Художниця Анна Крастія народилася та жила у Черкасах. Проте завжди мріяла мати власний будинок і бути в ньому господинею. Аби втілити цю мрію, рік тому Анна продала автівку й придбала у селі на Черкащині хату з глиняними стінами. Як облаштувала життя у селі, Анна Крастія розповіла та показала Суспільному.
Анна розповіла, що мрія про власну майстерню у неї зʼявилася ще в дитинстві — де можна розкласти баночки з олійними фарбами, малювати та влаштовувати творчий безлад.
“І я продала машину, щоб купити будиночок в селі. Я все життя прожила в Черкасах, ми багато переїздили, десь 20 квартир точно ми змінили. І мені вже це трошки набридло, я весь час мріяла про свій будиночок, щоб бути господинею, і робити дірки в стінах”.
Щоб зробити у придбаному будинку ремонт, розповіла Анна, була певна сума грошей:
“У мене був бюджет дуже обмежений, його взагалі майже не було. Тому я обирала село, де немає газу, тому що відразу ціна буде нижча. Я обирала будинок, в якому не потрібно багато демонтувати: ну, підлога не гнила, дах не тече — от в такому”.
У будинку була груба, яка опалює три кімнати, тому, додала Анна, навчилася колоти дрова:
“Це не так складно, це для мене як медитація взагалі, постійно тут сидіти, підкидати”.
Багато сил і коштів вкладати у ремонт не хотіла, бо вважає, що будинок має працювати на неї:
“Пів життя збирати на якийсь євроремонт і так життя промайне. Я дійшла до такої філософії в результаті великої кількості переїздів, потім смерті мами. Це кардинально змінило мою думку, що потрібно жити вже зараз, тому що мама не встигла побувати за кордоном, хоча мріяла про це”.
Анна розповіла, що в будинку їй подобаються глиняні стіни:
“Глиняні стіни — це взагалі моє кохання. Якщо десь тріщина є чи щось десь відколупується — це мене не бентежить, я розумію, що це просто життя. І будинок або ремонт він не має бути ідеальним, так само, як і я не маю”.
Будинок за містом хотіла, аби було де зцілювати нервову систему та наповнюватись енергією, а не віддавати її будинку, додала Анна:
“Зробити так, щоби життя відчувалося як відпочинок, навіть працюючи, роблячи ремонт. І оця думка, що я не віддаю енергію, а роблю простір для того, щоб наповнюватись нею мені допомагала в моментах, коли чи не та фарба, чи щось інше, що може засмутити”.
Анна додала, що він придбання будинку в селі її відмовляли знайомі:
“Мене відмовляли багато, мало хто розумів мене, упереджень дуже багато. Що потрібно багато працювати біля будинку: город, худоба, і якщо ти не працюєш, то ти не можеш там жити. Це найбільше упередження: як там жити, там немає розвитку, розваг, одна робота тяжка. Але от вже пів року я ні разу в місто не виїхала, і не хочу”.
Анна вважає, що потрібно давати друге життя речам, а не купувати нові:
“Коли ти розумієш скільки всього вони пережили, перенесли і чули, і бачили і тепер вони з тобою розділяють життя твоє. Я деякий посуд і предмети знаходила на звалищі, мені не соромно, бо я коли проїжджаю повз і бачу, коли викинули гарну річ, я її заберу, відмию. У мене багато посуду місцевого, раніше тут був завод по виробництву фарфору Буда”.
Анна додала, що цей будинок подарував їй відчуття достатку і вона має мрію показати власним прикладом, що у селах є потенціал для молоді:
“Що мені всього достатньо. Навіть немає паркану, каналізації, всеодно у мене є я, є подвір’я, є дах над головою і цього достатньо. Багато мені зараз пишуть про те, що вони мріють теж про будиночок. Тут багато покинутих хатинок, а село насправді гарне і дуже велике, і потенціал в села непоганий, тут проходить туристичний шлях, і я б хотіла на своєму прикладі допомогти селу трохи наповнитися молоддю”.
КОМЕНТАРІ