blank

Під час Великого посту по суботах у храмах звершують поминальні богослужіння та панахиди за померлими. Ці дні називають батьківські суботи. У 2026 році вони припадають на 7, 14 та 21 березня. Чому для поминання померлих під час посту обрали саме суботу, як молитися за безвісти зниклих та чому застілля на цвинтарі — це не про віру — Суспільному розповів настоятель черкаського Свято-Михайлівського кафедрального гарнізонного собору Володимир Гладковський.

Чому для поминання померлих під час посту обрали саме суботу?

Молитва — як і за живих, так і за померлих — завжди має особливе значення. За померлих — навіть надособливе. Бо той, хто помер, вже не може за себе помолитися. Але коли ми молимося за нього, ми випрошуємо Бога, аби він поселив душу цієї людини в тому місці, де всі святі і праведні спочивають, тобто в раю.

Для нас найбільше свято — воскресіння, і день перед воскресінням є днем тиші, днем молитви. У час Великого посту у церкві правиться дуже багато служб — кожен день має певні служби, у цей час молитва посилена. А саме у суботній день зранку звершується літургія Іоанна Золотоустого, тобто така літургія, яку ми служимо цілий рік. Після неї ми можемо звершувати поминання померлих.

Чи обов’язково бути присутнім у храмі, чи можна молитися за померлих і вдома?

Той, хто може вийти з дому, але на цей час планує якісь інші справи, варто перенести справи по можливості на потім. Душі померлих очікують цієї молитви від нас. Коли ми хоронимо своїх рідних, то обіцяємо біля могили все на світі. А коли проходить певний час, це відходить на другий план.

Але є різні ситуації, хтось, можливо, взагалі не виходить з дому, хтось обмежений хворобами або ще щось. Тоді людина може зателефонувати, наприклад, до нас, якщо це стосується нашого собору (Свято-Михайлівського кафедрального гарнізонного собору – ред.) і подати записку.

Перед початком літургії люди подають у церкві записки з іменами померлих, щоб священник міг пом’янути їх під час молитви. Чи є якісь обмеження стосовно цих записок, кого в них не можна вписувати?

За тих, хто обірвав своє життя самостійно, служиться окремий канон. Це навіть не панахида, а саме такий канон. Але у звичайні панахиди імена людей, які укоротили собі віку, ми не вписуємо.

Іноді можна почути, що за померлих немовлят теж не моляться, їх церква вважає янголятками. Молитва — це коли ми просимо Господа Бога, аби він простив всі гріхи, які людина вчинила в житті. А ці діти ще нічого в житті поганого не зробили, ніякого гріха.

Як молитися за безвісти зниклих?

Молитися за їхнє здоров’я. Якщо немає тіла — немає підстав вважати цю людину метровою. Ми не впевнені і не знаємо, чи ця людина загинула, чи жива. Можливо, десь у полоні. Тому ми молимося за них, як за живих. Часто люди вказують: “за безвісті зниклого воїна” і ім’я. І ми молимося за нього.

Що символізують продукти, які люди несуть на панахиду до храмів? Що потрібно, можна, або навпаки — не можна нести?

Продукти в цьому випадку – це добровільна пожертва, милостиня за тих, кого з нами немає. Зазвичай несуть хто що може. Ми не можемо казати людям “оте неси, а те не неси”. Можливо, людина не може собі дозволити щось купити. Іноді приносять навіть щось із городу, якусь цибульку, часничок, яблучко. Ми потім своєю чергою з храму ці продукти передаємо в будинки престарілих, військовим, людям з інвалідністю. Тобто тим, хто цього потребує.

Іноді люди приносять коливо. Але це не є обов’язковим. Наприклад, нещодавно ми звершували канон Федора Тирона після богослужіння. І там був чин освячення колива. Це поминальна страва, але це більше традиція.

Чи важливо відвідувати кладовище саме в поминальні суботи, чи це радше народна традиція?

Для померлого основне — це молитва. Коли ми молимось, ми згадуємо його. І це такі молитовні “відвідини” наших померлих рідних. А місце поховання — то вже більше для нас: щоб ми прийшли, згадали, відвідали. Тобто відвідувати могилу — це не є на сто відсотків обов’язковим.

Як церква ставиться до застіль на кладовищі?

Наше поминання померлих — це молитва. Комуністична, радянська система всіляко боролася із християнством — різними способами і методами. Колгосп робив великі столи і їх накривали прямо на цвинтарях. Була така вказівка. І люди так звикли — якщо щось вище начальство сказало, що так треба робити. Посидіти, закусити, випити — це ж не працювати на городі.

Але якраз місце, де ми хоронимо наших померлих, по святості фактично як храм. Ще у Старому Завіті йшлося про те, що колись переносні храми — їх називали скинії — ставили саме на місце поховання, тобто на цвинтарі.

Та і зараз, коли відкривається цвинтар, то це не просто якесь місце, яке міська чи сільська рада виділила під захоронення. Перед тим як його виділити, звершується освячення цього місця. І це місце за значущістю вважається як храм. І пити алкоголь там точно не треба.

Чи змінилася кількість людей, які приходять на заупокійні служби останніми роками, з початком повномасштабної війни?

Звичайно. До початку війни люди теж помирали — хтось від старості, хтось від якоїсь хвороби, хтось від нещасного випадку, а зараз в нас смертність більша. Дуже багато смертей, багато втрат. Майже в кожній сім’ї є людина, яку втратили — на фронті чи від влучань ракет, “шахедів”, або та, яка ризикує своїм життям на війні. І це вже і молоді люди, і старші, і середнього віку.

Як пояснити дітям значення поминальних батьківських субот?

Дітям обов’язково треба розповідати, що це молитва за наших рідних, які вже не з нами і які її потребують. Або брати їх з собою, коли йдете до храму на цю молитву, або пояснювати, куди йдете. Тому що прийде час, коли ми відійдемо з цього світу, і чи буде хтось за нас молитися чи не буде, — залежить від нас, від ого, як ми зараз навчимо своїх дітей.