Сором і ганьба. І великі знаки оклику. Так можна описати те, що діялось на останній сесії Канівської міської ради, коли частина депутатів, одна місцева так звана волонтерка і кілька представників родин військових влаштували базарну сварку із командиром бойової частини ЗСУ, що входить до черкаської бригади, в якій воює чимало канівців, та і сам командир вказаної частини, родом з цього містечка.

Повний відеозапис сесії можна переглянути ТУТ.

Військові прийшли до рідної громади просити грошей на закупівлю РЕБів, антидронових рушниць, FPV-дронів, акумуляторів, зарядних станцій та іншого обладнання. На це потрібно було всього 13 мільйонів гривень.

А якщо пам’ятаєте, на початку війни під тиском громади депутати Канівської міськради позбавили мандатів представників ворожої і забороненої ОПЗЖ, і цим скористались кілька антимерських обранців, щоб заблокувати на півтора роки роботу сесії. То трохи інша історія, однак через це в бюджеті міста акумулювалось 54 мільйони гривень, які міський голова Канева Ігор Ренькас пообіцяв всі до копійки спрямувати на потреби військових. І вказані 13 мільйонів гривень – це остання сума із цього залишку. Загалом, бюджет Канева на 2024 рік складає 275 мільйонів гривень, а прийнята разом з ним програма підтримки військових складає 75 мільйонів. Це четверта частина.

Варто також зауважити, що виділення коштів військовим з бюджету на практиці виглядає не так вже і просто: спочатку військові частини звертаються до конкретної громади з переліком обладнання, яке хочуть купити і обґрунтовують суму. Потім запит погоджують із обласною воєнною адміністрацією, яка контролює, щоб кошти спрямовувались справедливо і на першочергові запити. А потім депутати голосують за виділення.

Тож 13 березня цього року депутати Канівської міської ради на бюджетній комісії погодили виділення коштів міського бюджету вказаній військовій частині ЗСУ. Але на сесії частина обранців раптом відмовилися голосувати за раніше проголосоване рішення. За дивним збігом обставин (але, швидше, зовсім і не за збігом) більшість «відмовників» – ті самі депутати, які раніше півтора роки блокували роботу ради, вимагаючи повернення до сесійної зали ОПЗЖистів. Тож Воюцька Олена, Бакум Сергій, Леонова Оксана, Коржов Володимир, Коляда Олександр, Хоменко Віктор, Майстренко Михайло, Туливітер Вадим, Капітан Єлизавета, Ткаченко Сергій, Радченко Олена за виділення вказаних коштів не проголосували. Мовляв, ці гроші треба залишити в громаді і виділяти як одноразові фінансові допомоги канівським військовим – по 40 тисяч гривень кожному.

«Скажіть, ці гроші здатні врятувати солдата в окопі? Ось в мене картка, на неї, до прикладу, впали ці гроші. А ось на наші позиції летять ворожі дрони і закидають нас вибухівкою. То як мені захищатись цими грішми? Відмахуватись від дронів карткою? А ось цей рюкзак окопного РЕБу здатен врятувати мене і всіх у радіусі 30 метрів. І коштує він 130 тисяч гривень. Тобто я сам собі його не куплю. А от громада централізовано може, і не один. Тобто врятованих життів буде більше. Невже ви цієї різниці не усвідомлюєте?» – спробував схилити депутатів на бік здорового глузду командир частини ЗСУ.

«Це розпорошення коштів. Наприклад, Черкаська міська рада виділяє військовим ветеранам по три тисячі гривень на День захисника, решта всіх коштів – задовольняє запити військових частин. Бо це більш раціонально, хоч у них бюджет значно більший», – звернулись військові.

Частина здорово мислячих обранців та міський голова намагались переконати присутніх, що запит військової частини треба задовольнити. Звісно, і одноразову допомогу виплачувати треба, але не за рахунок інших військових, а відшукуючи додаткові резерви.

Утім, депутатам-опозиціонерам явно не потрібні були конструктивні рішення. А присутнім активістам-«волонтерам» і поготів. Бо вони вели себе настільки по-хамськи, що дозволяли кричати на військових і вкривати нецензурною лексикою.

«Їдьте в свої Черкаси і там гроші просіть!» – репетували найбільш активні.

«Так ми хіба одні Черкаси захищаємо, і в нас же чимало канівців служить», – намагались урезонити розбурханих жіночок військові. Один воїн навіть став на коліно, просячи кошти, щоб врятувати життя побратимів.

Та це не подіяло.

«Майте повагу! Перед вами бійці, що на передовій перебувають! Не перебивайте і не кричіть, хочете виступити – то виступите!» – намагались спрямувати хід засідання у робоче русло Ігор Ренькас та секретарка міськради Оксана П’яткова.

Та це також не допомагало. Ґвалт і базарна сварка супроводжували кожне слово військових, що намагались довести громаді, що підтримувати військові частини, – вона, як ніхто, зацікавлена. І все це нагадувало якийсь дикий театр абсурду, бо військові просили гроші, підкреслимо ще раз, – на те, щоб врятувати якомога більше життів на фронті і дати відсіч ворогові. Тобто щоб по цих самих крикунах не проїхали рашистські танки!

«Скажіть, а де ваш чоловік? Він же у Польщу втік?! А ми воюємо», – не витримав військовий командир і звернувся до найагресивнішої активістки, що постійно перебивала і перекрикувала військових.

«Я з ним не живу! Вам має бути соромно!» – зайшлася сваркою у відповідь вона.

Проте соромно стало більшості присутніх за неї. Адже від подібної неповаги до наших захисників ставало не по собі. Бо не може бути жодного виправдання подібній поведінці нікому, чи-то волонтеру, чи-то родині військового, бо кожен чоловік чи жінка у пікселі захищають кожного з нас, ризикуючи щомиті своїм життям. І за те, щоб ці активісти змогли прийти на сесію і вихлюпнути свої емоції, хтось на фронті своє життя віддав…

Деякі канівці плакали в залі, і виходили через перенапругу, і вибачались перед військовими за цю огидну картину. І ще бридкіше ставало на душі від усвідомлення того, що протест було інспіровано штучно, через особисті меркантильні мотиви деяких ляльководів з мандатами депутатів, і втягнуто в нього родини канівських військових, щоб нацькувавши рідних Героїв на інших Героїв, отримати власні політичні дивіденди.

«Ми маємо підтримувати родини канівських військових. А на фронті багато потреб, і всі їх ми закрити все одно не зможемо», – виголосив цинічну промову один із противників виділення коштів Віктор Хоменко, маніпулюючи поняттями і змовчуючи про те, що насправді вказані потреби військовою адміністрацією вже погоджені, як першочергові, і за це рішення депутати вже один раз проголосували схвально. Ну, і звісно, промовчав, що ж, власне, сталось за ці кілька тижнів, що він і його колеги, той же Володимир Коржов та Сергій Ткаченко, встигли так радикалізуватись проти вказаної частини ЗСУ?

Зрештою командир військової частини в кінці цього ганебного спектаклю підійшов до тієї частини депутатів, що все це схвалювала, і з серцем сказав: «Якщо ми завтра виїдемо на позиції, і якщо, не дай Боже, хлопці загинуть, то всі труни проїдуть через ваші хати, я вам це обіцяю».

І хоч за одноразову допомогу канівським воїнам депутати проголосували, після засідання залишився гидкий присмак якоїсь ФСБешної спецоперації. Бо хіба нормально, що громада тицяє, як кульки з гречкою, дрібні подачки лише тим бійцям, що живуть тут, а інших зневажає і жене з порогу? Хіба воїни-не канівці – не частина однієї армії наших захисників? У нас же Збройні сили України, єдине ціле і єдиний фронт, а не окремі махновські загони (як, до речі, на початку війни змальовувала ЗСУ рашистська пропагада). Хіба Канів – це не частина України, який захищають всі ЗСУ на усіх фронтах? Бо інакше це вже попахує колабораціонізмом та сепаратизмом!

В тому то і справа. Бо якщо згадати стару історію із блокуванням сесії задля повернення у владу ОПЗЖистів, то стає зрозуміло, що це чергова вистава у довгограючій постановці. Спочатку як привід використовували тему повернення депутатів від ОПЗЖ, тепер зіштовхують лобами військових. Що може бути далі – страшно і подумати. І це дуже небезпечно, бо вимальовує диструктивні прецеденти для всієї держави. Утім, все-таки головне питання, чому на все це дивляться всі наші правоохоронні органи і мовчать?

Поліна Котова