На Черкащині здавна центрами гончарного промислу були села Моринці, Гнилець (Звенигородщина), Сунки (Смілянщина), Головківка (Чигиринщина), місто Канів. Гончарство з давніх-давен було відоме і на Лисянщині. Зокрема, під час археологічні експедиції у 2001 р. у Лисянці було відкрито поселення передскіфського періоду (датується близько VІІІ ст. до н. е.), в якому знайдено велику кількість решток ліпного посуду, горщики. При дослідженні поселення археологи виявили залишки гончарної печі, в якій випалювалися вироби місцевих гончарів. За козацьких часів жодна лисянський ярмарок не обходився без продажу якісного декоративного та ужиткового глиняного посуду. Відомо також, що гончарними виробами місцевих майстрів нерідко торгували лисянські чумаки. пишуть “Вісті Черкащини“.

Тому й не дивно, що на Лисянщині дуже поширені прізвища Гончаренко, Гончар, а в околицях села Бужанки є навіть річка Гончариха. На жаль, у наш час невпинно зменшується кількість осередків народного гончарства і чисельність гончарів у них. Основними причинами цього стало зменшення попиту на глиняні вироби внаслідок конкуренції промислової продукції, небажання молоді займатися цим важким ремеслом. У деяких селах, де ще недавно було по кілька десятків гончарів, нині залишилися 1–2 майстри, а в більшості з них – лише пам’ять про ремесло і гончарські родини. На щастя, на Лисянщині знайшлася людина, яка відроджує забуте ремесло. Це місцевий гончар Костянтин Пустільнік (на знімку). Майстерня гончара – у селі Моринці на Звенигородщині, але він не втрачає надію повернутися в рідну Лисянку, де хоче обладнати майстерню біля криниці, з якої, як відомо, малий Тарас Шевченко носив воду школярам.

– Я ще з дитинства бачив, як народжується горщик чи макітра, – розповідає молодий майстер. – Декілька разів був на майстер-класах гончарів, що надзвичайно вразило мене. А сам почав фахово навчатися ремеслу у тридцять літ. У цьому давньому ремеслі останнім часом відбулися великі зміни: стали використовувати сучасні механізми, іншими стали конструкції випалювальних печей, удосконалено гончарний круг. Але й сьогодні найбільш важливі процеси виконуються вручну. Майстри імпровізують, здійснюючи прямо в матеріалі свої задуми. Тому серед безлічі схожих виробів неможливо знайти два однакові. Мене часто запитують, чи гончарна справа вигідна, якщо нею займатися професійно? Важко сказати. Справа тут не тільки в самому виробництві. Для того, щоб зробити гончарний виріб, цьому передує чимало роботи: заготовити глину, підготовити спеціальні суміші, висушити виріб, правильно випалити його. Тому собівартість виробу досить висока. Та й об’єми виробництва гончарних виробів ще не ті, щоб отримувати якісь прибутки. Майстер, який працює тільки на себе, повинен бути готовим до того, що треба: і за матеріали платити, і працювати в борг. До того ж, це все може не продатись.

І справа навіть не у заробітку, чи у відсутності у мене «нормального» посуду або у відсутності можливості його купити, а у відчутті що ти можеш зробити це своїми руками, доторкнутись до вічного матеріалу. Мені подобається своєю працею стирати грані між сьогоденням та минулим. Це більше справа для душі, ніж заробіток.

Ярмарки починаються весною, каже він, ось тоді можна розраховувати на заробіток.

Його часто запрошують на ярмарки у Пирогово, Київ на дні міст, на День Незалежності, на свято Покрови. Всього на сезон буває 10-12 подій. Важливе значення, розповідає, на ярмарку відіграє гончарний круг, який приваблює глядачів. Надзвичайно популярний майстер-клас. Адже тут кожен отримає можливість створити щось власними руками.

А ще Костянтин Пустільнік відкрив секрет: глина, з якої виготовляється гончарні вироби, має цілющі властивості, вона благотворно впливає на організм людини, тому гончарі ніколи не хворіють на руки. Глиняний посуд з екологічно чистих матеріалів зберігає корисні властивості їжі, красивий і зручний. Він має властивості зберігати справжній смак продуктів та страв. Тому страва з глиняного посуду, навіть смакує по іншому.