Говорять Черкаси: 65 років тому в ефір вийшла перша програма обласного радіо

Говорять Черкаси: 65 років тому в ефір вийшла перша програма обласного радіо. Про це нагадує у “Новій добі” черкаський краєзнавець Борис Юхно.

Як відомо, радіо винайшли задовго до появи на карті нашої області. Відтак і перша потужна хвиля радіофікації «накрила» тодішній райцентр Черкаси ще 1932 року. А наступного про успіхи оповіщення йшлося вже як про здобуток в межах усього району. Мовою оригіналу це звучало так:
«Черкаський район почав радіофікацію 1933 року. Зараз у районі 720 радіоточок, з яких 58 у користуванні організацій та 622 в індивідуальному користуванні. Треба визнати, що розгортання радіомережі у нас все ще недостатнє. Ближчим завданням мусить бути організація радіотрансляцій по селах району, що дасть можливість посилити радіофікацію сел і, в першу чергу, культосвітні заклади та колгоспи». Можливо, що 85 років тому 720 радіо-одиниць на район були прийнятним показником, та пам’ятаймо, що в самих лишень Черкасах тоді проживало 45 тисяч люду та налічувалося близько тисячі приватних та адміністративних будівель.

Тоді навіть простенькі приймачі «ЗІФ-2», «СВД-1», дещо пізніше – «Піонер» та «КІМ», слугували інтер’єрно-інформаційним наповненням здебільшого начальственних кабінетів. А мати радіо у помешканні прості громадяни могли лише за умови реєстрації апарата на вузлі зв’язку та у міліції. Спеціалісти перевіряли діапазон частот та надавали дозвіл на експлуатацію пристрою. З цього моменту щасливий власник гучномовця потрапляв у поле зору органів як потенційний переповідач новин з усіма можливими для нього наслідками. І якщо ви вважаєте, що така норма була обов’язковою лише в найгірші часи сталінського терору, то помиляєтеся: обов’язкову реєстрацію радіоприймачів, а тепер вже й телевізорів, відмінили лише з 1 січня 1962 року. До речі, як і окрему абонплату за користування ними.

З утворенням Черкаської області справа поширення радіо набула республіканського значення, оскільки обласні центри за визначенням мали радіофікуватися максимально. І кожен такий повинен був наповнювати радіоефір власним інформаційним продуктом. Тобто «Говорит Москва», «Говорить Київ» – само собою, але земляки якнайшвидше мали почути й голос Черкас. І пролунав він вже 31 січня 1954 року, тобто через якихось три з лишком тижні після набуття чинності Указу про утворення Черкаської області. Так, саме тоді прозвучало в ефірі пам’ятне вже кільком поколінням «Говорять Черкаси», і Черкащина почула перші «останні новини» місцевого формату. Їх редактором стала Раїса Крупнік: ще з 1946 року так само редактор, але лише студії місцевого радіомовлення. Тобто за рік по війні Черкаси теж «говорили», але тоді лише для місцевого люду в обширах райцентру.

Новостворений колектив обласного радіо налічував лише шістеро осіб. В умовах такого-сякого телефонного зв’язку плюс реального фактичного бездоріжжя, тепер вже й складно уявити, як у середині 1950-х працювалося нашим кореспондентам. Роботи їм, звісно, було з надлишком, адже в краї традиційно ударними темпами будувалися підприємства, житло, заклади культури, і про все це вимагалося якнайшвидше інформувати як відповідальних товаришів, так і простих домогосподарок. І в усі відрядження – лише рейсовими автобусами, на попутках або в машині якогось начальника, якщо візьме.

Максимально швидко проходив і, так би мовити, зустрічний процес радіофікації. Напевне усім відомий вислів «глухий провулок». А чому «глухий»? Тоді всі знали: тому що на кутку «не балакає радіо». Тільки одного 1955 року «озвучили» черкаські вулиці Паризької Комуни, Енгельса, Ватутіна та 35 власне отаких провулків. А за межами адміністративного центру новою апаратурою оснастили 10 райцентрів, було побудовано 7 сільських радіовузлів. Аби зрозуміти, настільки важливим був тоді процес радіофікації, доречно зацитувати бодай одну замітку про відповідні успіхи в Золотоніському районі. Датована вона 19-м грудня 1956 року.
«Золотоніська районна контора зв’язку виконала річний план радіофікації хат колгоспників. Встановлено 1700 радіоточок при плані 1650. Суцільно радіофіковані села Кропивна, Маліївка, Щербинівка, Крупське, Синьооківка, Драбівці. З півтора до п’яти кіловат збільшилася потужність районного радіовузла. Це дозволило радіофікувати віддалені провулки Золотоноші, зокрема Семенівський, Червоний, Прорізний та хутір Гришківку. В кожному селі встановлено гучномовець. В артілі імені Шевченка села Піщане останнім часом встановлено три телевізори. В особистому користуванні колгоспників тепер є 11 телевізорів. В 1957 році передбачено провести радіо у віддалені села Великий Хутір та Зорівку. Радіо буде в кожній хаті колгоспника».

Але попри очевидні успіхи, серце системи ще довго билося то в тісних кімнатках другого поверху Черкаської музичної школи №1 на теперішній вулиці Дмитра Байди Вишневецького, то в трохи просторіших приміщеннях давно знесеного старого будинку на перетині Смілянської й Хрещатика. Та й загалом радіоінформацією займався всього лише підвідділ при обласному управлінні культури. Лише в листопаді 1957 року він отримав статус обласної редакції радіомовлення. А ще – «бобіка»: єдину власну комунікаційну автосилу, яка доправляла медійників у райони. Три дні відрядження на кущ, тобто на кілька районів, за будь-якої погоди заради того, щоб сюжет був «живим»: з інтершумом, з голосами простих трударів… Формат минулого, гідний великої вдячності цілих поколінь черкаських радіослухачів.

Такими були витоки обласного радіо. До речі, цю програму ми провели зі студії комплексу, який колись так офіційно й називався: «Будинок радіо», адже місцевого телебачення тоді ще не було. Відкрили будинок у травні 1981 року, але більшості з вас він відомий вже як обласна телерадіокомпанія «Рось». Після усіх реформ та псевдореформ, лише радіо зберігає стару назву.