Біля західного підніжжя Чернечої гори у Каневі, на вершині якої похований Тарас Шевченко, височіє дерев’яний храм Покрови Пресвятої Богородиці. На нинішньому місці його збудували понад десять років тому. Взагалі ж, за останні три століття на канівській землі церкву Покрови Пресвятої Богородиці відновлювали тричі, розповіла Суспільному Ольга Ісаєва, провідна зберігачка фондів Шевченківського національного заповідника.
Вперше церква Покрови Пресвятої Богородиці біля Чернечої гори постала десь у 1702-1703 роках. То яка її історія? Що відрізняє її від решти козацьких церков та з іменами яких козацьких ватажків вона пов’язана? Про це — розповіла Ольга Ісаєва.
Пані Ольго, місцеві називають церкву Покрови Пресвятої Богородиці Тарасовою. Чому так? Адже відспівували Тараса Шевченка, як відомо, в Успенському соборі, який розташований на Чернечій горі.
Успенський собор розташований на Дніпровій горі, а ця церква біля підніжжя Чернечої гори. Це давня назва цієї вершини, але після того, як 22 травня 1861 року тут перепоховали Тараса Шевченка, то народ назвав цю гору Тарасовою. Відтак, коли відтворили цю церкву десять років тому, то, звичайно, люди назвали її Тарасовою, тому що стоїть біля підніжжя Тарасової гори.
Наскільки уподобав цю церкву місцеві, чи часто тут бувають канівчани, гості міста?
Справа в тім, що із початком російсько-української війни 2014 року до Канівського Успенського собору значно зменшився потік прочан, оскільки тоді то була московська церква, а це — українська. Тут дуже велелюдно під час значених православних свят, як то Великдень, Трійця, Водохреща. Сюди приходили люди із дальніх куточків міста, із сіл навіть приїжджали.
Тим більше, що отець Сергій, священнослужитель, тут збори робив, все, що приносили сюди прочани, відправляв на фронт — тоді в АТО, а нині це російсько-українська війна.
Пані Ольго, повернімося в 1702-1703 роки, коли церква Покрови з’явилася на теперішніх канівських землях. Розкажіть, які події тут відбувалися, хто тут жив, які процеси призвели до того, що саме на цих теренах з’явився козацький дерев’яний храм?
Про існування монастиря ми знаємо ще з кінця 11 століття. 1097 року Володимир, син князя Всеволода, заснував тут монастир. Але оскільки Канів в усі часи був прикордонним містом і зазнавав частих спустошливих нападів кочових народів, що жили в так званому Дикому полі, це за річкою Рось, то цей монастир був неодноразово поруйнований. Ми тільки можемо здогадуватись, що там були за будівлі — при цьому монастирі. Монастир згадується на сторінках козацьких літописів, як козацька святиня у 16 столітті. А щодо цієї церкви, то побудові цієї церкви передувала страшна руїна.
В 1678 році 200-тисячне військо турків і татар верталося з Чигирина. Чигирин, козацька столиця, був знищений, стертий з лиця землі. І тоді оця величезна військова маса рушила сюди, до Дніпра. При них був ставленик турецького султана на українське гетьманство, син Богдана Хмельницького Юрій. І він розіслав до полкових сотенних містечок універсали з вимогою піддатися під владу турецького султана. Канів на той час був полковим сотенним містечком.
Канівці до цього не пристали. І тоді, як описують козацькі літописці, зокрема, Самійло Величко, Кара Мустафа надіслав до Канева 15 тисяч яничар, скількись там гармат, оточив місто, і місто було стерте з лиця землі. Але останні захисники зачинилися за стінами давнього кам’яного храму. Це був головний храм Канівського монастиря — храм церкви Святого Георгія. Зараз це пам’ятка історії, архітектури і археології національного значення 19 століття, відомий, як Канівський Успенський собор. Той, де відспівували Тараса Шевченка. Це була його перша назва, яка з’явилася, коли храм став соборною церквою у 1846 році.
Але бусурмани, як пише Самійло Величко, достатньо обклавши ці стіни хмизом і соломою, підпалили його і в тому диму всіх людей подушили. Звичайно, кам’яні стіни не могли згоріти, а згоріли дерев’яні перекриття. Тож, цей храм стояв у руїні певний час.
А тоді вже поширювалася уніатська церква. Згадаймо Люблінську унію — 1 липня 1569 року у Любліні було підписано акти про об’єднання Великого князівства Литовського і Королівства Польського в єдину федеративну державу Річ Посполиту. І ці землі відійшли до складу Польського королівства, Речі Посполитої. Люблінська унія, так би мовити, гарантували місцевому населенню старожитної Русі право на торгівлю, на самовизначення, мову, культуру. Але насправді ми знаємо, що утиски почалися буквально відразу. Утисків зазнавали і селяни, і козаки. Втім, ці статті не були розірвані.
Але 8 жовтня 1596 року було проголошено Берестейську унію. Це був собор церков, на якому відбулося об’єднання православної і католицької церкви. Це означало прийняття верховенства Папи Римського. Православ’я зазнавало сильних утисків від уніатської церкви. Чому? Тому що король польський, Сигізмунд ІІІ схвалив унію, тож, православна церква була незаконна. Тобто вона не мала права на існування.
І от коли поруйнували Канівський православний монастир, то за п’ять верств, як пишуть в літописах, православні ченці перейшли в урочище Монастирок і там знайшли свою обитель.
Чому на початку 18 століття будівництвом церкви опікувався Іван Мазепа?
Тому що православні віряни, православне духовенство зверталися до гетьмана Івана Мазепи за підтримкою, щоб той їх порятував від утисків уніатської церкви. І цю церкву було збудовано. Це типовий храм для Січі, козацька церква. Який він мав вигляд, цей храм, ми знаємо із акварельних і олівцевих замальовок Жан-Анрі Мюнца. Жан-Анрі Мюнц — це військовий інженер, фортифікатор, художник. Він неодноразово був у Каневі наприкінці 18 століття. І от він змалював поруйновану церкву Святого Георгія, а поряд із нею — ось цю капличку: трьохбанну, невеличку дерев’яну церкву. Ще й з описами.
Чому із Монастирка церкву перенесли? Уніати й тут православних не залишили у спокої. Церква Святого Георгія була поруйнована, тож вони не могли нею користуватися, відтак, вони розібрали цю церкву і перенесли на Дніпрову Гору до стін давньоруського поруйнованого храму. І от в такому вигляді її зобразив Мюнц. Власне, завдяки йому ми знаємо, який вигляд ця церква мала.
А чому більшість архітектурних споруд козацької доби на канівських землях поруйнована?
Тому що це прикордоння. Розумієте, якщо хтось хоче дізнатися історію цього краю, зверніться до легенд. У нас немає легенд про кохання. У нас легенди про оборону. Тому що ці місця, що були заселені ще з часів пізнього палеоліту, ніколи не пустували. І постійно тут були бойові дії.
Храм на початку 19 століття був перенесений до Успенського собору? З чим це було пов’язано?
Справа в тім, що 1781 року у Каневі був заснований Базиліанський орден. А настоятель монастиря Боніфацій Фізікевич того ж року започаткував парафіяльну школу. А приміщення не було. І от церквою відтоді користувалися і ченці і, разом з тим, навчали дітей. На той час, місто наше належало князю Станіславу Понятовському. 1784 року князь Понятовський відкриває парафіяльну школу, Базиліанське училище. Через рік ця школа вже має статус вищої, але церквою ще користувалися ченці.
А коли впродовж 1805-1810 років церква Святого Георгія була відновлена, то нашу церкву перенесли. Я читала давні документи того періоду, то по суті “зруйнували по вєтхості”.
Втім, Григорій Честахівський, художник та друг Тараса Шевченка, змалював Вознесенську церкву в селі Костяниць (з 1941 року це мікрорайон Канева), оце цю церкву. Тобто, її перенесли від Дніпрової гори туди в село Костяниць, а вже у 80-х роках минулого століття, за радянської влади, її остаточно зруйнували.
Повернімося до теперішніх часів. Ідея відродження церкви покрови Пресвятої Богородиці виникла наприкінці 2000-х років — на початку 2010-х років її було відновлено. Чия це була ідея?
Загалом, варто тут згадати Зіну Панасіну Тарахан-Березу. Вона цим питанням опікувалася дуже тісно і навіть керувала будівництвом. Відновлювали цю церкву, коли почалися підготовчі роботи до відзначення 200-літнього ювілею з дня народження Тараса Шевченка. І відновлювали за отим ж малюнком Жан-Анрі Мюнца. Ми йому дуже вдячні за те, що він це зробив, і що ці малюнки дійшли до наших часів. Чотири конфесії освячували цю церкву. Було це 9 березня 2014 року, у 200-літній ювілей Тараса Шевченка.
А чому саме це місце було обрано для того, щоб збудувати тут церкву?
Точного місця, де вона стояла, ми ж не знаємо, розумієте. Але те, що це монастир, та ще й за давньоруських часів, що це монастирські землі, то це істина. Де як не тут збудувати цю церкву?
У 2007 року тут було встановлено пам’ятник Іванові Підкові, але ви розумієте, що це пам’ятник козацьким ватажкам, простим козакам, які боронили землю, які впливали на наше сучасне.
Тут з почестями ховають козацьких ватажків, гетьманів, запорізьких козаків. Так, 1578 року у Львові на площі Ринок за наказом польського короля Стефана Баторія стратили відомого козацького ватажка Івану Підкову. Козаки з почестями перенесли його сюди, до Канівського монастиря і тут поховали. 1602 року також з почестями сюди перенесли тіло Самійла Кішки, гетьмана запорізьких козаків, уродженця Канева. Звичайно, дуже багато козаків, які вже не мали змоги за здоров’ям брати участь у військових походах, тут доживали віку. Якова Шаха, товариша Івана Підкови, засудили на довічне ув’язнення в Канівському монастирі.
На жаль, ми не знаємо, де вони ділися, ці могили ватажків, козацькі могили. Існує така давня легенда, що, нібито, через гріхи людські усі церкви, що були в цьому монастирі і сам монастир провалилися крізь землю. А на тому місці утворилося глибочезне озеро з тихою водою. За переказами, нібито, сядеш на березі того озера в тиху ясну ніч і можеш почути дзвін головної дзвіниці монастиря. Цю, до речі, легенду детально описав Олекса Кобець, наш місцевий літератор, у виданні “Коли задзвонить великий дзвін”. Це, звичайно, все легенди, перекази.
Чи потребуєте ви, як науковці, додаткових досліджень із вивчення питання поховання козацьких ватажків на цих землях? І чи можливо тут, взагалі, встановлення Козацького пантеону в майбутньому?
Щодо досліджень, важко відповісти, тому що це мають археологічні дослідження. І, водночас, робота із документами. Документи козацького періоду зберігаються, звісно ж, не тільки в Україні: і в Польщі, і в Російській Федерації. Поряд ми маємо Трахтемирів. От уявляєте, які тут місця? Тут святиня, Козацький монастир, а там — столиця реєстрових козаків. Звичайно, треба це все вшанувати, тому що це надзвичайно важливий період історії України, кривавий, трагічний. Але це впливає на наше сьогодення.
До сьогодення люди ніколи не залишали ці місця. І звичайно, тут проводилися розкопки. Зокрема, на горі Московка. Проводили значні розкопки, коли будували Канівську ГЕС. Але це все було поспішно, коли 1972 року створювали водосховище. І наша вся історія залишилася на дні водосховища.
А яке функціональне навантаження виконує ця церква на сьогоднішній день з урахуваннями, зокрема, російсько-української війни?
Я вже згадувала отця Сергія, він підтримує і сім’ї родичів загиблих, і родичів зниклих безвісти, взагалі військових. Отець Сергій відспівує загиблих, от саме в цій церкві.
Пані Ольго, а чи доцільно і обґрунтовано відновлювати пам’ятки архітектури, зокрема церкви, в теперішньому часі, з урахуванням того, що їх було втрачено кілька століть тому?
Доцільно і необхідно треба робити. Тому що це наша історія. Велике значення має для патріотичного виховання, для розуміння себе: хто ми, звідки. Що ми не малороси. Ми — український народ. А український народ постав ще задовго до того, як з’явилися наші агресивні сусіди. Тож, ми маємо пам’ятати це, шанувати, плекати свою мову , знати свою історію. І пишатися цим.
Служіння у храмі Покрови Пресвятої Богородиці здійснює отець Сергій. Тож, він розповів про сьогодення храму.
Отче, чи відомо, чому така назва храму?
Ми зараз перебуваємо в козацькому храмі на честь святої Покрови Божої Матері. І наші славні козаки особливо почитали Пресвяту Богородицю. Козаки вірили, що коли вони вирушають на битву, вона їх оберігає від куль, від шабель. Тож, мали також на Запоріжжі храм святої Покрови Божої Матері. І в нашому славному Каневі, ще за часів Івана Мазепи, його коштом, збудували храм честь Божої Матері Святої Покрови.
Освячення цього храму відбувалося до 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка у березні 2014 року. Чи брали ви участь? Що це була за подія?
Дійсно, в березні 2014 року освятили новозбудований, відроджений храм. В цьому брали чотири конфесії, як символ об’єднання всіх українців навколо козацького храму. І відтоді в цьому храмі ми проводимо кожної неділі богослужіння, де ми молимося за наших воїнів-захисників, за їхні сім’ї, а також за наших новітніх героїв, які відійшли у вічне життя, поклавши своє життя на вівтар України.
До речі, у березні 2014 року ці події розпочиналися в історії України, новітня російсько-українська війна, і як це позначилося на житті храму, які відбувалися тут, можливо, обрядові дійства?
Завжди храм відіграє особливу роль в житті народу. І сьогодні в житті українського народу це є духовна підтримка. Під час вторгнення на нашу землю ворога, ми посилено зверталися і звертаємося до Бога, щоб Господь з нашої землі вислав чужинців, і щоб багатостраждальний український народ дочекався мирного життя і своєї перемоги.
Коли почалося повномасштабне вторгнення у лютому 2022 року, ви у храмі впродовж першої доби безперервно здійснювали молитви, так?
Це біль. Ми пам’ятаємо, коли почали літати літаки, ракети. Церква ніколи не стоїть осторонь. Вона завжди б’є в набат і піднімає людей, щоб згуртуватися до захисту, до боротьби, до підтримки. І так само ми з перших днів повномасштабного вторгнення вбили в дзвони, сповіщаючи про небезпеку. Також кожен мав нагоду помолитися, отримати опіку, духовну пораду, як діяти. Ми на цій землі отримали дар життя, створили сім’ї, дали життя своїм дітям.
Так, ми проходимо нашу Голгофу, але Бог зміцнить український народ і прийде почин мирного життя на нашу землю.
Поговоримо трішки про внутрішнє оздоблення храму. Можливо, тут є козацькі елементи, з урахуванням того, що від самого початку це був козацький храм?
Наш храм споруджений у вигляді корабля. Корабля спасіння, що прямує до вічного життя. І в нас є ікони, 16 століття. Це надихає поринути в той час, коли жили козаки, молилися і відроджували духовність.
Як храм функціонує сьогодні?
Храм, крім молитовного призначення, має призначення нести гуманітарну місію, підтримувати військових, переселенців. І, звичайно, це молитва — за Україну, за нашу перемогу, за наших воїнів, які тримають небо. І вона не за горами, адже для Бога неможливого немає жодної речі.
КОМЕНТАРІ