Черкаси мають залишатись надійним тилом для фронту, – Сергій Тищенко

Перший заступник міського голови Черкас Сергій Тищенко – не та людина, яка часто виступає у пресі чи любить публічні заяви. Його сторінки в соцмережах заповнені виключно робочою інформацією та фотографіями з нарад, засідань виконкому, спортивних турнірів, які він регулярно відвідує і як посадовець міськради, і як голова обласної Федерації боксу. Він завжди спокійний і розважливий, емоційно стриманий, і кожну висловлену думку підкріплює аргументами. В його невеликому кабінеті в Черкаській міській раді обидва столи – і робочий, і більший для нарад – закладені стосами з документами, книгами, папками звітів і зведень щодо життєдіяльності міста, впереміш із різноманітними спортивними сувенірами та грамотами, що постійно приносять тренери команд та спортивних шкіл як вдячність за підтримку. На чільному місці над робочим кріслом висить портрет прем’єр-міністра Великобританії часів Другої світової війни Вінстона Черчілля, великий портрет Тараса Шевченка, а під ним «Молитва українського націоналіста», подарована мамою загиблого воїна, біля вікна – кілька ікон.

Все просто і функціонально, зрештою, як і те, що він намагається зробити у команді міського голови Анатолія Бондаренка: налагодити робочий механізм міста так, щоб він працював чітко і без збоїв навіть у найекстремальніших умовах. Ми зустрічаємося з Сергієм Олександровичем наприкінці робочого дня, втім, він виглядає бадьорим і зосередженим, тож без зайвих вступів ми одразу переходимо до розмови.

– Сьогодні певною мірою модним, а більше навіть хайповим є гасло «Всі гроші на ЗСУ», під яким продовжують збиратись мітинги, попри те, що військове ПДФО вже забрали в громад, до того ж заднім числом. Чому не можна Постановами Кабміну врегулювати це питання, щоб зняти соціальну напругу і встановити чіткі правила гри?

– У перший рік війни так і було, пригадайте. У бюджеті Черкас були гроші, втім ми не могли їх використовувати ні на що, окрім оборони, бо були відповідні постанови уряду із заборонами. Лише поступово нам дозволяли використовувати гроші на ремонти. Проте ми і після зняття заборон продовжили максимально допомагати армії, військовим. За період із початку повномасштабного вторгнення ми виділили понад 1 млрд і 180 млн на підтримку обороноздатності. Ми не розділяли і не розділяємо – ЗСУ, СБУ, МВС чи ДСНС – а максимально допомагали усім, хто звертався. Бо на війні гинуть і поліцейські, наприклад, начальник обласного ГУ НП з підлеглими, виконуючи бойове завдання. Однак варто нагадати, що у нас є Кабінет міністрів, Міністерство оборони, які в першу чергу мають дбати про озброєння, про забезпечення армії. Це їхні прямі обов’язки. Наші прямі обов’язки як органу місцевого самоврядування – організувати громади. І ми це зробили. Ми допомагаємо. Ми працювали на спільний результат, і всі намагались робити все від нас залежне, щоб цей результат був, – наша Перемога. Однак є фінансові правила, встановлені Кабміном, і ми їх дотримуємося. Тож не коректно закидати міській раді, що ми дарма витрачаємо  гроші. Бо ми використовуємо бюджет максимально ефективно, і на тих напрямках, де це найнеобхідніше. При цьому концентруючи основну увагу на підтримці обороноздатності.

– Напевне, варто врахувати, що це Черкаська міська рада вперше зіштовхнулась із подібними викликами, бо ніколи не працювала в умовах війни…

– Так, звісно. Коли ми заходили на свої посади, коли обрали депутатів, було сформовано виконавчий комітет, ми не знали, що будемо працювати в умовах війни. У нас були плани розвивати місто, зробити одну із найкращих набережних в Україні, створити  сприятливий клімат, щоб до нас більше приїздило туристів, людей. Я запрошував делегації навіть з Батумі, свого часу ми спілкувались із провідними фахівцями, які створювали так зване Аджарське чудо у Батумі. Як вони із містечка в болотистій зоні створили курорт, як працювали, як заохочували інвесторів, як розвивали інфраструктуру. Ми хотіли реалізувати подібний задум у нас, хотіли займатись такими справами, але 24 лютого 2022 року все змінило. Ми почали працювати у зовсім інших пріоритетах. Я згадую, коли ми, вся команда Черкаської міської ради, працювала на грані можливостей. Ми харчували 13 тисяч осіб за добу в той період, коли до нас їхали тисячі переселенців, коли Черкаси стали основним логістичним хабом країни. Черкаси були одним із перших міст, яке почало відправляти гуманітарні конвої з харчами, з ліками, з теплими речами Харкову та іншим містам на фронті. Під обстрілами, коли водії відмовлялись їхати. Я згадую ті часи, то в нас телефони просто не замовкали. Я багатьох колег навіть не бачив, бо ми допомагали в заправці, в поселенні, в зустрічі. Кожен тоді відповідав за окрему ділянку. Тоді навіть поняття грошей було не актуальне, бо не було продуктів харчування, не було пального. Невже це всі вже забули? До речі, багато переселенців, побачивши наше місто і те, скільки тут робилося і робиться для комфорту і зручності жителів, залишались у нас. Тому мені дуже шкода, що зараз починають роздмухувати тему, яка висмоктана з пальця. Бо в ті часи цих критиків здебільшого і в Україні не було, вони повтікали за кордон. Тоді і критики не було, бо перед загрозою окупації всі максимально згуртувались. Звісно, ми могли і помилятись, бо ж не мали досвіду роботи під час війни. Не помиляється лише той, хто нічого не робить. А тепер ми зайшли у політичні процеси, тож полилась критика. Таке враження, що краще було сидіти і нічого не робити, тож не було б за що і критикувати.

– А багато переселенців залишились в Черкасах, релокували сюди свій бізнес?

– Місто пропустило за перші місяці війни десятки тисяч людей. У нас тоді знаходились адміністрації шести громад, в тому числі і міста Попасна. Ми надавали їм адміністративні приміщення. На разі, багато залишилось переселенців. Населення міста зросло десь до 350 тисяч. В якийсь період у нас було так, що в Черкасах можна було запросто провести сесію Харківської міської чи обласної ради. Переїхали до нас і цілі бізнеси, з Херсонщини, з Луганщини. Ми були одним із перших міст, які готові були приймати релоковані підприємства. Деякі підприємства поїхали далі на захід, в Польщу, а багато і залишилось. Ми підключили свої зв’язки із містами-побратимами за кордоном, навіть певною мірою виконували і виконуємо певну дипломатичну функцію по влаштуванню там переселенців, по  переселенню бізнесу, по допомозі нашим військовим, рятувальникам обладнанням, необхідними матеріалами. Ми отримали гуманітарні вантажі, генератори, автомобілі. Працюємо активно постійно. Питанням переселенців активно займається Департамент соціальної політики, ми звели спеціальний, один з найкращих в Україні шелтер для людей, що не мають свого житла і не можуть нікуди поїхати. Багато з них ніколи тут не були і були вражені, яке наше місто красиве, зелене, охайне. І за чим зараз я жалкую, так це за тим відчуттям єдності і згуртованості, взаємопідтримки.

– Тобто ви таки думаєте, що в повітрі запахло виборами?

– Ситуація максимально політизована, тому багато інформації подається у перекрученому вигляді. Проте які можуть бути вибори, коли в країні війна? Як ми їх будемо проводити? Ми щодня ховаємо наших Героїв. Не уявляю і не хочу уявляти, доки не закінчиться війна, будь-які розмови про вибори – це провокативні речі для збурення суспільства і для послаблення нашої країни. Ми вже зрозуміли, що таке прильоти в місто. А ви думаєте, під час голосування такого не може бути? Як можна з технічної точки зору організувати процес? Хіба за таких умов він буде демократичним, щоб усі були в рівних умовах. Ні. Тому всі ці ігрища – маніпуляції і відволікання уваги суспільства від проблем, перенесення незадоволення та втоми від війни на місцеве самоврядування, підрив репутації місцевої влади, пошук «крайніх» і перекладання відповідальності за ситуацію в країні на місцеве самоврядування, яке, до речі, в перші дні війни показало надзвичайну дієвість, продемонструвало стійкість та ефективність оперативних рішень. А якщо проаналізувати звернення громадян до Черкаської міської ради, то 90% їх стосуються ремонту доріг, поліпшення комунальних послуг, ремонту дахів. Це колективні звернення, і люди починають їх словами, що «розуміють, що йде війна, але…». Ми не можемо не вивозити сміття, не дбати про тепло- і водопостачання. Бо тоді тут настане розруха і без ракет.

– Ми знаємо, що міський голова ініціював допомогу у заміні вікон у тих помешканнях, що постраждали від згаданого вами прильоту. Яка ситуація на сьогодні?

– Є програма, прийнята Черкаською міською радою за ініціативи міського голови Анатолія Бондаренка,  у рамках якої ми допомагаємо населенню та бізнесу, який постраждав. Є ще загальнодержавна програма «ЄВідновлення». Ми випрацювали максимально зручну і швидку процедуру: люди звертаються, комісія обстежує, бо є різний ступінь руйнування (в когось повилітали вікна, а в когось тільки тріснули), складає акт. Є суто технічні питання, і ми декому відмовили в такій допомозі, бо має звертатись власник житла чи представник за довіреністю, адже це бюджетні кошти, і документи на надання такої допомоги повинні бути належними. Ми скоротили цю бюрократичну процедуру, однак є моменти, які обов’язково мають бути дотримані. Перші кошти ми виплатили постраждалим практично зразу. Зараз процес триває, до того ж, якщо в когось не вистачає документів, ми даємо можливість донести. Входимо в становище кожного. Наприклад, одна жіночка вже мала їхати за кордон і мала квитки, і не могла залишитись, щоб дооформити документи, то ми допомогли вирішити це питання. У кожного ж своя історія. Декілька власників квартир досі не вийшли на зв’язок. Однак якщо порівняти, скажімо, зі столицею, то там подібна процедура затягується до року. Ми також замінили покрівлю даху будинку, що постраждав, і приступили до цього в той же день. До 1000 квадратних метрів покрівлі довелось замінити, залучивши всі можливі міські служби без вихідних.

– Обласна військова адміністрація відзначала, що комунальні служби  міста спрацювали надзвичайно оперативно.

– Під час ліквідації наслідків ми працювали 24 на 7. Ніхто не думав, що наші комунальники упораються так швидко. І, до слова, нагадаю, що нас дуже критикували за купівлю комунальної техніки на комунальні підприємства. У нас частину забрали на потреби армії, і саме завдяки тій, яка залишилась, та нашим комунальникам вдалося ліквідувати наслідки за три доби. Не всяка техніка там би ще працювала, однак ми показали, що таке злагоджена командна робота. І цей приклад є надзвичайно показовим у сенсі, що так, ми повинні концентруватись на пріоритетних речах, таких, як підтримка фронту, однак і місто має розвиватись, мати можливості діяти в тому числі і в таких ситуаціях. Нехай більше їх не буде, однак іде війна і треба бути готовими до всього. Зараз відчувається шалений тиск на місцеве самоврядування, а саме воно змобілізувало всі засоби на оборону у перші дні війни. Міські голови, деякі з яких зараз відсторонені, вони були на місцях і стали на захист країни.

– До слова, міській владі закидають деякі активісти, що на початку війни її не було.

– Зараз багато чого можна закидати, особливо тими, хто сам втік за кордон, тож міряє всіх за своїм лекалом. Однак ми всі залишались і залишаємось у Черкасах. Я особисто, наприклад, прийняв для себе рішення до нашої Перемоги не їздити навіть у закордонні відрядження, хоч маю таку можливість і є потреба у таких міжнародних зв’язках. Вже після війни, мрію, полетіти з Борисполя на відпочинок. А поки – працюємо кожен на своєму місці, бо це те, що ми можемо і повинні робити.

– Цей приклад ще один аргумент на користь того, що не може громада віддати просто всі гроші на ЗСУ, бо має бути забезпечення поточних питань, і навіть резерви для подібних ситуацій.

– Абсолютно так. Це наш прямий обов’язок як місцевого самоврядування. Пощастило, що було тепло. А в холодну пору року, ми розуміємо, треба діяти ще оперативніше.

– На сьогодні ми чуємо, що ворог ретельно готується до зими, акумулює боєприпаси, щоб масово бити по наших енергетичних об’єктах. На скільки Черкаси готові до того, щоб забезпечувати тепло, водопостачання і світло в критичну інфраструктуру і загалом у місті?

– Все що можна було можливо, ми зробили за цей рік. Не хочу розповідати детально, однак наголошу, що була закуплена і генерація, і ми підготувались до різних варіантів подій. Додам також, що критика таких речей, яка часто також лунає, не доречна, бо ніколи не було такого, щоб вся енергетична система лягала, як це було під час зимових блекаутів. Для нас це також був іспит, і ми зробили висновки. Але ви праві, це справді буде непроста зима, тому повинні готуватись усі. І населення, і бізнес. Хочу віддати належне міському голові, бо він виступає локомотивом у процесах підготовки до зими, генерує ідеї та згуртовує команду у їх реалізації, щоб місто було максимально готовим до будь-яких викликів. По факту, ми пишемо підручник для тих, хто прийде після нас на ці посади, як працювати в екстремальних умовах.

– При таких викликах і завданнях, які ставить центральна влада перед місцевим самоврядуванням – підготовка до зими, забезпечення допомоги сім’ям воїнів та загиблих, реабілітація поранених тощо, – скільки коштів міська рада може віддавати на Збройні сили України, щоб не призвести до руйнування міста без війни?

– Це не можна обрахувати у відсотках. Тим більше, що ми маємо колосальне недоотримання до бюджету, а тепер ще й вилучення ПДФО. Однак віднаходимо по можливості кошти і на закупівлю техніки, і на дрони, і на підтримку. Третя штурмова бригада, наприклад, нещодавно подякувала нам, що Черкаси – на другому місці після Києва за рівнем допомоги. Києва, в якого бюджет розвитку 69 мільярдів. А в нас – трохи більше двох мільярдів. Тож робіть висновки самі. Особисто ж я, як і багато моїх колег із Черкаської міської ради, допомагаємо і донатимо. Але про це, вважаю, не варто кричати на кожному перехресті, бо це – обов’язок кожного. І совість кожного. Я це роблю не для піару, тому і не пишу таких дописів у соцмережі. На жаль, в мене багато товаришів загинуло, тому є багато болючих моментів. З родинами загиблих треба працювати вже зараз, має бути всебічна державна підтримка, бо техніку можна відновити, будинок поремонтувати, а людське життя не повернеш, і сім’ї залишаються без опори. Про це треба говорити і з цього приводу виходити на мітинги. Дасть Бог, війна закінчиться, і в нас буде ще інша проблема: реабілітація і повернення до мирного життя наших воїнів. Про це також вже сьогодні треба дбати. Бо і це – гроші на ЗСУ.

– Зараз суспільству також нав’язується стереотип, що якщо посадовець працює на своєму місці, а не воює на фронті, то він мало не злочинець, і його авторитет і думка сумнівні. Що ви про це думаєте? Як ви ставитесь до такої мобілізації?

– Нормально. Якщо держава вирішить, що з мене більше користі буде на фронті, то я піду. Можливо, так і треба. Але мене турбує інше: що суспільство не задає питання тим, хто в перші дні війни утік за кордон і тихенько відсиджується в куршавелях. А потім після війни прийде, не виключено, і почне бити себе в груди, розповідаючи, скільки гуманітарних вантажів передав. Що ми тут всі будемо блідо виглядати на фоні тих розповідей.  Тому я б сьогодні ставив питання, а як повернути цих людей, які не просто самі виїхали – вони вивели колосальні кошти. Щоб ті мільйони доларів пішли на допомогу ЗСУ. А це, повірте, в сотні разів більше, ніж може закумулювати Черкаська міська рада чи будь-яка інша рада. Запитував би тих, хто їх пропустив через кордон. Чому ми ці питання не ставимо? Бо ж і з Черкас багато таких було і є. А ми тут всередині ворогів собі шукаємо і сваримося. Ворог це тільки підживлювати буде, бо йому вигідна ця втома від війни, озлобленість, апатія. Він буде підживлювати такі настрої, щоб розгойдати ситуацію в середині країни. росія не змогла нас захопити силовим шляхом, то буде кидати серйозні ресурси на таке розгойдування. А я переконаний, що в нас чимало тут таких запроданців-почекунів, які готові підхоплювати такі вкиди.

– Тобто, по суті, ви підтримуєте думку, щоб будь-які суперечки треба вирішувати не на мітингах, а за допомогою діалогу?

– Так. Бо йде війна. І ті, хто організовують будь-які масові заходи, повинні усвідомлювати, що несуть пряму відповідальність за людей, які туди прийшли. Я вже мовчу, що все це має бути узгоджене із військовою адміністрацією. Я говорю про безпеку. В країні величезна кількість зброї, багато емоційно виснажених людей, та і провокатори є, тож можуть бути всякі ситуації. Якщо, умовно, хтось кине гранату, – хто відповідатиме за життя невинних людей? Я за демократію, цим ми відрізняємось від росії, однак певних правил ми повинні дотримуватись під час війни. Тому подібні дискусії варто переносити із майданів за круглі столи. Організаторів цих протестів, правоохоронні органи хотів би закликати бути максимально відповідальними. Та і не все ми зараз можемо озвучити щодо допомоги військовим: кому, скільки, на що ми виділили. Після війни ми це все викладемо у публічний доступ. Але зараз маємо дотримуватись інформаційної гігієни. Більше того, багато закидів нам – це просто прискіпування до слів. Наприклад, питання «Черкаських мавп». Ніхто не виділяв кошти комерційній структурі ТОВ «Черкаські мавпи». Мова йшла про МСК «Дніпро», в структуру якого зайшов цей спортивний клуб. Був підписаний меморандум між Черкаською міською радою та клубом, що ми виступимо частковим партнером. Ми і не можемо брати їх на утримання. Ми можемо лише дати їм можливість користуватись нашим спортивним комплексом, десь закрити харчування, дати їм можливість працювати з дітьми, бо це справді відома команда, яка може професійно готувати юних спортсменів. Все. І оскільки сесія затягнулась, час пройшов, то вже їм і не потрібно півтора мільйони гривень, а половина цієї суми. Втім, мітингарі взяли на озброєння лише назву клубу, бо ж тут можна намалювати картинку, як міська рада розкидається грошима і підтримує олігархів. В суть уже ніхто не захотів вникати.

– Напевне, вас ця маніпуляція так зачепила, бо ви самі багато займаєтесь підтримкою спорту.

– Так, саме це і обурює. Бо задля красивої картинки перекрутили факти. А я добре знаю, як складно зараз спорту, бо очолюю Федерацію боксу. Ніхто ж із мітингувальників не подумав, що зараз надзвичайно важливо підтримати дитячий спорт, бо ми маємо дуже погану тенденцію, зокрема це по столиці дуже видно, що діти покінчують життя самогубством. Це непокоїть, тому треба максимально працювати над залученням дітей до спорту, до культурних заходів, гуртків, задіювати у позашкіллі. Бо війна особливо сильно б’є по юній, ще не загартованій психіці дітей. Мені цікаво, активісти проти того, щоб наші діти росли здоровими?

– Ну, і ніхто ж не буде заперечувати, що спортивні перемоги – це також перемоги над рашизмом, бо ми бачимо, як підтримують українських спортсменів за кордоном, як захоплююються нашою нацією, яка під час війни знаходить сили здобувати і спортивні нагороди.

– Знаєте, я був учасником однієї такої історії, такого собі військового екшену, про який вже можна розповісти. Наша черкаська спортсменка-боксерка Кароліна Махно, що була першим номером збірної і мала їхати на змагання, напередодні війни відвідала батьків у селі на Чернігівщині. І це село в перші ж години війни опинилось під окупацією, що вона не змогла виїхати.  Мені подзвонив її тренер Андрій Мальований і попросив якось її вивезти. А тоді і сама вона подзвонила, і каже, що якщо я допоможу – то вона обов’язково стане чемпіонкою Європи на цих змаганнях. Ми організували спецоперацію і вивезли її. І вона стала чемпіонкою Європи. І можете знайти в мережах відео, щоб подивитись на її емоції, коли грав Гімн України і піднімали наш прапор. Сьогодні наші спортсмени – це наші посли до світу. Згадайте крилаті слова легендарного Вінстона Черчілля, якому закидали, що не потрібно виділяти кошти на культуру: «А заради чого ми тоді воюємо?» Наші військові кажуть, що такі перемоги нам теж потрібні, це додаткова мотивація для них. Тому ми, як місцеве самоврядування, повинні дбати про спорт, про культуру, про місто, щоб воно було надійним прихистком для переселенців та затишним домом для черкасців. І це також підтримка ЗСУ, бо ми забезпечуємо надійний тил для їхніх родин, для них, коли вони повернуться.

– І на останок, цей тиждень став випробуванням для черкаських комунальних служб, бо практично за дві доби з неділі випала півторамісячна норма снігу, тож довелося працювати у екстремальному режимі. Як ви оцінюєте цю роботу?

– По кількості снігу, що випав практично одночасно, подібна негода була близько семи років тому. Також температурні гойдалки, коли то плюс, то мінус. Це була нестандартна ситуація, однак, всі комунальні служби достойно пройшли випробування негодою. Утім, незадоволені є завжди, і я почув багато різних нарікань від містян, багато хайпу у соцмережах. Таке враження, що особисто міський голова мав прийти до кожного у двір, до виїзду з воріт і розчистити там сніг. Нарікали, що комунальна техніка, розчищаючи дороги, створила обабіч гребені зі снігу, і кожному довелося самотужки ті кучугури відкидати, щоб звільнити проїзд. Але техніка не може інакше чистити дороги. Та і хіба ж це проблема? До того ж, згідно із правилами благоустрою кожен власник має сам прибирати сніг на території свого домоволодіння, на прилеглій території до своїх бізнес-об’єктів. І муніципальна інспекція склала близько 50 адмінпротоколів за ці дні. І ті, хто отримав попередження, швидше прибирали сніг. Будемо розбиратись із ситуацією, що склалась із роботою управлінської компанії «Нова якість», яка не виконала своїх обов’язків по очистці прибудинкових територій тих багатоповерхівок, які вона обслуговує. А ж треба наголосити, що переважна більшість нарікань була саме на неочищені двори, за які відповідає не Черкаська міська рада, не комунальне пыдприємство «ЧЕЛУАШ», а саме управлінська компанія! І є питання до кількох ОСББ, де також не було прибрано територію. А за це мешканці будинків сплачують кошти якраз «Новій якості» та ОСББ. Щодо «Нової якості» взагалі багато питань, і ми будемо знову піднімати питання неналежного виконання нею взятих на себе зобов’язань. Утім, повертаючись до ситуації з негодою загалом, як на мене, то такі випробування навпаки, мали б об’єднувати містян, а не ставати приводом для хвилі негативу у соцмережах. Ми маємо разом долати реальні труднощі у боротьбі зі стихією, у протистоянні агресору. А не сваритись в інтернеті. Наша сила – в нашій єдності. І багато підприємців долучились до процесу прибирання, виявили ініціативу, не чекали «міського голову з лопатою», а долучились до прибирання, допомагали школам, садочкам, іншим установам розчищати територію. І я хочу подякувати всім свідомим громадянам. До слова, в ці дні роботу наших комунальників відзначили і гості міста, які приїжджали з Києва, долаючи важку трасу, де працювали навіть ДСНСники. Черкаси їх приємно вражали темпами і якістю роботи, бо практично всі основні транспортні артерії були розчищені,  шляхи до  закладів  критичної інфраструктури, лікарні, школи, садочки – розчищені. Хотів принагідно подякувати комунальним службам міста за самовіддану роботу, адже вони працювали практично цілодобово і на грані можливостей людей і техніки. До того ж, багато працівників міських служб нині мобілізовані до армії, тож людей не вистачало, і за кермо вантажівок сідали директори комунальних підприємств, щоб впоратись із завданням швидше і дати можливість хоч трохи відпочити іншим працівникам. Думаю, ми всі разом із викликом природи впорались.

Бліц-інтерв’ю

– З чого для вас почалась війна?

– Для мене вона почалась раніше, хоч я до кінця не хотів вірити, що ворог наважиться на повномасштабне вторгнення. Вночі 24 лютого я прокинувся, і побачив купу пропущених дзвінків та смски, що війна почалась.

– Що ви зробили перш за все?

– Прийшов на роботу в Черкаську міську раду, нас зібрав міський голова, і ми визначались, що будемо робити перш за все. Але всі висловили одностайну думку, що будемо боронити місто до кінця, якщо ворог підійде до наших воріт. До слова, в нас усі були на місці: міський голова, всі заступники, секретар міської ради, депутати. І на другий день ми позачергову сесію проводили в холі школи, де прийняли резолюцію. А вже потім була закрита нарада з головою ОДА (тоді ще Олександром Скічком)  та силовиками і військовими.

– Чи змінились ваші пріоритети в побуті після початку війни?

– Так, багато чого я переглянув. Я знаю багатьох людей, досить заможних, які в один момент зрозуміли, що всі свої надбання із собою вивезти не зможуть, тому багато що доведеться залишити. Я зрозумів, що треба цінувати більш прості і зрозумілі речі: рідних, друзів, позитивні емоції.

– Де обідаєте? Може, улюблений заклад маєте?

– Не хочу рекламувати. Є кілька закладів, які мені подобаються. Проте зазвичай за браком часу перекушую на роботі.

– Який одяг носите і де купуєте?

– Купую одяг в Києві, до брендів прив’язки не маю, надаю перевагу зручності та комфорту. Дуже подобаються українські вишиванки, стилізовані під сучасність. Щодо моди на одяг, схожий на військову форму, то не підтримую її. У формі мають ходити виключно військові.

– Яка найдорожча і найдешевша покупка, які ви зробили під час війни?

–  Вартість і цінність речей для мене змінилась. Нещодавно  придбав собі ікону, не сильно дорога, але вона мені сподобалась. А з найдешевших, напевно, ручки.

Тетяна Воронцова