У Тальному на Звенигородщині палац Шувалових консервують на зиму. Там закривають віконні та дверні отвори. До справи підійшли творчо. Гроші на матеріали донатили небайдужі, розповів Суспільному керівник палацово-паркового комплексу Анатолій Ізотов.

Творчість проявили до тих ділянок, які потребують найбільшої уваги, пояснив пан Анатолій.

Палац Шувалових був зведений у 1907 році, як заміський мисливський будинок. Проте за призначенням його так і не використовували. Натомість за радянських часів він зазнав безграмотного перепланування, зазначив працівник палацу Володимир Хмара:

“Пішли тріщини, навантаження на бокові стіни. Це все йшло в радянський час. Тому просадка пішла. Воно технічно було сплановано одним, а вони почали перепланування робити, пішли навантаження на стіни. Стеля та вікна просіли”.

У підземеллі палацу були господарчі приміщення – кухня, котельня. Метрові стіни пережили війни, перепланування, але бій з природою програють, вважає пан Володимир:

“Вода не відводилась правильно і затікала через вікна. А ще — великий сніг і великі дощі, внаслідок чого пішла руйнація”.

Аби вберегти пам’ятку, її консервують перед зимою. Керівник палацово-паркового комплексу Анатолій Ізотов розповів, що частково це роблять звичайними OSB-плитами. Ними закрили ті проблемні місця, які не впадають в око відвідувачам. До решти підійшли більш творчо.

“За проєктом реставрації, це ті двері, які мають бути. Ми на банерному полотні видрукували і закріпили. Всі ділянки, які втрачені чи пошкоджені — ми хочемо так зробити. Спеціально не робимо їх кольоровими. Ми хочемо показати білі плями палацу, які потребують відновлення”.

Так, за словами Анатолія Ізотова, палац має більш естетичний вигляд. А коли реставратори матимуть достатньо коштів, то банери замінять на справжні вікна і двері.

“Трішки вже палац набуває своєї естетики. Захистивши його зовні, поступово відновивши, ми зможемо перейти до внутрішніх робіт, коли всередині стабілізуємо і сформуємо необхідний температурно-вологісний режим”.

Відвідувачка палацу одеситка Катерина Бекасова сподівається повернутися сюди ще не один раз:

“Сподівання, що його відновлять. Бачу, що робота йде, робота кипить. Мені взагалі дуже приємно, що така пам’ятка була збережена, не дивлячись на радянські часи, на ці жахливо пофарбовані стіни”.