blank

Вчителька із Золотоноші Ольга Лесик близько 12 років викладає математику у місцевій гімназії для учнів 5-11 ласів. З її слів, сучасний вчитель повинен володіти не тільки педагогічними навичками, а й бути психологом та знати зацікавлення дітей. Чому обрала математику, як змінилося викладання з роками та навіщо вирішила взяти участь у конкурсі “Вчитель року” Ольга Лесик розповіла Суспільному.

Ольга Лесик — одна із переможців обласного етапу конкурсу “Вчитель року — 2026” у категорії “математика”, представлятиме Черкащину на всеукраїнському рівні разом зі ще трьома педагогами — колегами із Лисянки та Черкас. Про усіх педагогів — у нашому циклі “Класні історії”.

Пані Ольго, скажіть, чому ви обрали саме математику?

Математика у свій час здавалася одним з найскладніших предметів. І він зараз дітям дається, скажімо, найтяжче. Але математика — це стабільність. Коли серед інших предметів дуже часто відбуваються зміни на рівні держави: історія, території географічні, то математика — стала наука. Вона додає якоїсь стабільності навіть навчанням учнів. Саме тому я вирішила, що це, мабуть, буде моє.

Як вдається заохотити дітей вчити такий складний предмет?

Сучасних дітей заохотити, чесно скажу вам, важкувато, особливо, якщо це математика. Заохочую їх тим, що цікавить їх самих. Щоб надихнути дітей вивчати математику, доводиться самій постійно навчатися і навіть не в поглибленні своїх математичних знань, а навчатися бути на рівні з дітьми. Цікавитися, що цікавить саме їх: різні соціальні мережі, стріми, рілзи та інше. Коли починаєш говорити з дітьми їхньою мовою, навіть математика стає простішою. Вони самі в певний момент часу не розуміють, коли починають розуміти ту чи іншу формулу. Тому тут я б сказала, що варто звертати увагу саме на індивідуальність кожної дитини.

Ви сказали, що сучасних дітей важче вчити. Раніше діти більше любили математику?

Я можу судити лише з того, як навчалася я, і як навчаються діти зараз. Мій педагогічний стаж, я б не сказала, що він є надто великим. Але коли навчалася я, це було інше відношення до школи, до освіти, до поняття і розуміння, що таке вчитель. Коли я знала, що маю вивчити формулу і за це отримую оцінку, додаткових питань, де це мені знадобиться, чи де я зможу це застосовувати, не виникало. А сучасні діти, і тим більше коли ми прямуємо впевненими кроками в “Нову українську школу”, коли починаєш їм говорити про тригонометрію в середній або старшій школі, вони починають говорити: а де це мені знадобиться в житті? І тоді виникає складність, тому що тут потрібно зацікавити дитину і пояснити, де воно знадобиться.

Чи варто, на вашу думку, посилити чи, можливо, послабити програму математики?

Хтось її посилює, хтось її послаблює. Можливо, більше її осмислити: чітко визначити межі, які будуть потрібні дитині в майбутньому, як потенційному працівнику, як, можливо, роботодавцю для того, щоб розвивати країну в майбутньому. Знання з математики, здобуті в школі, мають бути такими, щоб дитина в майбутньому могла застосувати в потрібному її напрямку.

Чи помітили ви, що з повномасштабною війною змінився процес викладання?

Саме як процес викладання змінився в плані розширення, наприклад, моїх особистих методів і прийомів для математики. Через пандемію ми звикли до дистанційного навчання, але повномасштабне вторгнення додало те, що ми працюємо не лише дистанційно, ще й без світла — це стає в рази тяжче. Тому, на жаль, потрібні не лише знання математики, а й різних методів психології, оскільки ми і діти перебуваємо цілу ніч у тривозі і потім змушені повертатися ніби до нормального життя, а ще викладаємо дітям математику і чекаємо від них зворотній зв’язок. Тому, на жаль, викладання трішечки змінюється.

Викладання змінилося. А чи змінилося з роками ставлення учнів до навчання?

Учнів не цікавить конкретний предмет — чи то математика, чи то українська мова, чи то історія. Сучасного учня цікавить те, яким він буде на виході зі школи. Я — керівниця дев’ятого класу, зараз мої діти переходять в профільну школу і їх вже цікавить, що буде з ними далі. Тобто, вони не акцентують свою увагу на предметі. Їх цікавить майбутня професія і ті напрямки, які будуть їм там важливі.

Чи впливає ваша професія на життя поза школою?

Впливає. Я дуже часто своїм дітям говорю, що навчаються не лише вони. Учні думають, що вчитель нічого не робить, він просто відчитав урок і все. Поза школою є навчання, оскільки потрібно бути на рівні з дітьми. Це навчання протягом всього життя, воно є актуальним і сьогодні. Тобто, щоб йти в ногу з часом, потрібно слідкувати за новинками, за тим, чим цікавляться діти. Цифровізація йде вперед шаленими темпами, тут потрібно постійно навчатися. І от саме поза школою постійно щось здобуваєш нове і намагаєшся рухатися вперед разом з дітьми, з новим поколінням, щоб не відставати.

Розкажіть, будь ласка, про конкурс “Вчитель року”. Чому Ви вирішили взяти участь у ньому?

Коли звикаєш постійно працювати в одному місті, розвиток всебічний є все одно. Це різні вебінари, семінари, спілкування з іншими людьми. Але більшу частину свого часу я проводжу саме з учнями в класній кімнаті. Ти звикаєш до певних класів, до своєї школи. Саме цей конкурс надав можливість поспілкуватися, по-перше, з іншими школами, тобто дізнатися як відбувається в них навчання. По-друге, це можливість оцінити мою роботу як вчителя. Також це дало можливість подивитися на те, як ростуть і розвиваються колеги. Тобто я б сказала, що це такий вихід із особистої зони комфорту.

Як відбувався відбір?

Основних етапів відбору в нас було два. У нас перевіряли наші предметні знання. Крім цього в нас перевіряли вміння працювати в нових форматах навчання. Ми демонстрували знання своїх компетентностей, проводили методичний практикум і, відповідно, ми проводили урок. На другому етапі ми презентували свої власні педагогічні напрацювання.

Чи було складно і, якщо так, то що було найскладнішим?

Було складно. Складність полягала в тому, що коли до якогось конкурсу чи роботи відносишся відповідально, то хочеться показати максимум всього, що ти можеш зробити. Але беручи до уваги те, що даний конкурс відбувався не відриваючи учасників від навчального процесу, то одночасно готувати уроки, працювати з дітьми, виконувати свою роботу і готуватися до конкурсу, трішки було складновато. Але нічого, це знову такий певний виклик. Ми справились.

Однак попри складнощі, участь у конкурсі сподобалася?

Багато чого цікавого і нового відбулось. Зрозуміло, що сподобалось, бо це нові знання. Я познайомилася з новими колегами. Раніше я їх не знала, тепер ми почали спілкуватися.

Будуть ще наступні етапи. Які очікування маєте?

Хотілося б гідно довести все до фінішу.

Що б ви могли порадити молодим педагогам, які тільки починають працювати в школі?

Я, скоріше за все, порадила б щире спілкування з учнями. Коли ти проводиш урок, спілкуючись з дітьми, от це дає свій результат. Коли діти захоплюються і тобою, і твоїми уроками, то як на мене — це досить великий плюс. І це така моя порада — віддаватися тій справі, яка вам подобається, яку ви любите.