. По чужих хатах знаходили старі ганчірки. Три місяці ми пробули в чужій хаті. Вже хлопці сказали: як ви самі не погоджуєтеся їхати, то ми вас повантажимо в машину і вивеземо, бо ви нам вже заважаєте. А ми там одні лишилися”.

Тепер з ранку до вечора їхні думки про те: чим нагодувати худобу, де випасти і що посадити на городі.

“Садочок, городина: люцерна посіяна, кукурудза, картопля, часник — все, що треба для столу, щоб було свіженьке. Проснувся і вперед по господарству. Кожен хоче їсти, треба годувати, пильнувати, прибирати”, — розповів Ігор Терехов.

Та родина Терехових хотіла б мати ферму:

“Було б непогано, якби ми були трішки молодшими. А трішки — це років так на 30-40. Уже 71 рік нам. Ризикнули б розвести ферму козячу. Та пасти нема де. Робили б сир”.