blank

Перед роботою Ганна Полосухіна одягає білий фартух з чорними квітами, дістає з прозорого пластикового контейнера куб бежевої глини. Раніше використовувала глину зі Словʼянська, але через труднощі з постачанням перейшла на італійську. Ганна металевою струною відділяє менший шматок від суцільного куба та розкачує качалкою, ніби тісто, до потрібного розміру. Зрештою, вирізає три прямокутні смужки й три кола.

У 2022 році разом із родиною Ганна виїхала з Бахмута. У Черкасах побачила відео про створення чашок і вирішила спробувати, бо до цього ніколи не займалася керамікою. Знайшла тих, хто влаштовував такі заняття. Нині Ганна орендує приміщення, де облаштувала власну майстерню. Там ліпить чашки, тарілки та свічники, які розписує власними орнаментами й сюжетами: гранатами, соняшниками, грушами, будинками. Особливістю її чашок є фігурні ручки: скручені у спіраль, завʼязані вузлом або хвилясті. Про те, чому кераміка навчає терпіння, як її вироби страждали від обстрілів та що надихає майстриню, Ганна Полосухіна розповіла Суспільному.

Про початок власної справи — відкриття кавʼярні — почала замислюватися ще у Бахмуті, зізналася жінка. Тоді завершувала свою спортивну карʼєру.

«Я займалася автоспортом: брала участь у ралі: спочатку 10 років штурманкою, потім пілотесою. Була майстром спорту, чемпіонкою України. З 2014 року це все почало в нашій країні занепадати. Вже неможливо, аби це була карʼєра і можна заробляти на життя, тому плани почали змінюватися. Я дуже люблю посуд, завжди мала різні чашечки. Тож приглядалася до територій для кавʼярні. Все вже готувалося до того, щоб почати будівництво».

Початок повномасштабного вторгнення Ганна зустріла в пологовому будинку. За її словами, війна зруйнувала усе, що було у її попередньому житті.

«Тримаючи дитину на руках, я розуміла, що насамперед треба, щоб мама “зозулею” нікуди не поїхала. Це було основне. З дитинства я малювала, ліпила, тобто творчість для мене була супутником життя. Але ніколи не розглядала це як професію, бо мені казали, що треба мати нормальну спеціальність, а це все не прогодує. І коли у 2022 році побачила в інстаграмі  відео, як люди щось роблять з глини, зрозуміла, що хочу це спробувати”.

Що нині з її будинком у Бахмуті, Ганна не знає: зі знайомих у місті ніхто не залишився. А от із собою забрала свої спортивні нагороди: кубки та медалі. Попри досвід в автоспорті, після першого майстер-класу з кераміки Ганна зрозуміла, що знайшла справу для себе.

«Воно повністю захоплює, ти відключаєшся від того, що відбувається навколо. У той момент я просто прийшла, спробувала і зрозуміла, ніби все життя таке робила, це моє і продовжуватиму».

Першим виробом, який Ганна зробила з глини, була чашка. Потім — вази. Як розповіла Ганна, свої перші вироби здебільшого роздала, зокрема, на аукціони на підтримку військових. Майстриня й нині передає власні чашки, тарілки та вазочки для зборів на потреби бригад Збройних Сил України.

«У принципі, на кожному маркеті ми долучаємося до аукціонів. У Вінниці збирали на пікап для місцевої бригади. Часто буваю на маркетах в Ірпені, Бучі, де теж проводять збори для військових. Були знайомі, хто спочатку звернув увагу і сказав про аукціони й чи не хочу відправити вироби. Дуже мало чого залишаю після маркету — не люблю цього».

Як зазначила Ганна, до кожного маркету намагається створювати нові колекції залежно від пір року. Зокрема влітку переважають квіткові мотиви, а восени — жовте листя та гарбузи. Також Ганна робила колекцію кераміки, яка нагадувала їй Бахмут. Особливістю була глазур зеленого кольору, яка мала схожість із пляшками вин, що виготовляли на заводі в рідному місті майстрині. Натхнення приходить вночі, розповідає Ганна, коли є вільний час і тиша.

«Я відключаюся від усього, мабуть, як будь-яка жінка, лягаю в ліжко і думаю про плани. Починається з того, що маю зробити завтра, а переростає у те, що треба чашки доробити, який можна малюнок створити. Інколи встаю й у мене завжди блокнот поруч, зараз він у столі лежить, — і промальовую олівчиком, що я хочу потім зробити. Мене влаштовує, що майстерня не у центрі міста і я далеко від усіх».

Також, за словами Ганни, нині у роботі їй не вистачає потужної печі, в якій можна помістити більше виробів.

«Для мене це маленький об’єм, бо закласти утильний випал я можу максимально. Під час глазурованого кожен виріб ставиться на свою підставочку на відстані. Вони не повинні торкатися один одного. Якщо утильний випал можу зробити один, то глазурованих — чотири».

Зважаючи на техніки, розпис може бути як до першого випалу, так і після нього, розповідає Ганна. Наприкінці виріб покривається спеціальним склоподібним покриттям — поливою.

«Важко взагалі було починати, бо у нас, в Україні, у кераміці все таємно. Ніхто не хоче ділитися. Ти приходиш на майстер-клас — тобі нічого не розповідають. Тому це були підручники, закордонні статті. Довелося згадати й хімію, і фізику, бо на певних температурах відбуваються одні процеси, на інших деякі елементи розпадаються. Бувало, поливою поливаєш, ставиш у випал, а після з’являються тріщини. Зверталася до когось — ніхто не хоче консультувати. Потім вже десь через методички знаходиш, чому так відбувається».

Загалом процес виготовлення однієї чашки — від ліплення та сушіння до розпису й двох випалів — триває близько місяця, розповіла майстриня. Нині здебільшого виробляє кераміку для маркетів.

«Маркети — масове виробництво.  Це для мене дуже зручний варіант, тому що є діти, життя. 2022 рік показав, що треба більше часу приділяти сім’ї. Для мене родина і діти на сьогодні — це найважливіше».

За словами Ганни, близько 20% у кераміці становить вибраковка, коли вироби після випалу відбирають через дефекти. Двічі кераміка майстрині страждала через обстріли.

«Один раз від вибухової хвилі все попадало, а вдруге вимкнулася вся електрика на піковій фазі випалу. І ціла піч пішла в утиль. Роки два тому я сильно засмучувалася, бо стільки часу і сил вклала. А зараз — нічого, починаю роботу спочатку. На виріб у мене злоби немає, на ситуацію — так. З цим інколи важко змиритися. Я взагалі дуже терпляча людина і кераміка мене навчила починати все спочатку».