Сьогодні запрошую вас туди, де давно – перший в Україні серед міст-немільйонників МакДональдс та на прилеглу до нього територію. До самого закладу, звісно, не можу: зачинено, та й не любитель навіть за кращих часів. А колись там був головний міський сквер. За своїх плюс-мінус шість десятиліть він мав три іпостасі. Спочатку, упродовж 1935 – 1941 років був “ленінським”, оскільки саме тут чи то до 65-річчя вождя, чи до 1 Травня, відкрили першого в Черкасах йому пам’ятника. Тобто монументального, у середмісті та в повний зріст. А таки справді першим було погруддя в Пролетарському саду, тепер то сквер Богдана Хмельницького, воно на 10 років старше. Розповіс історія старого центру Борис Юхно.

Вік Леніна на куті вулиць Шевченка – Комсомольської видався недовгим, вже у вересні 1941-го від нього залишився сам стилобат. До речі, тоді ж Комсомольська стала Німецькою, а от до Тараса Григоровича питань не виникло.

1936-го “на базі” колишньої жіночої гімназії відкрили Палац піонерів, доводилося читати – за участі самого Павла Постишева. Того тоталітарного злодія, який, тим не менш, був доволі вправним опікуном радянського дитинства сталінських часів та навіть відродив для них Новий рік як свято. Дорослі зі своїми фабричними та клубними ялинками вже пізніше примазалися, значно пізніше.

blank

Після відбудови приміщення і до середини 1960-х у ньому знаходилася середня школа №4, тож для піонерів-школярів тих часів сквер при закладі вважався гарним місцем офіційного та позаурочного дозвілля. Там ще було де полазити та чим розжитися: хоч на ближніх цегляних “барикадах” електростанції, хоч у садках громадян.

По війні Леніна на старе місце вже не повертали, а згодом для нього взагалі інше місце визначили. Натомість сквер став меморіальним, але зі справжніми похованнями.

Якщо чесно, то початок усій цій невеличкій мандрівці поклала стаття Юлії Фомічової у “Вечірніх Черкасах” від 17 березня 2010 року (час від часу переглядаю номери, які мають “ознаки ювілейності”, то й впала у око). У статті краєзнавець Василь Страшевич свідчить, що у меморіальному сквері на розі Шевченка – Комсомольської налічувалося близько десяти поховань, а труна, яку перенесли на Пагорб Слави, “була зовсім маленька”. Виходить, – як би це жорстоко не звучало, – просто символічна.

З’ясувати залишалося небагато: коли ж пройшла “урочиста царемонія”? Шукав дату ближче до формування Пагорба Слави, першу чергу якого (не найвдаліший зворот, одначе офіційний) відкрили до 30-річчя Перемоги у травні 1975-го. Адже й старожили запевняли, що перепоховання відбулося десь на початку 1970-х, але навряд-чи про те писали в газетах, бо “все пройшло якось тихо і майже секретно”. Аж ні: оту символічну труну пронесли бульваром набагато раніше, і хоч двома рядками, про подію “Черкаська правда” згадала. Тож трапилося це 8 лютого 1967 року.

blank

Коли все і усіх зарівняли, скверик довго залишався тихим місцем без ідеологічного навантаження. Всі ще пам’ятали… Хіба що “дитячу” територію відмежовували простенькою Дошкою пошани. Ось її-то й зробили головним елементом нового Парку Трудової слави, відкритого 7 листопада 1977 року. Стару прибрали, а нову монументальну прикрасили рельєфним Леніним в основі та його запевненням в тому, що “Ми йдемо до перемоги комуністичної праці”. А ще – великоформатними фото 58 передовиків і 30 назв найкращих заводів, фабрик, колгоспів і радгоспів області.

Вимушено зізнаюся, але абсолютно не пам’ятаю, що тут було в першій половині 1980-х. Напевне, нічого мені цікавого, хоч і Палац піонерів поруч. Гуртки там не відвідував, та й загальний інтерес малих і великих черкащан тоді зосереджувався на протилежній частину вулиці Шевченка (до 1989-го – ще вулиці), адже пізньої осені 1979-го там відкрився Будинок торгівлі.

У жовтні 1998 року, за фактом – у вже колишньому сквері, – дебютував МакДональдс, цілковито реконструйований в останні місяці 2013-го.

blankТериторія між ним та по периметру ЦДЮТ – давнішня сумна історія. Ятки-палатки, стихійники, парфуми прям із Паріжа за ціною кращих галантерей Мухосранська, бабушки з цвіточками і приворотним зіллям, аматори народного співу, настирливі “вікна-балкони-двері” і замєчатєльні тури в Єгипет не дорожчі, ніж в Сокирно. Місцеві члени екосистеми – собаки: мирні, симпатичні, але зараз із дуже сумними очима, бо вони не знають, що на карантині ми не відповідаємо за тих, кого… Пожежа при переділі сфер бізнес-інтересів (ну таких, наших: тіпа чебуреки воюють з трусами, чи щось подібне), якісь інші містечкові тьорки на підвищених тонах.

Нещодавно увесь той колорит прибрали, а заради чого – побачимо. Але навряд для “четвертого” скверу.