blank

Подружжя Валентини Бондар і Валентина Гончара з Вереміївки на Черкащині вирощують незвичні для регіону рослини. Свій сад вони називають екзотичним лісом, бо кожне дерево росте разом із кількома десятками інших рослин різних видів і з різних територій поширення. Скільки квітів у їхньому саду не знають, адже за 30 років вирощування збилися з рахунку, розповіли Суспільному.

“Ми займаємося тим, що вирощуємо те, що росте на землі, і хочемо побачити: а як же воно росте, те, чого тут не вирощують. У нас є два дерева гінгко білоба, які в Японії ростуть. У них листочки мовби два сердечка з’єднані”, — розповіла пані Валентина.

Скільки рослин у саду — не рахували, додала пані Валентина:

“Ми ніколи не рахували. І я навіть не здогадуюсь скільки їх, я не знаю. Є два види ялівців, чотири види сосон: маленькі гірська і кримська сосна, і дві звичайні сосни. У нас ще є «алюмінієве» дерево — павловнія, буки ростуть. Скільки сортів яблуні я не знаю, є сливи, алича, абрикоси, персики, виноград”.

Також у саду подружжя є дикий лимон, хурма та їстівний каштан.

“Є понцирус — це дикий лимон, це такі круглі, невеликі лимончики набиті насінням. Там їсти дуже немає чого, воно кисле, ми його перемелюємо і додаємо у чай. Є бананове дерево — азиміна трилопатева. Плоди невеликі — по 100-120 грам. Вони схожі на банан, але м’якші і там є кісточки. Є їстівний каштан, хурма віргінська. Вона дає плодів багато, вони не такі великі, але смачні. Але оскільки вона дуже висока, то ми її не можемо дістати, ми ждемо, поки впаде додолу”, — пояснила пані Валентина.

blank

Пан Валентин додав:

“Рослини ростуть, як ростуть. Ми не обробляємо хімією. В нас абсолютно чисті продукти, які виростають. От я не боюся йти і взяти яблуко чи абрикосу, чи сливу з гілки зразу з’їсти. Ми пробуємо все”.

За словами пані Валентини, обов’язки по догляду за садом між собою не ділять, роблять усе разом:

“У нас усе разом робиться. Я, наприклад, більше відповідаю за полуницю, а Валентин більше відповідає за сад. Це наше життя. Ми тут живемо. Валентин говорить, що це його діти. А як можна дітей покинуть?”.

 Валентин Гончар розповів, що до саду був спочатку город:

“Це почалося понад 30 років тому. Я виріс в місті, захворів, мама тут купила хату і я сюди приїхав. Мені захотілося чимось зайнятися. Спочатку одна ділянка була, потім купили іншу. Раніше це просто город був. Поступово ми чимось їх заповнювали”.

“Мене більше цікавлять дерева і квіти. Можливо, тому що я за гороскопом Діва. Мені подобається це робить. Є у нас гумі — росте на Сахаліні, в Японії, в червні смачні невеликі плоди дає як дуже дрібні вишні, але в дрібних крапинках”, — прокоментував пан Валентин.