blank

“Ми наближаємося до площі й тут зазвучав гімн, а я продовжую йти і слухаю. Собі думаю: ти диви, непогана музика. Я тоді вперше почув, як він звучить і не вірив, що це мої слова і наша музика”. Поет з Черкащини Олексій Озірний — автор гімну Черкас. Суспільному розповів, що слова головної пісні міста написав на прохання тодішнього міського голови, який і попросив його взяти участь у конкурсі.

Пане Олексію, розкажіть, будь ласка, історію появи рядків черкаського гімну?

У 2002 році, коли в Черкаську міську раду прийшла команда Анатолія Волошина, мене запросили туди працювати заступником начальника управління культури. Ми з Анатолієм Борисовичем були знайомі: одного разу він допоміг мені видати книжку поезії. І якось тоді був такий час — депутати на піднесенні прийняли герб та всі атрибути самоврядування. Проте не вистачало лише гімну. Тож, міський голова мене покликав і сказав: “Ану, напиши!”

Як ви на це відреагували?

Я нікому на замовлення нічого не писав. Навіть якісь привітання, такі “мадригальчики” — не робив. Як хотів, то писав, а як не хотів, то ні. І тоді думав, що мене пронесе, що хтось інший це зробить чи ще щось. Проте режисер у будинку культури імені Івана Кулика — Алла Данилюк напосіла на мене і сказала: “Пишіть, пишіть”. Вона була тоді однією з найкращих та готувала різні постановки, сценарії до свят у місті. Проте я не поспішав, бо мав свою роботу, яку виконував на посаді. А потім уже міська рада оголосила конкурс, визначила терміни, а також встановила винагороду. І я якось потрохи втягнувся в цю роботу: мучився і передивлявся, як гімни пишуться. Цей процес був трошки такий — болісний, бо це незвично. Це єдиний твір у моєму житті, який я писав на замовлення.

Пане Олексію, де ж ви шукали натхнення, щоб написати рядки?

Коли я був студентом, то навчався в обласному центрі. І мені Черкаси дуже подобалися, а також Дніпро. Узагалі планування цього міста зроблено так, ніби воно з одного боку і невелике, а з іншого, і немале. Тому почалася робота над рядками, але мене збило з пантелику дещо. Я подивився, хто взяв участь у цьому конкурсі. Серед учасників були поет та письменник Микола Негода та композитор Анатолій Пашкевич — люди всеукраїнського масштабу. Адже пісня “Степом, степом” зазвучала на увесь колишній Союз. Тому в мене так, трохи зменшилося пихи. Але я подумав — вже як почав, то треба завершувати, тому написав слова. Потім мене познайомили з композитором Валентином Талахом і ми почали разом працювати.

Як відбувалася спільна творча робота Валентином Талахом?

Тісного спілкуватися з Валентином Талахом не було, адже він був дуже зайнятим у театрі, а пізніше захворів. Але коли в нього якісь виникали питання, він завжди приходив до мене в кабінет і ми з ним узгоджували разом. Наприклад, там десь була переповненість дієсловами або треба слова підправляв за його рекомендаціями. Але такі несуттєві моменти, легко вирішували. Тож до визначеного терміну він написав музику.

Як вам вдалося перемогти у конкурсі, де серед конкурсантів були відомі прізвища?

Спрацювало те, що журі було абсолютно неупередженим. Усі конкурсанти отримали номер і голосування було таємним та без розголошення. Бо якби знали, що там Негода, то, мабуть, до них тягнулися б. Треба було показати журі, як це звучатиме, тому капела музичного училища вивчила всі екземпляри. Я не був присутній тоді й особливо не сподівався. Головне, що я виконав доручення міського голови. Але остаточне рішення приймали депутати. І якось так вийшло, що наш музичний запис став переможцем. Депутатам дуже сподобалося, і міському голові теж.

Коли вперше почули готовий варіант гімну зі своїми словами?

Тоді був вересень, якраз День міста. Ми наближаємося до площі й тут зазвучав гімн Черкас, а я продовжую йти й слухаю. Собі думаю: ти диви, непогана музика. Підбігає до мене Володимир Поліщук, він тоді був ректором ЧНУ, і каже: “Олексо, то це ж твої слова”. А я відповів: “Які? Ух ти, непогано”. До мене підійшли інші люди й отримав, таким чином, схвалення. Я тоді вперше почув, як воно звучить і не вірив, що це мої слова і наша музика.

У словах гімну є згадка про козаків, Дніпро, Кобзаря, про те, що Черкаси — “це колиска звитяги і добра”. Розкажіть як виникли образи?

На перший погляд, такі образи можуть показатися банальними, але у гімні й не треба якоїсь карколомності. Тому, перш за все, — це асоціації. У четвертому класі нас перший раз привезли до Черкас на екскурсію. І от мене тоді вразили дніпрові кручі, річка, якою тоді ще “ракети” ходили. Мені місто здалося “Мов чайка на крилах Дніпра” і я такий образ почав обігрувати. Оскільки це обласний центр, то Кобзаря не можна було оминути. Я знаю дуже гарно історію міста та й нашого краю взагалі. Черкаси були одними з укріплених фортець по Дніпру. І столиця козацької держави була в нас, на Черкащині. Звідси й слова рядка “Колиска звитяги”, бо всі перемоги Богдана Хмельницького, народжувалися, тут, у головах старшини й все йшло звідси. Також не випадково, що в нас Холодний Яр, магічне місце. А колиска “добра” — Черкащина це благословенний край, центр України. Тут і врожаї, і люди, і традиції — нам пощастило.

Хто був першим слухачем і як часто редагували слова вірша?

Алла Данилюк першою почула слова майбутнього гімну. Її ідеєю було змінити кінець, в останньому рядку мали задзвонити дзвони. І я, і Талах погодилися з цим. Тож і вийшло — “У святих пророцтвах малинових дзвонів”. Узагалі вірш майже не редагував, бо я довго його виношував, а потім сів і написав. Ото лише в кінці були зміни.

Що б ви хотіли побажати черкащанам до Дня міста?

Я всім, не тільки черкащанам, а й кожному зокрема, бажаю тільки одного — перемоги, щоб закінчилась війна. А також всім бадьорості. І останнє — любити Україну.

Від прадіда черкасці — козаки, Душею мудрі і серця відкриті. Нехай ідуть епохи і віки Нам для Вкраїни жити і творити.

Приспів: Черкаси, чарівні Черкаси, Мов чайка на хвилях Дніпра. Черкаси, чарівні Черкаси — Колиска звитяги й добра.

Шануємо ми пам’ять Кобзаря, Його глибокі думи й заповіти. Тут зайнялась державності зоря І славу понесла по всьому світу. Приспів:

Живи, мій краю, в шепоті садів, В дитячих співів калиновім гроні, У сяйві злотоверхих куполів, В святих пророцтвах малинових дзвонів