На Звенигородщині тривають сварки через невизначеність у питанні створення ОТГ. Пишуть “Вісті Черкащини“.
Як вже повідомляло наше видання, в ході формування об’єднаної територіальної громади з центром у Шевченковому, в Моринцях категорично відмовилися від входження до неї. Наводяться при цьому різні аргументи. Люди старшого віку воліють не поспішати з остаточним рішенням.
– Зміна територіально-адміністративного поділу – не вигадка сьогодення, – міркує шанований в селі ветеран праці Олексій Кубрак. – Подібного роду реформи відбувалися декілька разів. Так, замість губерній з’являлися області, замість повітів – райони і тому подібне. Але допоки рішення приймалися виключно у владних кабінетах і не виносилися на розгляд і обговорення людей, на місцях виникало чимало різного роду проблем. Я пам’ятаю, як у 1960-х роках проводили укрупнення районів. І що з того вийшло? Вже через декілька місяців по тому урядовцям довелося скасувати свої ж рішення. Тож добре, що зараз процес об’єднання – добровільний і базується на можливостях і потребах самих громад. Та при цьому головне для тієї чи іншої громади – своєчасно зробити правильний вибір, аби потім не розчаруватися.
Взагалі ж у Моринцях не проти об’єднання, проте твердо стоять на тому, що і їхнє село має стати адміністративним центром. Прикинувши всі «за» і «проти», тут дійшли висновку, що порівняно зі статками сусіднього Шевченкового їхній бюджет значно сильніший і дозволить повною мірою забезпечити життєдіяльність як їхнього села, так і населених пунктів, які б увійшли в Моринську громаду. Справді, бюджет Моринської сільської ради є одним з найвагоміших в районі – понад 2 мільйони гривень. Вже нинішнього року план його поповнення перевиконано на 140 відсотків. А це в грошовому виразі – понад 700 тисяч гривень. А є гроші – є і перспектива на найближчий час і на майбутнє для всієї об’єднаної громади.
– Тут неприпустимо вдаватися до критеріїв типу «подобається» чи «не подобається», – каже Валерій Данильченко, який декілька скликань поспіль очолював сільську громаду. – Потрібно виходити насамперед зі здорового глузду. Ось і в рекомендаціях щодо адміністративно-територіального устрою чітко вказується, що об’єднуватися треба довкола сильнішого. І Моринцям немає ніякої рації іти до Шевченкового.
Окрім цього, існує ще цілий ряд причин, скажемо так, соціального характеру, через які ці два шевченківські села ніколи не будуть вкупі. Бо ж відомо, що ще від радянських часів намагалися зіткнути лобами. Одне з них постійно опікували, особливо перед ювілейними датами до дня народження Тараса Шевченка, інше обходили своїми ласками. А пригадаймо не такі уже й далекі часи, коли по всій Україні розповсюджувалися версії, що народився Тарас Григорович не в Моринцях, а в Шевченковому. І як не дивно, багато хто й досі дотримується такої версії…
Аргументуючи доцільність створення Моринської ОГТ, жителі Моринців, особливо пенсіонери, які ще читають газети та не пропускають актуальних телепередач, посилаються й на заступника голови обласної держадміністрації Ярослава Березаня.
– А ви чули, що сказав Березань про реформу? – запитав мене один з них. І, не чекаючи моєї відповіді, процитував майже слово в слово сказане обласним достойником: «Спочатку треба дослідити, як формується бюджет села, його видатки і доходи. Після цього будь-які аргументи проти у селян зникають».
Та, не відкидаючи повчань авторитетів обласного масштабу, аж ніяк не можу не прислухатися до громадського активіста, учасника Майдану Гідності, ветерана російсько-української війни Володимира Маламужа:
– Питання об’єднання аж надто болюче. Особливо для мене, бо почуваюся між двома вогнями. Болить серце і за Моринці, і за Шевченкове, бо обидва села рідні мені. Справа в тому, що мій батько – корінний житель Шевченкового. Там навіть сьогодні старожили можуть показати куток, який здавна називався Маламужівським. А мама – моринчанка.
Такі от діла. Коли вріжеш мізинний палець, він болить, вріжеш великий – теж болить. І втрикрат боляче, коли ворогують два села, освячені іменем нашого геніального земляка, духовного батька нації.
Існуючі протиріччя особливо загострилися на час реалізації реформи адміністративно-територіального устрою. А чому б не піти цивілізованим шляхом, надавши можливість для створення двох громад – Шевченківської і Моринської? Таким чином можна було б уникнути наявного протистояння. Я неодноразово звертався з такою пропозицією до відповідних районних і обласних інстанцій. Та не те що розуміння, а й відповіді не отримав…
Помовчавши, Володимир Маламуж ділиться планом дій моршинської громади:
– В даній ситуації вихід один: якщо власть імущі нас не хочуть чути, ми самі маємо взятися за створення громади. Вже маємо деякі домовленості з довколишніми селами сусіднього Лисянського району. А корсунчани самі звуть нас у громаду. Вибір, отже, є…
КОМЕНТАРІ