Мешканці вулиці Вільного Козацтва в Катеринополі скаржаться,що попри встановлення знаків «Житлова зона» на початку й в кінці їхньої вулиці та обмеження руху до 30 км на годину, надміру перевантажені автомобілі продовжують руйнувати їхнє житло, літаючи на значній швидкості. Пише видання Вісті Черкащини.
«Тут таке робиться вдосвіта, вам не передати. Ганяють, мов навіжені. Земля двигтить, посуд б’ється. З чотирьох ранку в нас ніхто не спить. Це просто неможливо. На обмеження швидкості ніхто не зважає. Скільки вже тут собак та котів передушили, не злічити. Хати лізуть по швах. Веранди відколюються. Дехто ремонтував-ремонтував, та й розібрав, зробили ганок. У мене вже двічі погріб обвалювався, який стоїть за три метри від дороги», − розповів Дмитро Ратушний.
Чоловік провів нам екскурсію вулицею. На всіх хатах, поміж яких багато нових, по кутках тріщини. Де більші, де менші. На одній споруді стіна повністю розкололася й роз’їхалася. Доходимо до обійстя Петра Побережного. Зі сторони траси будинок захищають здоровенні бетонні стовпи. Однак і вони не рятують. Житло 1985-го року має глибокі тріщини над вікном.
Нас зустрічають усім сімейством. Люди у відчаї. З болем показують на тріщини в стінах. Ремонтували не раз. Але ремонту вистачає ненадовго.
«Така вібрація. Все в хаті тремтить. Скільки разів я тут усе латав! І зараз би зробив, так не можу. Недавно переніс операцію в Інституті Амосова. Де шукати правди, не знаємо. Щодня тут, мов зона бойових дій. Так триває десь років три, відтоді, як занадились нашою вулицею їздити великоваговики. Раніше в нас жодних проблем з хатами не було», − розповідає Побережний.
«До нас як приїхала тітка з Іловайська, − втручається жінка, − то вона, поки звикла, довгий час вискакувала з хати, бо думала, що почався артобстріл».
За підрахунками місцевих жителів, тут курсують машини вантажем до 75 тонн.
«Ми ж минулої осені пікет влаштовували. Перекривали дорогу. Вимагали, аби заборонили рух важкого транзитного транспорту, − каже Ратушний. − Наш обласний депутат Олександр Коваленко обіцяв, що все владнає. Навіть знаки врешті поставили «Житлова зона». Але тільки-но ми припинили пікет, наступного дня великоваговики відразу ж погуркотіли на звичній для них швидкості. Поки ми пікетували, вони не їздили. Такі в нас люди. Найбільше докучають машини з піском, що мчать на Умань».
Ратушний вважає, раз так сталося, що нема на підприємців управи, треба розмістити на вулиці 5-7 «лежачих поліцейських», тоді водії просто змушені будуть скидати швидкість.
«Ось тут будинок, − продовжує розповідь чоловік,− погляньте, він з виду старенький, весь в тріщинах. Але він без проблем простояв би ще сто років. Та що там говорити: нові тріщать! Он на вулиці Сергія Єфремова, що теж потерпає від цієї ж проблеми, стіни «зшили» залізним каркасом, аби не роз’їжджалися в різні боки».
У будинках, що стоять над цією трасою людської загребущості й безвідповідальності, живуть люди, які вже майже втратили віру у людську порядність та справедливість, в те, що держава захистить їхнє житло від руйнації. Втім, хіба річ тільки в державі? Адже держава складається з нас. В когось рушиться житло, а комусь начхати, аби ще заробити зайву копійку. Хіба важко стишити швидкість? Не перевантажувати машини? Всіх грошей не заробите, панове водії та підприємці. Та й з валізами в рай не пускають…
КОМЕНТАРІ