Купальний сезон: краєзнавець розповів про пляжі Черкас в роки перебудови

1 червня в Черкасах офіційно розпочинається пляжний сезон. Так велося якщо не завжди, то вже не одне десятиліття. Та зрештою – кожен сам собі пляжник, але раптом що – з першого дня літа спеціально навчені люди заборонятимуть вам лізти у воду нетверезим та запливати за буйки. Теоретично. А практично не знаю, чи є ті «спасалки» тепер. Цікаву історію про старі пляжі Черкас розповів краєзнавець Борис Юхно.

Отже, друга половина 1980-х. Що змінилося на черкаських пляжах посеред перестройки-гласності? Ну так, по пам’яті… Берегом з біляшами, пивом та морозивом почали безстрашно ходити самі собі кооператори. Пляжне музло валило гучніше, адже його носіями були вже не старі «Маяки» і «Весни», а імпортні двокасетники. Вони когось тішили, а когось бісили Козаченком, Дєржавіним, «Міражем», «Ласковим маєм»… Нє, ну нормальні пацани слухали Цоя і Шевчука, понятно. Навіть Гадюкіних інколи…

Тільки не подумайте, що «шарпаками» й «соньками» вже торгували в універмагах. Щось зайшло із Афганістану, ще щось через кілька рук – із Югославії чи Польщі.

Змінилася пляжна мода. В тренді – кооперативні футболки з радянською символікою, спортивні костюми чисто домашнього типу: «модные и сравнительно недорогие – 35 рублей – спортивные костюмы бобруйских трикотажников». В селі надибав такий власний, кольору молодої трави. Це кабзда, товаріщі, і як межи люди виходив? Піжама-піжамою, тільки й того що з принтом спереду.

Фішка черкаських (і не лише) пляжів другої половини 1980-х – накачані пацани. Під впливом побачених у відеосалонах Арні і Слая чимало хлопців почали рєзко нарощувати м’язи. Не було ще ані пристосованих для цього місць, ані людських тринажерів, мало хто розумівся на методиці процесу, але скажене бажання бути «як вони» зносило всі перепони.

Дівчата почали радувати значно відкритішими, аніж до перестройки, купальниками. Ті, що із сигаретою, перестали символізувати легку поведінку напряму, хоча в очах добропорядних пізньорадянських відпочивальників кожна така все ще вважалася практично прастітуткою.

З’явилися модні сонцезахисні окуляри, зразу кілька типів, які часто крали. На простирадлах побільшало їдла в яскравих обгортках…

А тепер – власне про черкаські пляжі «в сухому залишку» мало не 40 років тому. Дещо зі статті Ганни Шквар і Катерини Коваль від 1 червня 1988 року, вибірково.

«…Широка смуга сліпучо-чистого піску, десятки легких «метеликів» з полотняними тентами. Цю фотографію з альбому «Черкаси» 1965 року ми вирішили показати кільком жителям обласного центру. З одним запитанням – чий це пляж? Припущення висловлювалися різноманітні. І жоден з учасників «експерименту» не вгадав, що цей майже казкової впорядкованості куточок – наш черкаський пляж, тільки молодший від сьогоднішнього на 20 років».

«Пляж, що біля Долини троянд, зустрів нас купами піску, гуркотом двигунів – у повному розпалі працює земснаряд. Отож поки що і тут поніжитися на пісочку та поплескатися в річці неможливо.

Міськвиконком подбав про створення добрих умов на пляжі для іноземців, що біля готелю «Турист». Але, думаємо, тисячам черкасців від цього легше не стане. Адже всі ті зручності, які створюються для іноземних туристів, потрібні кожному з нас. «А ми чим гірші?», – резонно запитують черкасці. І чому в такому разі той же міськвиконком досі не подумав про пляж для інвалідів, які потребують особливої турботи? Залишає бажати кращого і місце, яке вважається Дитячим пляжем. Бо хоч і милує нас тут зелень трави, чистенький пісочок, – спортивних споруд, де могла б займатися малеча, не встановили. Для видимості поки що стоять лише гойдалки, адже сидіння на них зняті».

«Скористатися послугами прокату, як це було раніше, вдається небагатьом щасливцям. Адже ті два, які діють на пляжах міста – один у Соснівці, інший в центрі – можуть задовольнити незначну кількість бажаючих покататися на катамаранах, взяти в тимчасове користування плавальні матраци, спортивний інвентар, шахи».

«Стаціонарних павільйонів не додалося жодного. А тільки в них можна сподіватися на прохолодні напої, на затишок і відповідну культуру обслуговування. Так-от, крім «Рибки» і павільйону біля пункту рятування на водах, жодних подібних закладів не побачите. Щоправда, з’явилися вздовж набережної іржаві каркаси для лотків виносної торгівлі, та відразу й стали жертвами вандалізму – лежать тепер покручені, понівечені, як німий докір усім нам».

«Руйнувати – не будувати. Зникли будівлі водної станції «Авангард», як і великий павільйон, в якому можна було трохи перекусити, поласувати морозивом. Тепер звідси до самого Дитячого пляжу можна натрапити хіба на пару тих самих каркасів, які для торгівлі вже не придатні. Сліди недбалості й запустіння зустрічають нас сьогодні в тих місцях, що вабили колись чистим плесом і голубінню води. На роздоріжжі працівники торгівлі і громадського харчування міста – як можна заздалегідь щось планувати, будувати, коли пляж крокує усе далі від колишніх своїх меж і невідомо, де врешті буде…»