Дерево життя і вселенський океан: цікаві факти про старовинні миски знайдені в Черкасах

Археологічні знахідки свідчать не лише про матеріальну культуру давніх людей, але й є відображенням їх духовного світу. Безумовно це стосується колекції мальованих мисок кінця XVIII століття, що були виявлені у 2023 році в ході археологічних розкопок у м. Черкаси на території Подолу по вул. Князя Ольгерда (кол. Гагаріна), 60. Роботи проводилися Черкаською експедицією Інституту археології НАН України за сприяння Черкаського міського археологічного музею Середньої Наддніпрянщини.

Більшість мисок походила з заповнення котловану закинутої споруди-напівземлянки, в який мешканці черкаського Подолу скидали побутове сміття (переважно – це уламки битого керамічного посуду). Серед тисяч фрагментів кераміки вдалося віднайти й повністю або частково склеїти понад два десятка мальованих мисок виробництва українських гончарів ранньомодерної доби. Деякі з них прикрашені монохромною опискою, а більшість – підполивним різноколірним розписом. Техніка нанесення орнаменту доволі різноманітна: ріжкування, фляндрівка, мармурування.

Орнамент на мисках неповторний, але в той же час простежуються певні закономірності, вочевидь, пов’язані з тогочасною модою, традиціями та символізмом. В центрі композиції (на дні), як центрі світобудови, майже завжди бачимо «дерево життя», чотириконечну зірку-Хрест або багатопелюсткову квітку-Сонце. Хвилясті та зубчасті елементи орнаментації, що присутні на бортиках мисок, можуть символізувати воду й Вселенський Океан.

Подібні пишно оздоблені миски були не просто столовим посудом – вони використовувалися під час особливо урочистих подій: світських і релігійних свят, іменин, хрестин, весіль тощо. Не даремно їм у хатах українців відводилося почесне місце на стіні світлиці – на особливій полиці або шафці, яка звалася «мисником».

А наші миски з черкаського Подолу вже скоро займуть своє місце в експозиції нашого музею. Та науковцям ще належить дізнатися звідки вони походять: з головківського, сунківського, канівського, дибинецького, васильківського чи інших гончарських осередків Наддніпрянщини, або може з черкаського, який ще майже невідомий сучасним історикам і етнографам.