Вже майже чотири роки Світлана, з якою мені пощастило зустрітися, тішить не тільки своїх рідних, друзів, а й незнайомих їй людей шедеврами кондитерської справи – вишуканими тортиками, кексами, безе на паличці, імбирним печивом, «корзинками», «персиками» та іншими смаколиками, бо пече на замовлення. Вражає своєю майстерністю, складністю композиції кожен її солодкий витвір мистецтва. Думаєте, цій справі жінка десь спеціально навчалася? А от і ні! Дивовижно! Світлана Дегодій має кілька професій. Вона – будівельник за освітою, молодший спеціаліст бібліотечної справи, а також вчитель української мови та літератури. Як бачите, в цьому переліку немає кулінара.

Світлана Дегодій з сім’єю: чоловіком Яном та дітками – Настею та Мішею

– Моя мама, – розповідає, посміхаючись, майстриня, – завжди пекла, і я любила спостерігати за цим, подобалося. Але мій шлях у кондитерській справі почався з чого б ви думали? Одного разу мені захотілося спекти калачі на Різдво. Вийшло. А ще – імбирне печиво. Цікаво було його розмальовувати. З того часу почала пекти й інші вироби. Потім знайома попросила на хрестини тортик для дитинки. Пригадую, це був двоповерховий торт, покритий солодкою мастикою. Він був ще не зовсім рівненький, гладенький, але все одно гарненький. Людям дуже сподобався. Отак, одні спробували, розповіли іншим, і почали до мене звертатися й замовляти солодощі. Кілька фото також розмістила на своїй сторіночці в інтернеті. Замовляли солодке не тільки з нашого міста, району, а й з Умані, Черкас, Києва. Щоправда, хвилююся, аби торт доїхав до свого замовника, щоб не розсунувся, щоб крем тримався.

blank

Окрім випічки, жінка має низку захоплень: вишиває хрестиком та бісером, з самого дитинства малює. Все це, звісно, допомагає їй у прикрашанні та оформленні тортів та кексів. А ще, хоч і не любила ліпити з пластиліну в дитинстві, колись Світлана працювала з полімерною глиною, робила різноманітні прикраси для волосся, фігурки. Ось тому й з мастикою працювати їй легко.

blank

– Пам’ятаю, як замовили торт «Рулька», схожий на шматок м’яса, – ділиться жінка. – Ніби й не складно, але хвилювалася, щоб розмалювати гарно, щоб було схоже на м’ясо. Також торт у вигляді шматка сала замовляли. Взагалі, ідеї я черпаю і з інтернету, і самі замовники розповідають, пояснюють, що хочуть побачити в результаті. Оскільки давно займаюся випічкою, теж можу порадити, як буде краще, обговорюємо, якою буде начинка. І в моїй уяві починає вимальовуватися картинка. Тільки тоді беруся до справи. Буває, люди телефонують, кажуть, що потрібен невеличкий торт, наприклад, з лялечкою, а далі – дають волю моїй фантазії. Стараюся потроху й навчатися, бо увесь час з’являється щось нове, нові техніки. Хороші книги, на жаль, коштують дуже дорого, тому користуюся інтернетом. Але часу зараз бракує, бо треба й уроки з донечкою повчити, синочок теж потребує моєї уваги. Але мені і дітки, і чоловік допомагають.

blank

– Я люблю печиво розмальовувати, – тихенько промовляє 10-річна Настя, донька Світлани Дегодій.

– Вона ще шукає себе, – додає мама. – А от Ян, мій чоловік, закуповує продукти, доручаю йому крем збивати, з чим він прекрасно справляється. Облаштував мені кухню, телевізор, щоб мені там комфортніше було. Щоб не пекла: торт, чи печиво, чи кекси – то часточка моєї душі. Завжди переживаю, щоб сподобалося людям.

Зараз перед Світланою Дегодій постав вибір: виходити на роботу у бібліотеку Тальнівського коледжу чи продовжувати займатися улюбленою справою. Так от, відповідь я знаю. А як ви гадаєте?

Ольга Осіяненко, “Вісті Черкащини”