blank

На клумбах в Черкасах, в лісах та на схилах гір почалося цвітіння рясту.

Як і у всіх ефемероїдів, у рястів (Corydalis) надземне життя коротке: вже до травня вони встигають прорости, зацвісти і дати насіння. Далі ці рослини живуть в землі, де формують бульби. А з насінини ряст починає цвісти тільки на четвертий-п’ятий рік життя.

Ряст порожнистий (Corydalis cava Schweigg. et. Korte.) з родини Макових (Papaveraceae) зростає в лісах всюди, де є зволожені, багаті гумусом грунти. Медоносна рослина, яка годує багатьох комах нектаром, а насінини з м’ясистим принасінником полюбляють їсти мурахи, тим самим розносячи насіння по лісі.

Ряст також цінується як лікарська рослина і використовується в традиційній та народній медицині. Але велика кількість різних сильнодіючих алкалоїдів, фітонцидів, дубильних речовин та кумарину робить її надзвичайно токсичною, тому використовувати потрібно її дуже обережно, а краще взагалі не займатись самолікуванням.

В давні часи в українців був звичай: як зацвітав ряст – топтати його цвіт, що означало просити в Бога здоров’я і життя. Хто це зробив, то набирався у природи життєвої сили і неодмінно доживав до наступної весни здоровим.

Як розповідає Ніна Главацька, етнографиня, старша наукова співробітниця відділу виставкової роботи Музею під відкритим небом у Пирогові, обряд топтання рясту ще в 20-х роках ХХ ст. користувався великою популярністю майже на всій території України і з ним пов’язані крилаті афоризми: «Йому вже не топтати рясту», «Він уже відтоптав свій ряст».

Напровесні, коли луки та береги річок рясніли первоцвітом, зокрема й рястом, літні та хворі, роззувшись, босоніж топтали весняні кущики і приказували: «Топчу, топчу ряст, ряст, дай, Боже, діждати, і на той рік топтати!» Гуртуючись йшли у поле шукали ряст також діти і молодь, які ставали купками і, пританцьовуючи, приспівували: «Топчу, топчу ряст, ряст, Бог здоров’я дасть, дасть. Іще буду топтати, щоб на той рік діждати!».

Легенди про ряст

Розповідають, що в одному пралісі жила відьма. Цілими ночами вона літала на мітлі, а вдосвіта верталася до своєї хатинки на курячих ніжках, щоб відпочити. Ляже і тільки задрімає, як тут півень закукурікає. Розсердилась відьма на півня, що спати не дає, й перетворила його в квітку. Квітка рясту й справді дещо скидається на голову півня.

А ще кажуть: напровесні летіли над лісом жайворонки, посварились між собою і почали битися. Змагалися так, що аж свої шпорці та пір’я розгубили. Попадали вони на родючий лісовий грунт і попроростали весіннім цвітом.