У черкаському краєзнавчому музеї провели майстер-клас із традиційного зав’язування української хустки. Такі заходи організовують систематично, розповіла Суспільному старша наукова співробітниця музею Тетяна Григоренко.

blank

Учасниць майстер-класу вчили в’язати хустки різними способами – гуцульським способом “гуші”, поліським “корабликом”, із очіпком чи без нього тощо. Для цього використовували вісім різнобарвних хусток із квітковими малюнками та геометричними орнаментами.

“Хустка – як поема для українки: як пов’яжеш, такою й станеш”, – зазначила Тетяна Григоренко.

Прадавні українки, за її словами, носили однотонні убори – бордові, сині, зелені. А способів їх правильно закладати було безліч: “Чисто черкаських в’язок я й не знаю. Їх немає. От на західній Україні вони є, мольфарки, гуші називаються”.

Євгенія Лагодія до Черкас приїхала зі Слов’янська. Жінка розповіла: до війни часто подорожувала Україною із сім’єю і відвідувала подібні заходи:

“Це наша історія, мене завжди це приваблювало. Ми з дітьми (в мене їх четверо) мандрували. Тепер уже вимушено їздимо Україною і коли приїжджаємо в якесь нове місто, завжди відвідуємо краєзнавчий музей, щоб більше дізнатися про той край, куди ми приїхали”.

Подруга Євгенії Тетяна Голуб на майстер-класі вперше пов’язувала на голові хустку. Про гуцульський метод «гуші» – з вушками – жінка почула вперше. Хустку, додала, в руках тримала, але правильно одягти не вміла.

“Хустинки в нас були, від бабусь залишились, а от такого вбрання – ні”, – зазначила вона.

До музею нині приходить чимало людей, особливо переселенців, розповіла Тетяна Григоренко.

“Люди хочуть подивитися наш музей. Ми зачинені зараз, але ходять дуже багато, просяться”, – пояснила вона.

Також учасницям майстер-класу розповіли як правильно зав’язували хустки в залежності від пори року, в будні чи свята, а ще – кому який спосіб та колір найбільше підходив за віком.