Сьогодні на сесії Черкаської міської ради проголосували за присвоєння звання “Почесний громадянин міста Черкаси” (посмертно) професору, борцю за незалежність  Станіславу Губарю.

Перед голосуванням перед депутатами виступив ректор ЧДТУ Олег Григор. Нагадаємо, саме університет ініціював звернення до міського голови щодо присвоєння почесного звання Губарю.

“У 1989-році ми, студенти, вже слухали лекції українською мовою, хоч вся технісна документація існувала переважно російською. У 1990-му році Станіслав Іванович був на площі коли підіймали жовно-блакитний стяг. Під час ГКЧП, коли всі завмерли, він вже з 1-ї години збирав мітинги”. – зазначив Григор.

Під час обговорення проти виступив депутат Павло Карась, на думку якого званням “Почесний громадянин міста Черкаси” нагороджувати необхідно живих людей, а на часть померлих називату вулиці та навчальні заклади.

Йому заперечила Любов Майборода.

“Нація цементується на моральних цінностях. Як людина що особисто знала Станіслава Івановича, прошу підтримати”, – звернулась до Карася.

“Я змінюю свою думку”, – відповів їй Карась.

Врешті “за” проголосувало 37 міських депутатів.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Стало відомо, кого в Черкасах визнали борцями за незалежність України

Біографічна довідка:

ГУБАР Станіслав Іванович

(16.02.1936 – 16.08.1996) – доктор економічних наук, професор, колишній завідуючий кафедри економіки, організації і управління виробництвом Черкаського інженерно-технологічного інституту (нині Черкаський державний технологічний університет), член товариства «Заповіт», делегат Установчого з’їзду Народного Руху України, член Великої Ради Народного Руху. Член Національної ради Демократичної партії України та перший голова Черкаської обласної організації Демократичної партії України.

Народився Станіслав Іванович Губар 16 лютого 1936 р. в с. Кабане Кремінського району Ворошиловградської області (нині Луганська область).

У 1939 р. разом з батьками переїхав у с. Дем’янці Переяслав-Хмельницького району Київської області. У 1950 р. закінчив 7 класів Дем’янської середньої школи і поступив у Київський матеріально-господарський технікум, який закінчив з відзнакою. У 1954 р. вступив до  Московського інституту інженерів транспорту на економічний факультет, який закінчив у 1959 р. з відзнакою. По завершенню навчання був направлений на роботу у м. Вороніж (Російська Федерація) на локомотиворемонтний завод імені Ф. Дзержинського. Працював старшим товарознавцем, а з 1960 р. – заступником начальника відділу.

У 1963 – 1965 рр. – аспірант кафедри політичної економії Воронезького педагогічного інституту. Після закінчення  інституту працював керівником сектору Науково-дослідного економічного інституту при Воронезькому державному університеті, потім керівником відділу в цьому ж університеті.

У 1969 р. захистив кандидатську дисертацію з політичної економії на тему “Економічний зміст і основні направлення удосконалення спеціалізації і кооперування в промисловості”.

У 1976 – 1984 рр. – старший викладач, завідувач кафедри політичної економії Воронезького політехнічного інституту.

У 1981 р. С.І. Губарю присуджено вчене звання доцента.

У 1983 р. захистив докторську дисертацію на тему  “Проблеми розвитку спеціалізації і кооперування у виробничих об’єднаннях промисловості”. У 1985 р. присуджено вчений ступінь доктора економічних наук, а у 1986 р. – вчене звання професора кафедри політичної економії.

У 1984 – 1989 рр. – завідувач кафедри марксизму-ленінізму Черкаського філіалу Київського політехнічного інституту.

Упродовж 1989 – 1996 рр. – завідувач кафедри економіки, організації і управління виробництвом Черкаського інженерно-технологічного інституту.

В кінці 1980-х років  повертається в Україну. У 1989 р. очолює кафедру економіки, організації і управління виробництвом Черкаської філії Київського політехнічного інституту (нині Черкаський державний технологічний університет). Досліджував проблеми спеціалізації та кооперування у промисловості, застосування економічно-математичних методів і моделей в організації управління регіонами та галузями.

Ім’я Станіслава Івановича Губаря прозвучало на всю Черкащину зі сторінок партійної (комуністичної) обласної газети «Черкаська правда» в 1988 р. Газета з обуренням повідомила, що професор Губар С. І., будучи членом КПРС, дозволяє собі різки випади проти всієї радянської системи. Режим турбувало те, що з-під зони впливу комуністичної ідеології вийшла, випростала свою душу така поважна, авторитетна в науковому світі постать. Режим розумів, що за такою постаттю підуть люди, повірять їй.

У ті часи горбачовської «демократизації суспільства» негативна оцінка в офіційній партійній пресі була найкращою характеристикою людині. До професора С.І. Губаря потяглися пробуджені від тривалого радянського засилля люди. Він став у центрі національно-демократичного руху на Черкащині. Як відзначає черкащанин-державник Михайло Вакуленко “…цей невисокий, живий, спортивно підтягнутий, значно молодший за свій поважний уже вік чоловік запалював людей на мітингах-протестах, на установчих зборах, засіданнях патріотичних організацій.

Люди жадібно, з вдячністю слухали його натхненні промови, науково чіткі формулювання, сміливо висловлені думки, в яких доказово розвінчувався антигуманний комуністичний режим, гаряче підтримували давно очікуване слово правди. У промовах С.І. Губаря, у коротких, як постріл, фразах, у професорсько різкуватому в полеміці з опонентами голосі звучала сила духу, оптимістична впевненість у своїй правоті, в перемозі. Відчувалося, що людина не для «показової популярності», як писали про нього комуністично заангажовані журналісти, стала на прю з комуністичним режимом, що їй глибоко болить те, про що вона промовляє до тисяч і тисяч людей на мітингах, що, за її словом, думкою стоїть її улюблена, гноблена режимом Україна, яку треба рятувати від загибелі в чорній пащі комуно-російської імперії.

У 1989 р. в Україні, за прикладом республік Прибалтики, розпочалося створення Народного фронту, який в українському варіанті зазвучав по-українському – Народний рух України.

Станіслав Іванович Губар очолив ініціативну групу для організації такого Руху на Черкащині, був учасником установчих зборів Народного Руху України (НРУ)  в Києві, був обраний членом Великої Ради Народного Руху.

Коли навесні 1990 р. група народних депутатів, письменників, діячів культури, вчених публічно вийшли з рядів КПРС, заявивши про намір утворити на базі НРУ Демократичну партію України, С. І. Губар також поклав партбілет Комуністичної партії. Його було обрано першим головою обласної організації Демократичної партії України.

Черкаська обласна організація Демократичної партії України під керівництвом Станіслава Івановича Губаря вела значну агітаційно-масову роботу серед населення, ініціювала боротьбу за чистоту довкілля, за ліквідацію згубних наслідків чорнобильської трагедії, за здобуття Україною незалежності.

Коли над Україною, як і над усім СРСР, що вже розпадався, нависли лиховісні хмари ГКЧП, волелюбний дух Черкащини не затих у ті кілька загрозливих днів путчу, С.І.  Губар узяв тоді на себе ініціативу проведення щоденних мітингів-протестів.

Працюючи й далі завідувачем створеної ним кафедри економіки і організації виробництва в Черкаському інженерно-технологічному інституті, С.І. Губар залишався одним з керівників обласної організації ДемПУ, допомагав у створенні крайової організації Конгресу українських націоналістів, вів створені ним курси для навчання українських менеджерів, очолював громадську організацію менеджерів імені Генрі Форда.

Його день був щільно розписаний по хвилинах. Він горів на роботі, працював натхненно, адже це була праця в незалежній Україні, праця на користь Вітчизни.

Якось С.І. Губар зізнався друзям: «Все своє свідоме життя я відчував себе українцем і мріяв про свободу для Українського народу».

Такого високого молодіжного темпу не витримало серце 60-річної людини. Воно зупинилося на ходу, коли професор Губар С.І. поспішав від одного, так потрібного молодій Українській державі заняття до іншого. Це сталося гарячого 16 серпня 1996 року, на п’ятому році Незалежності України”.

С.І. Губар автор біля 100 наукових праць, у тому числі 5 монографій.