Невдовзі у Красенівці стартує черговий турнір пам’яті Івана Піддубного. Чимало про цього, в усіх значеннях – великого чоловіка вже сказано, та окремі епізоди його життя все ще залишаються таємницею. То чи правда, що Іван Максимович «служив німцям»? Сталін же міг просто розстріляти, натомість просто заморив голодом. Одним словом – ще поговоримо.

А поки не почалося… Ми звично вважаємо цей турнір ровесником Незалежності, але насправді є точні відомості про те, що насправді він – ровесник області. Ще у травні 1954-го, а потім й у вересні, на лузі за околицею Красенівки, неподалік старої козацької могили, відбулися перші неофіційні змагання сільських борців Черкащини. Ближче до кінця 1950-х – вже за участі в них силачів Київщини та Полтавщини. До того часу «чемпіонат Піддубного» перебрався з пасовиська у сільські клуби Красенівки та Комінтерна: молодецькі забави стали цілком офіційним заходом. Розповів історію черкаського «богатирства» для «Нової Доби» краєзнавець Борис Юхно.

Тож «чемпіона чемпіонів» у нас вшановують давно і заслужено. Та мало кому відомо, що якби існував неофіційний п’єдестал силачів кінця ХІХ – початку ХХ століття, то друга і третя сходинки на ньому також були б нашими!
До речі, за мірками теперішніх атлетів-бодібілдерів, Іван Максимович не міг похизуватися колосальною антропометрією. Зріст – 184 см, вага – 116 кг, об’єм грудей – 134 см, біцепс – 44 см, шия – 50 см, стегно – 68 см. Але не слід забувати, що ці параметри набувалися лише працею на килимі та зі снарядами, без будь-яких «чудодійних препаратів», і кожен м’яз атлета залишався еластичним і «живим» до мікроскопічного волокна. Інакше – не поборешся, не переможеш. І вправа «шпагат» для Піддубного залишалася звичою навіть у поважному борцівському віці.

Так ось, «усього лише» 184 сантиметри зросту. А ось хто увійшов в історію як справжній ісполін, так це Василь Дзюба з Тарнави, що на Монастирищині. Народився він 1899 року. До пори-часу підростав нормально, але у 16 літ погнало його зі страшною силою. Нічого доброго в тому не було, очевидний гіпофізний збій, а може ще який, та невдовзі Василь став першим гігантом на всю імперію, а може й світ. Коли Дзюба почав виступати у цирку, а такої участі не минув жоден тогочасний силач, у прес-кліше зазначалося: зріст – 236 см, вага – 195 кг. Та це сталося пізніше, а у своєму селі до добродушного гіганта звикли, як до цілком природнього явища. Відтак і використовували його «природньо». Задля забави він охоче запрягався в плуга, переносив стовбури дерев та все таке інше. Допомагаючи комусь на підсобних роботах, грошей не брав, але просив, щоб «вечеря була». І знаєте, яка? Зо два десятки смажених яєць, дві паляниці та пара глеків молока.

У 1924 році сам Котовський, теж далеко не слабак, випадково (утім – навряд випадково, вочевидь запримітивши здалеку) натрапив на Дзюбу та влаштував його на службу в міліцію. У справах наш герой вирушив до Києва, і ось там уперше відвідав цирк. На манежі якраз виступав борець: чи то справді француз, чи як тоді практикувалося для успішного промо, французом він став вже у цирку. Одним словом, вкладав він на лопатки здорованів із зали запросто. Василь довго дивився на ту забаву і таки вийшов на манеж. Та позаяк не був обізнаним із правилами боротьби, просто взяв свого візаві за шию і ногу, та й закинув у оркестрову яму.

Відтоді 15 років наш земляк присвятив арені. Із гастролями об’їздив всю країну, вже було готувався до турне Європою, та завадила війна. У Тарнаві й зараз живуть нащадки нашого богатиря, у Монастирищенському краєзнавчому музеї є особисті речі Дзюби, фотографії. Тож – жодного перебільшення, часто притаманного народним оповідкам, коли йдеться про гігантів. Каракулева шапка 64-го розміру, обручка діаметром 3,5 см… Утім, якщо поїздка у ті краї поки що поза вашими планами, можете знайти в інтернеті художній фільм 1937 року «Острів скарбів». Величезний пірат у епізоді – ото і є наш Василь Дзюба.

Смілянський залізничник Тимофій Медведєв, 1882 року народження, колосальних «габаритів» не мав. Але за роки роботи на «бобринці» і вантажником, і в майстернях, так зміцнів силою, що задля забави чи на спір запросто робив жим лежачи парою вагонних коліс.

І знову – цирк. Цирк «Кісо», а в ньому група атлетів із самим Піддубним за головного. Іван Максимович у прямому розумінні «викликає на килим», Медвєдєв виходить, і звісно ж – програє. Але після сутички Піддубний уважно міряє парубка поглядом і промовляє – «як не заперечуєш, то я прийду до тебе сьогодні в гості».

Та зустріч круто повергула життя Тимохи-Ведмедя: він потрапив у команду Піддубного. Вже 1913-го його назвуть одним із найсильніших борців Європи, що засвідчено у тодішніх спецвиданнях «Сила» і «Геркулес». На відміну від Дзюби, якому було відміряно усього 46, Тимофій Михайлович дожив до глибокої старості. Після атлетичної кар’єри повернувся у професію, працював у локомотивному депо, але й у поважному віці ні-ні, та й дозволяв собі «фокуси». Міг зрушити з місця вагон чи на плечах і шиї віднести на склад зразу три мішки цементу. Помер він 1967-го і похований на старому цвинтарі, що на вулиці Комунарській, – може тепер інакше називається, – у Смілі.

Та не перевелись ще богатирі на землі Черкаській! Хто не знає імен Володимира Іваненка чи Віктора Юрченка. Але не в кпини їм, а загалом-то – усім чоловікам, буде сказано: у сучасності найвищого титулу удостоїлась наша дівчина. У 2012 році Таїсію Гедзун із Шабастівки Монастирищенського району було офіційно визнано найсильнішою дівчиною планети. Сталося це на Першому Чемпіонаті світу з богатирського багатоборства в Шотландії. Там, зокрема, в одній із вправ вона несла дві «авоськи» по 90 кг кожна. От в чому-чому, а тут з нашими дівчатами нема кому тягатися. «Сила традицій»: хоч лантухи з картоплею, хоч чоловіка з корчми