«Караул! Міст на проспекті Хіміків рушиться! Міст потребує капітального ремонту!..» В Черкасах – нова болячка, що таки може стати бідою, і про цю «сенсацію» натхненно сповіщають ЗМІ. Здивували. Можна подумати – у нас тільки шляхопровід на соплях. «Тяжка спадщина»… Однак – до суті справи.

У червні 1981 року на вулиці ХХ Партз’їзду розпочалося грандіозне будівництво мосту, який мав з’єднати три мікрорайони міста: промзону «великої хімії», «спальний» Південно-Західний та власне центр, що виходив на тодішню околицю кількома вулицями. Економічна обумовленість проекту полягала, насамперед, у тому, що до цього часу у Черкасах з їх потужною промисловістю існував лише один переїзд через залізничну колію, де завжди стояли черги вантажівок. Внаслідок цього народне господарство щорічно втрачало понад мільйон рублів, тож економісти небезпідставно запевнили, що шляхопровід окупиться вже за два роки. Їх розрахунки й стали остаточним аргументом на користь будови, оголошеної міськкомом компартії України «народною».

На практиці це означало, що кожне профільне чи бодай опосередковано дотичне до будівельної галузі підприємство Черкас не могло відсторонитися від участі у загальній справі, нехай і на невигідних умовах. На естакаду навалилися усім миром, а флагманом спорудження арки через залізницю став «Мостозагін-78». Будматеріали виготовлялися в об’єднанні «Черкасизалізобетон», на заводах залізобетонних виробів трестів «Черкасиводбуд», «Черкасирембуд» та облміжколгоспбуду. «Строммашина» забезпечила надійну опалубку для тротуарних блоків, а на Машбуді виготовили металеві перила з гарним алюмінієвим орнаментом. До зведення мосту долучилися й хіміки: вперше пішохідні секції були покриті водонепроникною поліуретановою фарбою, а для відведення води використали поліхлорвінілову плівку.

Звітуючи про виконання робіт, виконроби повідомляли, що за час будівництва мосту, яке велося одночасно від вулиць Комсомольської і Громова, було пробурено 524 погонних метри свердловин, укладено 3,2 тисячі кубів монолітного бетону, змонтовано 3,4 тисячі кубометрів збірного залізобетону, заасфальтовано 10,2 тисячі квадратів шляхового покриття.

Але як же без «ударних темпів» та дострокової здачі об’єкта? Коли були затверджені строки будівництва у 3,5 роки, трудящі, як годилося, взяли соцзобов’язання максимально їх прискорити. В результаті червону стрічку на об’єкті перерізали напередодні 66-ї річниці Жовтня, 4 листопада 1983 року. Естакадою пішли новенькі КамАЗи, авангардне тріо яких прикрашали кумачеві транспаранти…

Не можу погодитися з колегами, що відтоді міст не бачив ремонту: одного разу перила пофарбували у жовто-синє. Та напевне – не надто допомогло.

Борис Юхно, блог у “Новій Добі”