У Золотоніському краєзнавчому музеї імені М.Ф. Пономаренка, що розташований на вулиці Благовіщенська, 11, налічується близько 15,5 тисяч експонатів сегментованих різною тематикою. Про найцікавіші із колекції золотоніського музею розповіла очільниця закладу, екскурсовод Вікторія Ямборська. Про це розповідає сайт Золотоноша.City.

Домотканна сторічна сорочка

Етновишиванка внесена до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини, виконана в техніці «білим по білому». Це полтавська вишивка. Так як наш край – це історична Полтавщина, то саме така вишивка була популярною у нашому регіоні.

Унікальність вишитої сорочки полягає не тільки в орнаменті, але й в складності його виконання. Такі вироби вважаються дороговартісними й трудомісткими. Сама техніка потребує особливої уваги і часу, а готова сорочка коштує значно дорожче звичайної.

Фарфоровий сервіз «Рибки»

Радянський період залишив після себе багато знакових пам’яток, які з ним асоціюються. Однією з них є відомий набір для лікеру у вигляді рибок. Кожна екскурсія в нашому музеї починається зі слів відвідувачів: «А такі рибки є і в нас вдома!», або в бабусі… на дачі чи в селі. Ще більше згадують ці рибки люди, які щотижня протирали їх у серванті чи сімейному буфеті й почесно ставили назад.

Ми зацікавилися історією цих рибок. Виявляється, що їх виробляли на українській фабриці художньої кераміки – Полонському фарфоровому заводі на Хмельниччині. Щодо ціни, то головна риба коштувала близько двох карбованців, а маленькі – по 50 копійок.

У часи Горбачова, коли ввели «сухий закон» рибок хотіли зняти з виробництва. Але працівники заводу відстояли його, обґрунтувавши затребуваність сервізу як подарункового набору. Найпопулярнішими кольорами набору були синій кобальтовий і біло-червоний із золотом. Вони мають свою історичну цінність епохи, яка минула. До речі, під час блекауту цих рибок використовували у ролі зручних підсвічників.

 Давньогрецька амфора

Амфора – це посудина, в якій давні торговці перевозили вино та олію, іноді зберігали воду. Вважається, що посуд «родом» з давньогрецького міста Тіра, розташованого на правому березі Дністровського лиману на території сучасного Білгород-Дністровського, Одеської області.

Тіра – це давньогрецьке чорноморське місто-колонія. І, можливо, цей факт вказує на торгівельні стосунки між народами, які населяли далекі міста, з нашими поселеннями.

Перші записи про знахідку в районній газеті Золотоніщини датуються 70-ми роками. На світлині зображений Михайло Пономаренко, який тримає посудину.

Випалений портрет Михайла Пономаренка

Ми маємо чимало картин у музеї, але портрет засновника музею Михайла Федоровича Пономаренка цікавий тим, що виконаний в техніці пірографії – випалювання по дереву. Подарував нам цю картину до Дня музею 18 травня 2021 року колишній міський голова Віктор Бобровський.

Коли обговорювали сюжет роботи з майстром, всі були єдині в бажанні продемонструвати на полотні життєву дорогу заслуженого вчителя України: народження в селі Підставки, першу освіту на Гельмязівщині, навчання у Золотоніському педагогічному училищі, війну, повернення з фронту, навчання у Черкасах і Києві, роботу вчителем у міській школі, директором музею, показати його поетом, нумізматом й археологом… Так і вийшло. Всі ці віхи талановито вписані в образотворчу картину окремими оазами. У майстерному витворі закодована вся біографія відомого золотонісця.

Якщо на фотографіях ми його знаємо таким суворим чоловіком в окулярах з великою оправою, то на портреті він зображений молодим і у вишиванці. Ми спеціально віднайшли світлину юного Михайла Федоровича, для контрасту, таким його небагато людей пам’ятають.

Могильні камені

Про надгробні пам’ятники згадує у своїх сповідях про Золотоношу український науковець Михайло Максимович. Він пише: «…Миколаївська церква, що була у нашому місті, існувала здавна. Про це свідчать два уцілілі на ній надгробні камені. На одному написано: «Преставився раб Божий Тимофій Шепель року Божого 1656-го, місяця вересня, дня 26» На другому записано: «Року божого 1619-го приставилася раба божа Марія Іваниха, Перехрестова жона».

Судячи з каменів, люди, які хоронили близьких, мали певні статки: замість простого хреста замовили надгробок з пісковика. На камені згадується про Тимофія Шепеля. У нас в Золотоноші є куток Шепелівщина і вулиця Шепелівська. Тут вже можна провести паралель, що можливо це хтось із нащадків родичів того Шепеля, який жив і заснував цей куток.

Цікавий запис і про Марію. Можливо родина була не бідна, якщо чоловік зміг замовити для дружини такий камінь. Є кілька версій походження прізвища Перехрест. Одна з них – це люди, які змінили релігію – перехрестилися. Інша – родина мешкала на перехресті доріг чи вулиць.