Подолав більше сімнадцяти тисяч кілометрів в одну сторону, змінив континенти, часові пояси і навіть пори року. Щоб написати книгу, скромний та сором’язливий на перший погляд двадцятисемирічний Маркіян Прохасько наважився на поїздку в Антарктиду. Про свою авантюру він розповів журналістці «Громадському: Черкаси» Наталії Захарченко.

«Доклав чимало зусиль і трохи пощастило»

Діставався до станції «Академік Вернадський» три тижні. Одинадцятого лютого я виїхав зі Львова. На станцію прибув третього березня. Із звичайної зими потрапив в арктичне літо.

Зі Львова до аеропорту «Жуляни» їхав потягом. Потім полетів у Рим. Звідти – в Буенос-Айрес. З Буенос-Айреса долетів до найпівденнішого міста світу – Ушуайя в Аргентині. А там сів на яхту, яка пішла через протоку Дрейка до станції Вернадського цікавим маршрутом, який тривав удвічі довше, ніж якби ми йшли по прямій. На дорогу в обидві сторони мені знадобилося понад п’ять тисяч доларів. Лише поїздка яхтою туди і назад за найбютжетнішим варіантом обійдеться у 3 тисячі доларів – і то скоріш за все якщо прибути в порт і шукати вільне місце за принципом: краще капітан заробить менше, але не йде з порожніми місцями. Та якщо планувати так, щоб все точно вийшло, то ціни вищі.

Фото маркіяна прохаська
Діставався до станції «Академік Вернадський» три тижні. Одинадцятого лютого я виїхав зі Львова. На станцію прибув третього березня. Із звичайної зими потрапив в арктичне літо.

Я самостійно шукав гроші на поїздку, видавця, який захоче видати книжку про Антарктиду. Організовував дорогу на станцію й назад. Щоб все вийшло, мені допомагало чимало людей. Сам би я не впорався.

«Видавництво Старого Лева» підтримало мене і частково допомогло фінансами. Підтримав Національний антарктичний науковий центр. Керівник Центру Євген Дикий та цьогорічний керівник станції «Академік Вернадський» львівський зоолог Ігор Дикий давали поради, підказували, як дістатися. Не лише великі спонсори, але і колеги і знайомі допомагали грошима. Я теж назбирав певну суму. Також спонсори надали спорядження. Знайомі – фотоапарат. У школі журналістики Українського католицького університету, де я вчився, дали камеру і штатив.

«Чотири місяці абсолютно жахливого стресу»

Про Антарктиду мріяв шість років. Із усіх континентів вона вабила мене своєю таємничістю найбільше. Крім того, літератури українською мовою про Антарктиду майже немає. А 28 січня 2020 року виповниться двохсотріччя з часу відкриття континенту – це одна із дат відкриття, яких у 2020 аж три. Я подумав, що було б чудово приурочити книгу про Антарктиду до цього року.

Та коли з’явилася можливість реалізувати авантюру, я завагався. Залишалося чотири місяці, аби організувати поїздку.

Спочатку був психологічний бар’єр – чи варто взагалі пропонувати таку ідею Євгену Дикому. Представте, що незнайома йому людина телефонує й каже, що хоче поїхати в Антарктиду написати книжку. Це звучить трішки божевільно. Було страшно, як тебе сприймуть. Але тоді подумав: або пан, або пропав. Я не просив ні зарплати, ні гонорарів з наукового центру. Це не передбачено державою. Важливо лише, щоб мене прийняли і там можна було певний час перебути. Керівник Центру підтримав мою ідею.

фото маркіяна прохаська на яхті
Маркіян неодноразово шкодував про поїздку

Кілька разів я шкодував, що взявся організовувати поїздку на край світу. Було важко. Не був певен, що все вдасться. Інколи поїздка була на межі зриву. Результату особливо не бачиш, лише купа проблем. Купив квитки на літак, а капітан, який мав взяти мене потім на яхту – відмовився. Треба або знайти щось інше в короткий термін, або здавати квитки і відмовлятися від поїздки. Бувало, що хтось обіцяв гроші, а потім передумував. І таких прикладів чимало. Чотири місяці абсолютно жахливого стресу.

Іншого разу жалкував про подорож, перебуваючи в яхті. Я був вперше у морі й вперше відчув на собі морську хворобу. Ми йшли у шторм дев’ять балів. Постійно гойдало. Інколи складалося враження, що яхту переламає надвоє. Думав: «Навіщо я туди пхаюся? Може там нічого немає». Але коли ти бачиш Антарктиду – все стає на свої місця. І ти розумієш, що вона була того варта.

«Антарктида втілює в собі найбільше»

Я прибув на станцію «Академік Вернадський» на яхті з командою мандрівників. Вночі. Був вихідний. Всіх запросили всередину, частували канапками, фруктами. Грала легка музика і було відчуття, що ти потрапив у цивілізацію. Вразило багато світла, тепло й те, що люди ходили у домашніх капцях, сорочках чи футболках.

Вдень жителі станції влаштували екскурсію. Станція має кілька будівель, в яких розміщені помешкання дослідників та працівників станції, лабораторія, офіси, медпункт, кімната зв’язку, кухня, їдальня, бар «Фарадей».

фото станції вернадського
Маркіян прибув на станцію “Академік Вернадський” вночі. Станція була захована за сусіднім острівцем, що вгинався у лінію між однією з бухт острова Ґаліндез і самою станцією.

Погода – найперше, на що звернув увагу. В Антарктиді вона швидко змінюється. Ти спостерігаєш за тим, як люди, які там вже бували, помічають, що щось не так. У них передчуття. Вони кажуть, що треба збиратися, бо зараз погіршиться погода. Ми швидко повертаємося і вона дійсно погіршується.

Найважливіше там – відкритися. Бачити і відчувати, що відбувається. Тому я про все розпитував у науковців. За всім навколо спостерігав. Коли ти пишеш, то хочеш поділитися з іншими людьми тим світом, у який ти занурився. Щоб ті, хто там не був, могли відчути це через книгу. Вона й стане результатом моєї подорожі. У ній буде суміш науки, публіцистики, цікавих історій, розмов із дослідниками, які там працювали, моїх вражень та спостережень.

Найцікавіше – це контакт людини і природи. Антарктида ніколи не буде такою лагідною, як Європа, наприклад. І це ще цікавіше. З одного боку люди люблять Антарктиду. З іншого – це не домашня тваринка. Антарктида може взяти і затопити корабель. Вона непередбачувана.

Із науковцями станції сідали на моторний човен і пливли кудись.  Виходили на вершини островів. Кілька разів ступав на материк. Гуляти Антарктидою і спілкуватися з людьми, яких там зустрів, найприємніше заняття.

фото Антарктиди
Маркіян купався в Антарктиді. Каже, що це було доволі свіженько. Плавати між цими брилами затвердлої води набридає дуже не скоро.

Я часто бачив китів. Одного разу під час звичайного робочого виходу в море натрапили на п’ятнадцять особин. Цікаво було спостерігати, як один кит проплив під човном, де сидів я й науковці. Хтось сказав, що теоретично, він може навіть спробувати нас перекинути.

Одного разу купався в Антарктиді. Вода була близько нуля. Було дуже холодно, але свіжо і приємно. Відчуття фантастичні.

Було багато й інших пригод. Коли ми йшли на яхті – на ходу відштовхували айсберги жердинами. Або коли посеред південного океану зустрілися з пасажирами іншої яхти й влаштували спільну вечерю. Пристали одна до одної. Кинули якорі. До нас в гості прийшли люди з іншої яхти й ми усі разом повечеряли.


Чудово доповнюють Антарктиду місцеві мешканці. Пінгвінів там дуже багато. Через це за місяць вони перестають тебе вражати, як на початку. Зараз розшифровую свої записи зі станції і часто чую, як вони скрекочуть на задньому фоні.

Вечори проводив по-різному. Бувало, в десять вечора кілька разів падав з ніг після вилазки на якісь острови. Але частіше сидів у кабінеті, де мав невеличке робоче місце поруч з кількома іншими людьми. Ми говорили, я працював – скидав фотографії і відео на комп’ютер, впорядковував їх. Кілька разів дивився за компанію фільми. Бувало, грав у пінг-понг, шахи, більярд, гуляв островом, читав.

фото антарктиди
Коли йшли на яхті – на ходу відштовхували айсберги жердинами.

«Антарктида змінює»

Пробув на станції більше місяця. Після поїздки в Антарктиду мене найменше цікавить Європа. Хочу розширювати кругозір, їздити на інші континенти. Дивитися, як по-іншому живуть люди, інші культури, традиції, архітектура, природа. Мені пощастило не поїхати в Азію чи Африку, де ближче. А відразу занесло в Антарктиду.

На всіх континентах є речі, невідомі людям. Але Антарктида найбільше таїть в собі. Там немає жодного міста. Є великі бази, де живуть більше двох тисяч людей влітку. Це не є звичним у цивілізаційному сенсі. Це ніби бази на іншій планеті.

Антарктида змінила мене. Вона показала, що я здатен зробити те, що не очікував від себе. Я ніколи не влаштовував далекі подорожі й відвідати Антарктиду для мене було на межі фантастики. Але коли людина щось здійснює, воно перестає бути для неї чимось неймовірним. З боку тобі кажуть: «ого, вау!» А сам собі думаю: я просто це зробив. Приємно, коли розумієш, що здатен зробити щось таке, про яке ти не міг подумати ще кілька років тому. Я став впевненішим і рішучішим робити надалі подібні проекти і мандрівки.

фото Антарктиди
Краєвиди Антарктиди можна оглядати донесхочу в інтернеті. А втім, вони від того не стають менш вражаючими наживо, каже Маркіян Прохасько.