Чому підлітки обирають розваги на поїздах та як правильно говорити про це – пояснення фахівців

На Черкащині вперше зафіксували випадок катання двох юнаків на даху поїзда — відео поширювали в соціальних мережах. Поліцейським вдалося знайти учасників події, повідомила Суспільному речниця головного управління Національної поліції України в Черкаській області Зоя Вовк.

В Україні протягом 2025 року зафіксували 86 таких випадків, в етері Українського радіо Черкаси розповів начальник управління ювенальної превенції Національної поліції України Василь Богдан. Чому підлітки обирають такі розваги на поїздах та як правильно говорити про це із ними?

За словами речниці Головного управління Нацполіції України в області Зої Вовк, що на Черкащині 17 січня вперше зафіксували катання на даху поїзда. Щодо двох 17-річних хлопців правоохоронці склали адмінпротоколи за фактом порушення правил охорони порядку і безпеки руху на залізничному транспорті.

“Це частина перша статті 109 Кодексу України про адмінправопорушення. Покарання згідно з цією статтею передбачає штраф у розмірі від семи до 15 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (від 119 гривень до 255 гривень — ред.)”.

Також у середині поїзда знайшли 13-річного підлітка, додала речниця. З її слів до адміністративної відповідальності за невиконання обов’язків щодо виховання дітей правоохоронці притягнуть його батьків:

“Це стаття 184 Кодексу України про адмінправопорушення. Поліція Черкащини закликає батьків і вчителів роз’яснювати роботу з дітьми і пояснити, що залізниця є територією підвищеної небезпеки”.

Контакт з електромережами напругою в понад 27 тисяч вольтів може призвести до миттєвої смерті, а падіння з висоти або зіткнення з перешкодами під час руху потяга на швидкості від 60 до 100 кілометрів на годину часто мають фатальні наслідки. Тож громадян закликають у разі виявлення людей на вагонах чи підніжках потягів повідомляти працівників вокзалів, залізниці або звертатися за телефонами 102 чи 112.

У 2025 році від таких розваг загинули 14 дітей, повідомив начальник управління ювенальної превенції Національної поліції України Василь Богдан. З його слів, таку поведінку в ювенальній превенції називають зачепінгом. І кількість таких випадків зростає:

“У 2024 році на території України зафіксували 28 випадків зачепінгу, внаслідок яких травмувались 18 дітей, із них 15 отримали травми, ще троє загинули. У 2025 кількість таких випадків зросла до 86, у яких травмувались 159 дітей, із них 12 отримали травми, 14 загинули”.

У таких розвагах переважно беруть участь хлопці, розповіла практична психологиня Наталія Єфімова. З її слів, як правило, це роблять переважно групи підлітків, а не самостійно:

“Питання в тому, що це несформована доросла людина, і дитячий мозок впливає в такий момент. Більшості хлопцям закладають, що дорослий чоловік — це про сміливість, агресію, якісь вчинки неординарні. І так званий вайб їхній, коли вони це ловлять у цей момент, думають, що вони дорослі, тому зможуть і витримають.Тобто, по-перше, це соціальний аспект групи підлітків. Самостійно, як правило, дуже рідко це може робитися, тому це питання колективу, це система і в цій системі хочеться бути важливим. І така ситуація складається серед тих підлітків, де немає важливості в іншій системі — в сім’ї, у школі, серед друзів. Тоді вони гуртуються саме за такими цінностями: довести, я можу, я існую, зробити щось неординарне, щоб мене помітили. І таким чином хочуть перекрити це все, що є всередині. А, як правило, всередині є почуття меншовартості, коли його не бачать. І тоді всередині виникає от таке спонукання зробити щось неординарне”.

Що робити в таких ситуаціях, психологиня пояснює так:

“Перше, що ми маємо робити в таких ситуаціях, це визначити клімат і атмосферу, які знаходиться і виховується підліток. І, як правило, ми там побачимо дійсно відчуженість, холодність, там, де немає теплих стосунків. Треба дивитися тоді, що ж відбувається в тій сім’ї, треба говорити з батьками, треба говорити в школі. Цьому треба навчати, а саме емоціям, почуттям, що треба висловлювати їх”.

Наталія Єфімова наголосила, що саме батьки мають приділяти якісну увагу підлітку й вчити його висловлювати свої емоції:

“Інколи батьки не звертають увагу на стан дитини, тому що їм просто нема коли. Якщо ми зараз говоримо взагалі про Україну, про наших батьків, в яких реаліях ми живемо, то, слава Богу, коли дитина нагодована, коли вона в теплі, коли дійсно ми навіть про ті уроки не питаємо, а про психоемоційний стан немає нам коли. Інколи ми самі виснажені, ми самі не в ресурсі. Але ж діти — це наша найголовніша цінність. Після нашого фізичного здоров’я і психоемоційного здоров’я ми маємо звертати увагу на дітей. Як би нам зараз важко не було із цим виключенням світла, із цим холодом, але завжди в першу чергу — прийшли додому, запитайте, як у дитини справи. Придивіться уважно. І саме головне відчуйте, що треба налаштуватися на дитину, просто налаштуватися. Їм не треба багато уваги. Їм треба якісна увага”.

Пані Наталія пояснила, що в таких випадках у першу чергу батькам варто працювати із психологом:

“Я говорю: батьки, мені треба з вами попрацювати, не з підлітками. Негативна поведінка — це побачити дитину, вони хочуть бути важливими. Дорослих треба спонукати до чогось позитивного: показати їм їхні здібності, показати їм їхню цінність, важливість, їхню унікальність. А цю здібність треба виявити, побачити і показати, де підліток може дійсно задіяти свої унікальні здібності. У нас прекрасні діти, але те, що їм немає можливості, де проявитися, то це вже питання суспільства, батьків, школи. Треба якомога більше їх залучати до суспільного життя, до спорту, щоб вони могли там цей адреналін, свою енергію направляти в позитивне, добре русло”.

“Нами, як правило, дуже сильно рухає цікавість, і якщо навіть підліток в прекрасному кліматі виховується, там є довірливі стосунки, там все добре, але на якийсь навіть період часу він попадає в якусь компанію, він десь щось почув, і з’явиться всередині оця цікавість, навіть коли дійсно в дитини дуже добре середовище, ми можемо це пропустити”, — пояснила психологиня.

Дітям, з її слів, варто пояснювати причинно-наслідкові зв’язки:

“Тому дітей треба вчити питанням наслідків, а які наслідки від кожної моєї дії. Навчити їх ось такому мисленню, коли перед тим, як щось робити, завжди подумай, а навіщо мені це. Наслідками мислять усі успішні люди. Неможливо прорахувати повністю на 100% все, але на 99% можливо. І треба вчити дітей мислити усвідомленими наслідками: навіщо я це роблю, для чого, і що я отримаю”.

У школах Черкащини інспектори Служби освітньої безпеки проводять превентивні бесіди зі школярами, аби пояснити, що таке зачепінг, також проговорити про інші загрозливі ситуації для життя школярів, розповіла старший інспектор відділу Служби освітньої безпеки, капітан поліції Марина Завада:

“Зачепінг є вкрай небезпечною формою поведінки, коли діти або підлітки чіпляються за потяги, електрички чи інший залізничний транспорт і пересуваються назовні. Назовні транспорту це може бути на даху вагонів, між ними або позаду. Що цікаво, діти не сприймають як небезпеку. Найчастіше діти сприймають як гру, вигляд або спосіб отримати гострі відчуття. Також це досить часто робиться для популярності в соціальних мережах”.

Основна небезпека зачепінгу полягає в тому, що в таких ситуаціях дитина фактично не контролює обставини, додала вона:

“Це ризик падіння з висоти, ураження електричним струмом від контактної мережі, удар чи різке гальмування транспорту. Іноді навіть одна секунда необережності може коштувати життя і здоров’я. Звичайно, законодавством передбачена відповідальність за такі дії, але для нас, як інспекторів Служби освітньої безпеки, покарання не є головним акцентом. Наше основне завдання — щоб дитина усвідомила реальну небезпеку для свого життя і здоров’я”.

Практична психологиня Наталія Єфімова наголосила, що пояснювати дітям про небезпечні ситуації мають батьки. Такі розмови мають бути в кожній родині. Як правильно розповідати про небезпечні розваги вона пояснила:

“Не треба лякати підлітків, треба дійсно давати їм розгорнуту інформацію. Мені якийсь один підліток показував, як драйвово блогер ганяє на автомобілі на великій швидкості по вулицям, як за ним ганяється поліція, і він розказував в такому захваті. Я кажу: скажи, будь ласка, а як ти вважаєш, чим це може закінчитися? Раптом він каже, так він загинув. І це було сказано з такою навіть радістю. Вони не уявляють, що таке смерть. Вони просто про неї не думають, вони її не знають. Кажу, а покажи мені, будь ласка, а є ролики з наслідками? Можливо, там є похорони цього блогера? Можливо, там висловлюються його близькі чи родичі? І отут ученята тоді заграли трішки іншою емоцією. І ми перейшли говорити про ось ці наслідки, які можливі”.

Психологиня радить брати дітей на похорони, в дитячі будинки чи лікарні, аби вони усвідомлювали дійсність:

“Оскільки вони дійсно живуть у своїх реальностях, в своїх ілюзіях. Вони не бачать розгорнутої картини. І тому треба дійсно їх брати інколи на похорони, щоб вони бачили реальний біль, щоб вони бачили реальне життя. Зараз дуже багато є волонтерських рухів, коли ми можемо доглядати і допомагати військовим. Побачити, як це страшно, як це боляче, як це некомфортно жити з травмами. Щоб вони дійсно бачили розгорнуту картину життя. Повезти в дитячий будинок, повезти до лікарні, показати дітей з різними вадами. В тебе є здоров’я і навчити цінувати їх це здоров’я і цінність життя, показати їм це. Це окремі заняття мають бути, це мають бути окремі уроки, це мають бути окремі люди, які дійсно заразять своїми почуттями”.

“Науковці довели про те, що емоція, як вірус, вона заражає. І ми маємо дітям передати цій емоції волю, наскільки це важко і наскільки це добре мати здоров’я, мати силу, мати енергію. І наскільки важливо це все перевернути в добре русло, показати цінність і важливе життя. Їхні сили, їхні унікальності, їхні здібності виявити й направити в красиве, правильне, цінне русло. Не треба боятися емоцій. Дитина образиться завжди на нечесність, дитина образиться на неповагу, коли ми просто монотонно читаємо їм свої нотації”, — прокоментувала пані Наталія.

Вона радить батькам проявляти перед дітьми свої емоції й у такий спосіб показувати, які вони важливі:

“Коли ми кричимо, лаємося, розказуємо, як вони неправильно роблять, а як треба правильно робити. І дитина оцінить наші чесні емоції, коли ми чесно скажемо, ти знаєш, я боюся, я твоя мама, я твій батько, я за тебе боюся. Я хочу знати, що ти знаєш, а саме про безпеку. Заспокій мене, скажи мені, що ти про це знаєш. Ось так, відверто, не боятися показатися некомпетентними батьками. До дитини треба спуститися просто на людський рівень і сказати, мені за тебе стало страшно. Що почує дитина насправді? Що я важлива, я важливий для своїх батьків”.

Як правильно діяти, на думку психологині, дітям варто показувати власним прикладом:

“Кожен з нас має собі сказати: якщо я хочу, щоб мої діти були в безпеці, щоб мої діти були здоровими і щасливими, то вони в першу чергу будуть дивитися на мене, бо я мати, я батько. Тому зараз треба мені відпочити, тоді я дуже добре буду бачити дитину. Починаємо з себе, діти будуть це бачити. Якщо діти будуть бачити, як ми цінуємо своє життя і своє здоров’я, діти переймуть автоматично цінувати себе, любити себе, берегти себе. Діти біля таких дорослих вже автоматично будуть знаходитись в безпеці. Їм не буде приходити на думку робити небезпечні речі”.