Чергову порцію цькування представників Черкаської міськради вихлюпнули активісти так званого “Спротиву Черкащини”, що нині активно піариться на гаслі “Всі гроші на ЗСУ”. Одразу зазначимо, що сама ідея концентрувати всі можливі кошти, в тому числі і місцевих громад, на підтримку фронту правильна, і має підтримку суспільства на 96%. Втім, це благородне гасло та щирі прагнення більшості активних черкасців, дуже скидається на те, нині використовується з іншою метою – перенести втому людей і негатив проти влади на місцеве самоврядування та конкретно на міського голову. Ми докладно писали про це раніше.
А сьогодні активісти виклали у соцмережах запис голосового повідомлення керівника патронатної служби Черкаської міськради Миколи Добровольського, який попросив знайомих приходити на сесію міської ради, якщо вони мають думку з приводу питань, які там мають розглядатись. На сесію виноситься розгляд Загального фонду бюджету Черкас на 2024 рік, і, звісно ж, цей бюджет абсолютно не влаштовує представників даного політичного руху – “Спротиву”. Нагадаємо, вони провели зібрання, де сформулювали власні претензії, які збираються відстоювати перед депутатами. Проте імовірна поява на сесії іншої частини громади, яка може мати відмінну від їхньої думку, – активістів чомусь неабияк, цитуємо їхню риторику, “збісила”.
Саме по собі повідомлення Добровольського не містить нічого скандального, адже там він говорить, що активісти “Спротиву” – це лише одна частина громади міста, що інша частина громади також має право на власну думку, і всі думки повинні прозвучати. І що в цьому неправильного? Адже це і є демократія в чистому вигляді, коли звучать протилежні думки, коли йде дискусія, бо тоді випрацьовується результат, який влаштує більшість. Але, як виявилось, для активістів “Спротиву”, як вони самі зазначають, – це “тривожний симптом”! Тобто те, що в когось може бути протилежна точка зору – це погано? І ніхто, крім них, не може і не повинен висловлювати власних думок? А тим більше приходити на сесію, щоб їх відстоювати? То це вже зовсім не демократія, хіба ні?
Маніпулятивною активісти називають і ту інформацію, яку озвучив Микола Добровольський про їхні вимоги. Мовляв, ми не вимагаємо позбавити харчування дітей 1-4 класів. А оце тоді що? Цитуємо оприлюднений активістами документ із їхніми пропозиціями: “Громада підтримує фінансування харчування категорійних дітей. Проте не вбачає фінансування харчування всіх дітей початкових класів пріоритетною витратою в 2024 році“. Активісти пропонують “визначити критерії отримання безоплатного харчування, згідно матеріального становища родини. Соціальним службам та керівництву навчальних закладів вивчити потребу, засновуючись не на бажанні батьків, а на реальному матеріальному становищі родин“. Тобто освітянам пропонують робити те, на що вони не мають жодного права, – визначати матеріальний статус родини. Вимога тим більше абсурдна, бо приймаючи відповідне рішення, депутати чітко обгрунтували, чому не можна ділити дітей у початковій школі на багатих і бідних.
Або Добровольський згадує про позбавлення підтримки ВПО. Але ж у вказаному документі йдеться: “Зняти 10 млн гривень призначені на продуктові набори для ВПО. Суму перенаправити для підтримки бойових підрозділів сил оборони України. Водночас у співпраці з профільними громадськими організаціями, за участі представників ВПО розробити нову програму допомоги ВПО, орієнтуючись на актуальні запити та після затвердження програми виділити фінансування з бюджету розвитку“. Тобто активісти таки пропонують забрати підтримку переселенців, бо вона видається їм “неправильною”, а потім, колись, розробити нову, “правильну”. Якщо, звісно, на неї будуть потім гроші, адже в Загальний бюджет їх не закладуть, а Бюджет розвитку буде, з огляду на ситуацію, більше ніж дуже скромний. Тобто пропонують відмінити вже працюючий механізм, може, і не досконалий, заради якогось ефемерного. До речі, який може ніколи і не бути випрацюваним, бо ми пам’ятаємо приклади, коли та ж громадськість “забалакувала” подібні рішення на роки. Згадайте ту ж стелу “Я люблю Черкаси”, з місцем розташування якої громадськість так і не змогла визначитись за останні сім (!) років, бо все не так, всі не такі і так далі.
Весь документ з вимогами активістів – дивіться тут.
Ну, і окремо хочеться сказати про закиди Добровольському у “зневажливому тоні”. Він висловився, наголосимо, у приватній розмові, узагальнивши цілком літературними означеннями активістів. Без нецензурщини, без особистих образ, без цькування. І який ґвалт: “нахабні маніпуляції”, “ви поплатитесь”! І це волають ті люди, які за кожне слово, яке їм не подобається, обкладають “інакомислячих” нецензурною лайкою, обзивають “алкоголіками”, “наркоманами”, якимись принизливими кличками. Так-так, не їх, а саме вони. А потім ще й кричать, що начебто це на них хтось так сказав. Наче в анекдоті про того, хто перший крикне “Лови злодія!”
Навіть у коментарях до вказаного допису – суцільна нетерпимість, ненависть до носіїв протилежних думок. Навіть попри те, що сам Добровольський тут же написав, що якщо його слова когось образили, то він просить вибачення, однак з приводу обговорюваних питань має право на власну думку і буде її відстоювати. У відповідь – мало, не більшовицьке “розстрілять”. Вже навіть не будемо зупинятись на тих “доносах”, якими активісти намагаються довести міському голові Анатолію Бондаренку, що колись Микола Добровольський був його політичним опонентом.
Одначе з усього цього (не хочемо називати допис і коментарі під ним емоційним епітетом) – є і раціональне зерно: на викладене справді мають звернути увагу правоохоронці. Адже, нагадаємо, відповідно до статті 163 Кримінального кодексу України кримінальним правопорушенням визнається порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв’язку або через комп’ютер, і за одноразове порушення передбачено штраф від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеженням волі до трьох років. А ті самі дії, вчинені повторно або щодо державних чи громадських діячів, журналіста, або вчинені службовою особою, або з використанням спеціальних засобів, призначених для негласного зняття інформації, – караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років. А викладення запису, а потім ще й скрінів особистої переписки, – це якраз звідси. І Добровольський – посадова особа, яка своїми діями нічого протизаконного не вчиняла, а просто інформувала про майбутню сесію…
Тож до активістів питання – як далеко у порушенні законів України та громадянських прав вони готові зайти, добиваючись своєї політичної мети?
КОМЕНТАРІ