Пів тисячі виробів із дерева виготовив тальнівчанин Андрій Лисенко. За освітою він інженер-технолог, професійно займався рукопашним боєм, але душа “лежить” до станка. У 2016-му пішов добровольцем на схід, а після повернення у чоловіка з’явилася мрія – відкрити дитячу школу з обробки деревини, розповідає Суспільне.

Що подарувати на свято дружині чи друзям, каже Андрій Лисенко, довго не думає. На презенти виготовляє дерев’яні сервізи.

“Роблю різні: починаючи від таці для шашлика, тарілок для піци, закінчуючи ступками для того, щоб товкти в них спеції”.

За майстерню слугує куточок у гаражі. Замовлення не бере, бо до дерева береться лиш, коли приходить натхнення. Ось цей столик пів року чекав свою нову ніжку: “Натхнення то така штука, що сьогодні є, завтра немає. І не виходило в мене протягом довгого часу повернутися до нього. У кожного мабуть є таке заняття від якого людина релаксує. У мене – це різблення”.

Інструменти для роботи чоловік не купує, а створює їх власноруч із металобрухту: “Наприклад, цей різець коштував би півтори тисячі гривень. він може бути замінений а аналогічну сталь, яку витягнули зі звичайної корморізки з цукрового заводу. Вона б мала різати буряк”.

Розповіда, що у гаражі, відчуття часу часто втрачає. Може пробути всю ніч: ” Це не просто станок, який сфотографував, створив програмку і відтіля виїхало вже в 3D-проекції. Ті речі красиві, але не мають душі”.

Над виробами працює від декількох днів до декількох місяців. Але, зізнався майстер, часто буває нетерплячим: “Внутрішня натура людини вимагає результату. Тому я стаю за станочок, нароблю тарілочок. Результат є, галочку поставив.

Андрій навчився столярству в дитинстві, перейняв досвід у знайомого дідуся. Далі ремесло освоював із книг та інтернету. Знання отримував і з кожним шрамом на руках: “Там пальці фрезеровані, там побиті. Є «неслухняні» вироби. Наприклад, почав різати гнома. Переробив гнома на богатиря. Богатир порізав руку і полетів у топку”.

Аби ділитися своїм досвідом, Андрій мріє відкрити дитячу школу художньої обробки деревини.

blank

“Найперше, що я хочу, це захоплюватися тим виробом, що сам зробив. А потім починати вчити дітей. У дітей чимало талантів,

Нині своїм найкращим учнем називає трирічного сина Дмитра. Розповів, що саме дитина надихнула продовжити улюблену справу після повернення з війни на сході: “Буває ще й сваримося з сином, хто виріже. Буває, що треба якась стамеска, а малий її десь так взяв положив або вирізає і не дає, або заховав”.

Свої вироби чоловік дарує, а ще частину зберігає в Палаці Шувалова, що в Тальному. Тут дошки для нардів, скульптури, шкатулки, годинники та мисник із посудом.

Друг Андрія, Роман Шевченко, вважає, що у своїх роботах передає те, що було створено нашими дідами й прадідами.