Саме так черкаський тренер Сергій Золотаренко мотивує двох дівчат вкладати усю силу в удар в роботі з лапами наприкінці тренування, коли і дихати вже важко.
Мати п’ятьох дітей, модель, школярку, подружок з Луганська і Львова ви можете зустріти в супермаркеті чи черкаській кафешці, проте, за їхньою зовнішністю ви ніколи не здогадаєтесь, що вони щоденно проводять по півтори години виснажливих тренувань, подекуди двічі на день із затейпованими бинтами руками відпрацьовують удари у голову і тулуб. У кожної своя мета і мотивація бути у “нежіночому” для когось спорті. Хто, як наприклад “Принцеса”, щодня готує себе вибороти шанс представити Україну на Олімпіаді 2024 в Парижі, а хтось, вже просто не може без щоденних тренувань.
“Принцеса”
13-річна черкаська школярка Діана Петренко, яку тренер іменує “Принцесою”, на п’ятничному тренування виділяється на перший погляд нелогічним і незрозумілим вибором одягу. В цей день вже по-справжньому літня погода. У муніципальному спортзалі AmbrosCrossFight Sport Club немає кондиціонерів і стоїть неймовірна спека. Дівчинка активно відпрацьовує на тренуванні вдягнена по-осінньому. Тільки пізніше вона пояснить – “сушка”. Для того, щоб бути у потрібній вазі в її ваговій категорії, Діана тепло вдягається і на вечірнє тренування і на щоденний ранкову пробіжку, що дає змогу сильно потіти і “висушувати” тіло. Каже, що інколи вдягає до 5 шарів одягу.
– Моя мрія через 5 років поїхати на Олімпійські ігри. Звичайно, для цього треба неймовірно багато працювати, і для початку стати кандидатом в майстри спорту.
Я займалась баскетболом, але у командній грі твій результат залежить від інших, у боксі ж ти сама за себе відповідаєш. Це мені набагато ближче. Хоча трохи ще граю і в баскетбол, але розумію, що мені вже не можна баскетбол, як для боксерки – легко травмуються пальці, руки…
Так, знаю, що і в боксі є небезпека отримати травму. Але я ж тренуюсь для того, аби по мені не попадали ударами. Звичайно було, що з синцем на обличчі ходила, але я на це не зважаю. Синець – не привід переживати, – говорить Діана.
Діана Петренко чемпіонка Черкаської області та призерка боксерських турнірів. Вже брала участь в чемпіонаті країни.
– Мені пощастило, мені батьки, на відміну від інших дітей не вказували, яким видом спорту займатися. Дали мені самій обрати. У 12 років влітку з подругою спонтанно вирішили піти на бокс і ось вже затягнуло. Шокує мій вибір спорту особливо бабусь, а тато підтримує. Інколи рідні кажуть, що краще б я танцями займалась. Я спробувала і мене вистачило тільки на 2 тижні.
Звичайно, зараз важко, літо, всі друзі гуляють, а у мене щоденні тренування. У шостій годині щоранку йду на годинну пробіжку. Потім у школу. Увечері тренування з тренером Сергієм Петровичем у залі. Так щодня.
Колись був випадок, граючись з подругою ненароком її вдарила. Вийшло боляче. Я тоді дуже злякалась, що якщо хтось дізнається, то мене більше ніколи не пустять на бокс, тож в житті намагаюся, навіть граючись нікого ненароком не вдарити.
Подружки з Луганщини і Галичини
Анна Рогожан і Алевтина Галицька прийшли у бокс вже дорослими. Це їх цілком свідомий вибір після багатьох спроб себе у інших видах спорту. Спочатку було таеквон-до, проте у східному єдиноборстві їм не вистачило справжнього контакту. Попри бажання реальних ударів і виснажливих тренувань разом з кремезними боксерами-чоловіками, дівчата залишаються дівчатами. Переживали, що на фотографіях з тренувань вийдуть “червоними і мокрими”.
Алевтина народилась у Львові. Займалась стрільбою із луку, фітнес-бікіні, таеквон-до. Як і інші дівчата чітко пояснити, чому обрала саме бокс, не може. Мабуть, спорт, це як улюблена музика, книга, фільм – подобається і все.
– Я народилася 9 серпня у день фізичної культури, тож у мене все життя це спорт. У Львові стріляла з лука, тут спробувала таекван-до, займалася фітнес-бікіні і стала чемпіонкою Черкаської області.
Після розлучення я важила дуже багато, і вирішила, що необхідно щось змінювати. У віці вже за 30 років я почала тягати залізо. Потім загорілася таекван-до, і тут побачила Петровича – зрозуміла, що бокс мені значно цікавіший, ніж просто махати ногами. Тут повний контакт, різкість, концентрація. Тут не вийде відбувати номер. Раніше ходили кожного дня на тренування, інколи і двічі на день. Тепер паралельно займаємось кросфітом і боксом, аби розвивати усі групи м’язів, – говорить Алевтина.
Аня з Луганщини. Теж до боксу йшла довго, перебираючи чисельні ігрові й бойові види спорту.
– З самого дитинства хотіла займатись боксом, але не виходило. То баскетбол, то теніс, та тайський бокс, то ще щось було. І ось колись сиділи з Алевтиною в кафе і вона мені запропонувала піти з нею на бокс.
Чому завжди хотілось саме боксом займатися? Думаю, це не можна словами пояснити. Це цікаво і фізично, і психологічно, – говорить Аня.
– Думаю, в бокс ідуть два типи жінок: впевнені в собі, або навпаки аби здобути впевненість. Звичайно, ті дівчатка з накладними віями, великими губами і усім таким в бокс не підуть, адже в них інші пріоритети. Як мінімум накладні вії зразу відпадуть. Та й нігті одразу зламаються… можуть і в інший бік відламатися, – жартують дівчата.
– З довгими нігтями і накладними віями нам, наприклад, жити незручно – кожному своє, у кожної жінки своя мета в житті.
“Петрович”
Тренує, як дітей, так і змішані групи дорослих чоловіків і жінок. З деякими займається індивідуально. Бокс – його життя. Окрім тренувань – постійні поїздки на турніри, чемпіонати.
Сергій Золотаренко під час тренування в залі не дозволяє нікому відбувати номер, помічає, коли підопічний імітує роботу. Змушує відпрацьовувати півтори години на всі 120 відсотків.
Після тренування, вже пізно увечері, тренер і підопічні йдуть в кафе. Тут вже жарти, розмови про бокс, про Майка Тайсона та просто про життя. Хоча і в неформальних посиденьках помічає, хто, що замовляє. Тим кому треба скинути вагу робить зауваження і не дозволяє розгулятися по меню.
– Дівчат тренувати у чомусь легше, а у чомусь важче, ніж хлопців. З дівчатами буває дуже складно через їх амбіції. Інколи вони нічого не хочуть чути і вже нічого не можна довести… До кожної треба знайти свій підхід.
З іншої сторони жінки більш працьовиті, особливо на емоційному фоні. Взагалі, жіночій і чоловічій бокс для мене – два різних види спорту, – говорить вже за чашкою кави тренер.
– Зараз треную 14 дівчат від 8 до 38 років. Є наприклад мама п’ятьох дітей, вона майже ніколи не пропускає тренувань і вже їздила на змагання. Є модель, є наша “Принцеса”, що ще у школі вчиться… Тобто дуже різні дівчата знаходять себе у боксі.
Мотивація у жінок прийти в бокс теж дуже різна – хтось просто хоче схуднути, хтось хоче стати більш впевненою, хтось пережив насилля, хтось хоче досягнень у спорті.
За словами Сергія Петровича, почати серйозно займатись боксом для дівчини коштуватиме до 1-2 тисяч гривень. Це вартість амуніції – рукавиць, бинтів, захисту грудей, капи. Вартість місячних тренувань у муніцапльному залі AmbrosCrossFight 300 гривень. Українські ветерани війни і їх сім’ї займаються безкоштовно.
КОМЕНТАРІ