Світлана Бажина – та сама водійка черкаського тролейбуса №10, яка вважає свою професію – найкращою з існуючих. Як це керувати технікою вагою понад 11 тонн і водночас лишатися тендітною жінкою і молодою мамою, – Світлана розповіла журналістам “Про все”.
5-го листопада у Черкасах відзначають “смарагдову” річницю тролейбусного парку – 55 років із дня його відкриття. Протяжність магістралі в ті роки складала 8,5 кілометрів. На сьогодні ж, окрім десятків кілометрів магістралей і “рогатої” техніки, у комунальному підприємстві “Черкасиелектротранс” є й цінні кадри – професійні водійки, які цим транспортом керують.
11 тонн щастя
Світлана Бажина за кермом “рогатого” транспорту вже 9 років зі своїх 30. Каже, що жодного дня не жалкувала про вибір професії.
– Я з дитинства хотіла бути водієм тролейбуса. Це надзвичайна техніка, великий транспорт, до того ж екологічно чистий. Ставши водієм тролейбуса, я здійснила свою мрію дитинства. Після школи я не хотіла здобувати ніяку іншу професію – цікавив лише тролейбус. Пішла за покликом душі і не пожалкувала, – розповідає Світлана Бажина.
За кермом тролейбуса черкащанка позмінно: якщо це перша зміна, то “рулює” з 6-ї години ранку до 14 години дня, якщо друга – з 13:00 до 22:00 години.
“За кермом тролейбуса почуваю себе впевненіше, ніж за кермом легковика”
Складнощів у своїй професії пані Світлана не бачить. Каже, що найголовніше – це мати бажання боротися з питаннями, які виникатимуть із часом.
– Тролейбусів чи його габаритів не боюся – я вже звикла до них. Звісно, коли перші рази сідаєш за кермо, почуваєш себе незвичайно – це далеко не легковий автомобіль, нові знання і відчуття. Але це почуття незвичності – не страх, а цікавість до техніки. І коли виникають якісь робочі питання, то інтерес згладжує всі кути й допомагає розібратися. Свої нюанси в роботі тролейбусника є, але якщо є бажання з ними працювати, – проблем не виникатиме.
Світлана Бажина зізнається, що тролейбус для неї більш цікавий, ніж легковий автомобіль.
– Мені подобається розмір техніки. Я себе почуваю впевненіше на ній, цікавіше. Бо легковик – це звичний засіб пересування, а тролейбус – це цікаво, – розповідає водійка.
Сімейна “тролейбусна” справа
Доставити пасажирів тролейбуса туди, куди їм потрібно, Світлана Бажина вважає своїм професійним обов’язком. І що важливо – довезти у комфорті та безпеці.
– Для мене як водія тролейбуса – це головне завдання. Але окрім цього, потрібно слідкувати за технічним станом транспорту, виконувати нормативно-правові вимоги. За станом тролейбуса слідкуємо разом із чоловіком – він також водій. На цьому самому тролейбусі, – розповідає пані Світлана.
Познайомилася водійка “рогатого” транспорту з чоловіком уже на роботі. Каже, що їх звела любов до однієї й тієї ж справи.
Своє весілля Світлана Бажина також хотіла пов’язати з тролейбусом.
– На жаль, під час весілля не вдалося завітати до нас у парк. Але я мріяла у весільній сукні сісти за кермо улюбленої “гармошки”, – згадує дівчина.
Хоч на роботі у тролейбусному парку більше водіїв-чоловіків, свою дружину Віталій Бажин до колег не ревнує. Жінка з посмішкою запевняє, що вони один одному довіряють.
– Просто чоловік знає, що на роботі я люблю лише свій тролейбус, – жартує Світлана.
Звичайні дорожні “переляки” і стереотипи
Світлана Бажина розповідає, що іноді на дорозі трапляються непорозуміння через те, що за кермом – жінка, а не чоловік.
– Бувають переляки в інших учасників дорожнього руху, коли вони бачать, що за кермом тролейбуса сидить жінка. Іноді водії лякаються і не сприймають цей факт, бо вважають, що жінка не може професійно керувати таким транспортним засобом.
Вислову, що професія водія тролейбуса – справа не жіноча, Світлана не сприймає.
– Я не поділяю професії на чоловічі та жіночі. Іноді чоловіки можуть займатися жіночими справами, жінки – чоловічими. Я ці стереотипні кордони стираю. Головне – щоб людина свою роботу любила. Якщо так і буде, то вона освоїть будь-яку професію і засвоїть усі необхідні знання, щоб стати справжнім професіоналом. І суспільство отримає від цього лише користь, – каже Світлана.
Колеги дівчини сприймають тролейбусників-жінок спокійно. Водійка каже, що жінка за кермом для них – явище не рідкісне, а звичне.
– Ми з дівчатами – не перші й не останні, хто працюватиме за кермом цієї багатотонної техніки. Колеги-чоловіки намагаються допомогти, якщо у нас виникають якісь питання або ми в чомусь не справляємось. Це нормальні ситуації.
Як тендітна водійка вирішує серйозні “салонні” конфлікти?
Під час виїздів Світлані Бажиній інколи доводиться втручатися у конфліктні ситуації в салоні.
– Інколи заходять у салон агресивні чи неадекватні пасажири, які провокують конфлікт, у якому може постраждати мій кондуктор. Тоді доводиться вгамовувати таких осіб через мікрофон, – розповідає пані Світлана.
Водійка тролейбуса зізнається, що з початку пандемії та карантинних обмежень збільшилася кількість ситуацій, коли їй доводиться втручатися у ситуацію в салоні.
– Буває, люди в тролейбус наб’ються попри вимогу кондуктора не заходить, а виходити добровільно ніхто не хоче. Або ж зайдуть особи, які категорично не хочуть надягати маску. Через це я змушена виходити з тролейбуса, знімати струмоприймачі і пояснювати таким пасажирам, що тролейбус нікуди не поїде, поки вони не виконають вимог.
Світлана Бажина каже, що про зміну професії ніколи навіть не розмірковувала – настільки обожнює і свій транспорт, і те, що робить.
– Я працюю так, аби нікому не нашкодити, дарувати людям радість і самій отримувати насолоду, – розповідає водійка тролейбуса.
КОМЕНТАРІ