Ще у лютому 2020 року я написав статтю під красномовною назвою: «Повна ОТГізація Черкащини призведе до занепаду шкіл, лікарень, а тоді до знищення самих сіл…» Писав із болем на серці, як застереження від непродуманих кроків, поспіху, врешті-решт, красивих гасел та обіцянок ОТГівського раю, які лунали з усіх усюд і дурманили голови людей.

Як раз на той час наша країна входила у нову фазу так званої територіально-адміністративної реформи, а саме – розпочиналася руйнація існуючих районів, яких в нашій області налічувалося двадцять, а створення ОТГ перейшло із розряду добровільності у стадію примусу. Як відомо, в результаті тієї «рехворми» на Черкащині було знищено більшу частину районів, на місці яких постали чотири нові районні утворення. А сотні сільрад були зігнані під парасолькою 66 об’єднаних громад.  Щоправда, слова «знищення» владці старалися уникати, ховаючи свої наміри під гарною обгорткою децентралізації. Нова влада, яку вже представляла команда ЗЕ-президента, і яка жорстко критикувала своїх попередників, у питанні згортання в яму сільрад і районів ревно продовжила курс Петра Порошенка…

Саме цей стратегічний рух на зачистку територій від сільських рад і зганяння їх в об’єднані територіальні громади (ОТГ) розпочала ще попередня владна команда президента Порошенка. Тоді, на першому етапі так званої децентралізації, був запущений механізм створення ОТГ, яким мали перейти величезні повноваження і, відповідно, чималі фінансові ресурси, що мали озолотити села та містечка нашої держави. За попередньої влади пропагандисти різних мастей, особливо ж із граноїдських структур, творили красиві міфи про те, як тепер гарно живуть люди у цих об’єднаних громадах. При цьому використовувався досвід вже призабутих «потьомкінський дєрєвєнь», роль яких в нашій області на початку виконували 3 – 4 зразково-показових ОТГ. Саме ці громади отримували різноманітні гранти, в тому числі від європейських донорів, вони мали прямий вихід на столичну владу, саме їм йшла левова частка коштів із держфонду регіонального розвитку (ДФРР). Ну, і звичайно ж, яскраві картинки із таких ОТГ рясніли на загальноукраїнських телеекранах, у місцевих ЗМІ…

До речі, створення об’єднаних громад розпочиналося, а потім і далі продовжило реалізовуватися фактично в антиконституційний спосіб, адже в Основному законі України до сьогодні відсутня навіть згадка про якісь ОТГ, які б входили у систему адміністративно-територіального устрою нашої держави. Тобто, починаючи таке децентралізаційне реформування, влада в чергове, як кажуть, поставила воза попереду коня. Але коли і яка влада зважала на таку «дрібницю», як українська Конституція, коли, ну, дуже хотілося якихось реформ, під які уже були отримані кошти від зарубіжних спонсорів…

Отож, владці поспішали і в напів бандитський спосіб змушували сільські ради погоджуватися на створення ОТГ. Адже головною «фішкою» при злитті кількох сільрад в одну, була вигадана «поважна» причина, мовляв, ці громади є тягарем для бюджету, бо вони малі і фінансово неспроможні. Хоча добре відомо, що за всіх президентів та урядів саме влада через грабіжницьку політику по відношенню до села і селян, не давала їм шансів не те що розвиватися, а навіть стати на ноги! Це щось схоже на бандита, який обікрав  людину, а потім дорікає: ти – жебрак, нікчема… А згодом заради загального добра її випихають у притулок для бомжів, як наші знекровлені села – в ОТГ…

Я і до нині переконаний, що на початку децентралізаційного реформування потрібно було створити гідні умови для усіх існуючих на той час громад, як це зробили у Польщі, де віддали спочатку кошти, владу і відповідальність діючим громадам. А потім люди розібралися б, як їм жити далі – справлятися самостійно зі своїми обов’язками чи треба об`єднуватися із сусідами.

До речі, так саме переконаний, що об’єднані територіальні громади в Україні та, зокрема, на Черкащині, уже давно булі створені, і діяли вони в межах тодішніх територіально-адміністративних одиниць – районів. Цікаво, що на самому  початку складання децентралізаційних планів якраз значна частина пропозицій і заключалася в тому, щоб ці новітні ОТГ базувалися на збереженні єдності місцевих громад цілих районів. Однак, спрацювала інша логіка, яку часто нав’язували місцеві латифундисти, містечкові олігархчики, які, як маркером, мітили свої володіння, і для захисту тут своїх бізнес-інтересів підганяли під створення ОТГ…

Іншою фішкою ідеологів української децентралізації було те, що, мовляв, ми створюємо ОТГ, які стають самодостатніми, які зароблятимуть кошти на розвиток, а тому матимуть світлі перспективи на майбутнє. Справді, виокремлена із району громада на початку отримувала певні фінансові преференції, а ще й «пряник» від столичної та обласної влади. А тепер, коли колишні райони розбили на 2-3-4, а то й 6 ОТГ, усі кошти, які акумулювалися тут, просто перерозподілилися між громадами. Але ж, даруйте, цих фінансів не стало більше. Бо із створенням об’єднаних громад у селах автоматично не зросли надої чи урожайність. Так само, із проголошенням ОТГ до них не шикуються в чергу інвестори, щоб будувати нові підприємства і створювати нові робочі місця. Тому розповіді про зростання в рази фінансових можливостей ОТГ, особливо ж їх бюджетів розвитку, виглядають досить примарними. Це доводить практика дня сьогоднішнього, адже у більшості уже діючих ОТГ бюджети розвитку або відсутні взагалі, або мізерні… До того ж, із передачею на місця більших повноважень та фінансів, збільшилися і видатки сільрад на утримання закладів соціальної інфраструктури, доріг, житлово-комунальної сфери… У бюджетах нинішніх ОТГ не вистачає коштів, щоб утримувати школи, дитсадки, ФАПи у кожному із об’єднано-приєднаних сіл і, відповідно, як нині прийнято говорити, їх належить оптимізувати. Що на практиці означає – закрити. І таких шкіл на Черкащині лише за минуле літо назбиралося майже двадцять. А десятки сільських навчальних закладів переведені на нижчі ступені. Столичні владці тільки потирають руки, – ну, це ж не ми закриваємо сільську школу, а ваші нерадиві місцеві начальники…

Досить привабливо виглядала децентралізаційна ідея про зменшення бюрократичного апарату в районах, адже замість кількох сільрад утворювалася одна, а 20 райадміністрацій і райрад канули в лету. Воно то ніби й так, але ж при створенні кількох ОТГ у межах певного району фактично постали кілька містечкових адміністрацій (таких собі сільських урядів із міністрами та начальниками) зі штатом у 40-50, а то й більше, працівників, яким потрібно і зарплати гарні платити, і премії виписувати. Тобто замість однієї РДА з’явилися 2-3-4, а то й більше таких собі адміністрацій ОТГ. Фактично маємо на сьогодні замість 20 аж 66 містечкових кабінетів міністрів із багатотисячним чиновницьким воїнством, яке часто «з’їдає» більшу частину місцевих бюджетів…

На мою думку, коли уже маховик ОТГізації зупинити було неможливо, найкращим виходом мало б стати збереження сільських районів (там, де райцентри не були містами обласного підпорядкування), як однієї громади. Принаймні, це все ж таки давало хоч якийсь шанс не дійти до повного занепаду та знищення багатьох районних закладів, які утримувалися усією громадою району. Мова йде про районні будинки культури, районні спортивні, музичні та мистецькі школи, районні притулки для самотніх людей та інвалідів, районні лікарні, багато з яких вже сьогодні опинились у скрутному становищі або почили в Бозі, перейшовши на утримання новітніх ОТГ…

Сьогодні майже ніхто вже не згадує про красиві гасла реформаторів, мовляв, Захід нам допоможе і підкине на децентралізаційні процеси сотні і сотні мільйонів «зелених». Не підкинули і не збираються допомагати. А як же свого часу наші грантоїдські агітатори кивали на досвід тієї ж Польщі. Щоправда, забуваючи додати, що польський приклад якось не зовсім тулився до наших реалій. Адже, територіально-адміністративна реформа у сусідів відбувалася паралельно із входженням Польщі у Євросоюз і НАТО. І саме на ці фундаментальні речі євроструктури виділяли полякам десятки мільярдів євро. Чи, може, великою допомогою від Заходу наші децентралізатори називають невеликі гранти на закупівлю для потреб ОТГ комп’ютерів і стільців?..

Сьогодні уже не чути децентралізаційних фанфар. Майже кожен день у редакцію звертаються люди із сіл з проханням, а то й мольбою, допомогти їм зберегти сільську школу, дільничну лікарню чи ФАП, дитячий садок, відділення пошти чи банку… Оббивають пороги у високих владних кабінетах, не знаходячи правди на місцях – у голови ОТГ чи свого старости.

З кожним днем у громадян все більше наростає переконання, що нинішня децентралізаційна реформа вигадана нашою олігархічною владою для знищення сіл і людей, які там ще живуть і працюють. Підсумком такого реформування може стати утворення бідних і ще бідніших ОТГ, поява “зайвих” сіл і “непотрібних” людей, занепад інфраструктури і ще більше зубожіння селян. Бо нинішні олігархи і їх служки часто діють за принципом того ж таки Сталіна: «Немає людини – немає проблеми». А ще додадуть: «Немає села, – тим паче менше проблем. Зате збільшиться територія для заробітку і визиску…» Особливо це актуально сьогодні, коли нинішня влада запустила маховик розпродажу українських чорноземів, а заїжджим олігархам та місцевим агробаронам сільські громади і люди, як більмо на оці…

«То що ж нам робити?» – у розпачі запитують люди. І все більше ностальгують за своєю рідною уже закритою сільською радою, колишнім зліквідованим районом…

То, може, варто зупинити ці недолугі експерименти над людьми: повернути у кожне село знищене самоврядування (на нинішній час – самоврятування), відновити устояні десятиліттями  райони, принаймні у форматі єдиних ОТГ, і таким чином зупинити це сповзання сіл у прірву занепаду і знищення…

Боюсь, щоб через кілька років моя наступна публікація про децентралізаційну реформу не мала назву: «З карти Черкащини зникла сотня сіл…»

Леонід Даценко, народний депутат України VII скликання