20 березня, о 23:31 за Гринвічем, або об 01:31 21 березня за Києвом, наша планета пройшла через момент сонячного рівнодення. Почалася весна за астрономічним, природним календарем.

Важливою віхою зміни сезонів є день весняного рівнодення, астрономічний початок весни. Як відомо, навесні день збільшується, а ніч скорочується. І 20-21 березня наступає момент, коли тривалість дня і тривалість ночі стають рівними. Такий день називається днем весняного рівнодення.

У цей день для всіх місць Землі (окрім районів земних полюсів) день майже рівний ночі ( “майже” – через рефракцію, той факт, що Сонце – не точкове джерело світла, а диск, і також через те, що сам момент рівнодення зміщений відносно 6 або 18 годин місцевого сонячного часу).

Весняне і осіннє рівнодення вважаються астрономічним початком відповідних пір року. Проміжок між двома однойменними рівноденнями називається тропічним роком, який і прийнятий для вимірювання часу. Тропічний рік складає приблизно 365,2422 сонячних діб, тому рівнодення припадає на різний час діб, пересуваючись вперед щоразу майже на 6 годин.

Юліанський рік становить 365 і 1/4 діб. Вставний день вісокосного року повертає рівнодення на колишнє число року. Але тропічний рік трохи менший юліанського, і рівнодення насправді повільно відступає за числами юліанського календаря.

В григоріанському ж літочисленні внаслідок пропуску трьох днів у 400 років воно майже нерухоме (григоріанський рік в середньому становить 365,2425 діб).

З прадавніх часів весняне рівнодення вважали великим святом, а в першу неділю після настання рівнодення у слов`ян святкувся Великдень – “великий день”, – сонячне святе, час коли день перемагає ніч (“великий день”), весна – зиму і починається новий рік за сонячним календарем.

З цього дня починається повне пожвавлення Землі, відродження природи. Для цього дня існувала і безліч народних прикмет. Наприклад, якщо цього дня буде ясна погода, це до теплого літа.

Настання весни наші пращури вважали святом, з великим нетерпінням очікували її приходу (як і ми зараз!) і однаково урочисто відзначали його в різних частинах Європи та Азії. Язичницькі святкування приходу весни були сповнені важливим сакральним змістом перемоги світла над пітьмою, пробудження всього живого і початку нового життя.

Енциклопедичний Словник Брокгауза і Ефрона 1892 р. писав: «З цілковитою певністю можна сказати, що весняне свято існувало вже у слов’ян-поганців (язичників) і тільки потім з ним збіглося свято Християнської Церкви…»

З приходом християнства розпочалася непримиренна боротьба духовенства з «поганськими» звичаями і первісною культурою народу, що вкорінювалися тисячоліттями у народну пам’ять. Тому багато народних свят і обрядів залишилися, але під виглядом християнських.

Широко поширені веснянки-гаївки, що співали дівчата і водили хороводи у гаях, на галявинах біля води, символізували прихід весни, яка перемагала стару зиму. Мало-помалу веснянки «християнізувалися», а в XIV-XV ст. веснянки-гаївки почали водити біля церков після християнського Великодня.

У багатьох народів у різні часи весняне рівнодення було початком Нового року. Цей момент слугує відліком для важливих подій у різних релігіях, зокрема в іудаїзмі (Песах), християнстві (обчислення дати Пасхи) тощо.

У зороастрійській традиції, якої також дотримуються іранські, кавказькі і тюркські народи, з першим сходом Сонця після настання весняного рівнодення, починається тотожне свято – Навруз (дослівно – “новий день”), Свято Весни і Новий рік за Сонячним календарем.