Наше місто стало одним із перших повітових на всю імперію, де відкрився справжній кінотеатр. Та й від великих губернських міст ми відстали ненадовго: першим з таких в Україні у 1896 році стала Одеса, далі були Харків, Київ та Катеринослав. Розповів чергову цікаву історію з життя старих Черкас краєзнавець Борис Юхно.

Наявність ілюзіону в Черкасах задовго до революції підтверджує офіційний документ Київського губернського правління від 5 серпня 1908 року, адресований черкаській міській управі. Він свідчить: “За протоколом будівельного відділення від 3 липня за №181 дозволено пристосувати приміщення по Суворівській вулиці для демонстрування рухливих картин за допомогою сінематографа”. Відомо, що будинок той належав торговцеві Бєлахову і знаходився він на місці зведеної у 1957 році житлової п’ятиповерхівки по інший бік вулиці від входу до обласної бібліотеки ім. Шевченка.

У 1910 році свій кінотеатор “Експрес” відкрила міщанка Анна Ярова. Він розташовувався майже на тому самому місці, де нині “Салют” біля Дитячого парку. У довіднику “Черкаси” за 1911 рік можна прочитати: “Постійних ілюзіонів у місті два – “Експрес” і “Кінематограф”. Переміна картин двічі на тиждень. Відвідуються публікою дуже завзято”.

В 1914 році відкрився черговий кінотеатр “Ампір”. Він проіснував дуже довго і старшим черкащанам пам’ятний як перша “Україна” на Свердлова (Дм. Байди Вишневецького). Наступним став “Міраж” на Хрещатику, поруч із будинком Цибульських, теперішнім Музеєм “Кобзаря”.

Після революції старі кінотеатри були націоналізовані, а новий – “Гуллівер” – 1938 році відкрився по вулиці, що нині веде на Пагорб Слави. Він був одним із перших дитячих в усій республіці. Вхід до кінотеатру прикрашала велика дерев’яна фігура “Нового Гуллівера” з нової радянської кінострічки, в якій літературний герой Свіфта раптом став завзятим пропагандистом Країни Рад.

blank

В роки окупації німецькі, американські і навіть зрідка комедійні радянські стрічки демонстрували в колишньому “Держкіно” (пізніша назва “Ампіру”) та у клубі рафінадного заводу. Ціни були доступні, вхід ні для кого не обмежувався, тож сеанси відвідували як німецькі солдати, так і містяни.

Після війни “Держкіно” перейменували в “Україну”, а ще відкрили невеличкий “Комсомолець”, приміщення якого згодом передали спорттовариству. У 1952 році на місці театру Ярової було відкрито кінотеатр “Родіна”, він же пізніше – перший “Салют” до повної його перебудови у середині 1980-х.

blank

13 жовтня 1959 року Черкаси збагатіли першим широкоекранним кінотеатром на 560 місць “Дніпро” (за типовим проектом) у центрі міста, а згодом кіно пішло на околиці. 25 травня 1963-го відкрився “Мир” на Енгельса (Чорновола) на 500 місць, а 1 жовтня 1970-го – “Зірка” на 300 місць на Жовтневій (Благовісній). І майже відразу запланували “окультурити” район вокзалу, але “Романтик” на 400 глядачів, який спочатку планували назвати “Космосом” (що з огляду на строгі форми було б логічніше), прийняв перших відвідувачів лише 4 грудня 1975 року. 1979-го після реконструкції наново відкрився Будинок культури тютюнової фабрики, тепер з назвою “Ювілейний”, і в ньому теж демонструвалися кінофільми.

Наступним став кінозал у ПК “Дружба народів”, що першим сеансом дебютував 28 лютого 1981-го. Згадуючи історію наших кінотеатрів, його чомусь несправедливо забувають. Можливо, з тієї причини, що він вважався не самостійним закладом, а в складі іншого. Утім, це таки був повноцінний кінотеатр. З тією лише відмінністю, що не працював по понеділках і вівторках та не мав ранішніх сеансів. Але “Черкаська правда” справно анонсувала стрічки у “Дружбі” так само, як і в інших кінотеатрах.

Далі мав відкритися “Кобзар” у Південно-Західному районі, споруджувати який почали 1984-го, та згодом проект переробили під Палац молоді. “Морський” на Митниці далі проекту взагалі не пішов.

Вершиною “кінонізації” міста стало відкриття у травні 1986 року нової “України” на вулиці Комсомольській (Смілянській) із двома залами, одним із них аж на 800 місць. Він став останнім бастіоном десятої музи тих часів, коли її мистецтво було “найважливішим із мистецтв”. Власне, наприкінці радянської доби міська мережа кіно охоплювала не лише сім кінотеатрів “за визначенням”, а й два літніх та ще 24 кіноустановки при клубах підприємств. Деякі з них, як то при тютюновій фабриці чи цукрозаводі, функціонували як звичайні кінотеатри з тією хіба специфікою, що й при “Дружбі народів”.

blank

blank

Цікаво, що новий літній кінотеатр на Казбеті відкрився навесні 1959-го: на півроку раніше, аніж перший обласної бутності і взірцевий “Дніпро”. Фото літнього кінотеатру, або як тоді казали – кіноплощадки, – на Казбеті зіскановано з номера “Черкаської правди” з цим архітектурним анонсом. Текст: “В Черкасах, на розі вулиць імені Шевченка та імені Воровського, збудовано літню кіноплощадку на 650 місць. Щовечора тут демонструються нові кінофільми. На знімку: загальний вигляд кіноплощадки. Фото М. Гутмана”.

blank

blank

Спочатку кінотеатр називався “Казбет”, що засвідчено анонсами фільмів у газеті, згодом як данину загальній тенденції його перейменували на “Супутник”. Вже непрацюючим простояв до 1978 року, але після буревію одна зі стін була пошкоджена стовбуром величезної тополі. Кінотеатр знесли, а з ним пішла в минуле й історія цього п’ятачка як “осередку культури”, адже ще до війни там був сквер, більярдна, буфет і потужний репродуктор на стовпі.