Перемогу Володимира Зеленського із феноменальним результатом на президентських виборах, а пізніше і тотальний виграш ЗЕ-команди на парламентських перегонах багато політологів та аналітиків різних мастей назвали заледве не новою «народною революцією». Щоправда, не майданною, а мирною, тихою, виборчою… Адже, під час помаранчевих подій 2004-5 років та шестирічної давнини Революції Гідності стару злочинну владу людям доводилося усувати на барикадах, велелюдних майданах, навіть ціною пролитої крові… На останніх президентських та парламентських виборах стару політичну владну еліту народ відправив на «смітник» на виборчих дільницях за допомогою бюлетенів…

І як після революцій майданних, так і після тихої «виборчої революції», їх переможці проголошували прекрасні програми розвитку та процвітання України. Зайдіть на веб-сторінки президента чи нової ЗЕ-більшості у парламенті і прочитайте чудо-програми того ж таки Зеленського чи його партії. Однак, як і раніше, так і зараз не дуже складається із їх реалізацією. До того ж, згадується класичне – хто робить революції, а хто користується її плодами… Отож…

Народні очікування на швидкі позитивні зміни, на жорстку боротьбу з корупцією, на обіцяне покращення життя людей заледве не на другий день після виборів в чергове переростають у людські розчарування та зневіру. І нова влада своїми діями дає для цього чимало підстав, створюючи атмосферу хаосу та невизначеності…

Візьмімо, для прикладу, після виборчу ситуацію в нашій області. Тут нова владна Зе- команда чи не щодня встановлює своєрідні анти рекорди. Так, політична сила, яка і у нас на Черкащині отримала небачену до цього підтримку на президентських і парламентських виборах, по факту, або не має людей, або не хоче чи не може заповнити після виборчий вакуум у владних інституціях. А ті кілька призначень, які зробив Володимир Зеленський за останні місяці, – відбулись з показовим ігноруванням як думки громадськості, так і без залучення до процесу місцевих політичних еліт. За всі майже три десятиліття української незалежності на Черкащині ще не було такого, щоб півроку в районах не було голів райдержадміністрацій. При чому, в деяких немає і очільників районних рад, – фактично  цілі регіони залишаються у повній владній прострації. І це у наш тривожний час неоголошеної україно-російської війни…

Сюди ж можна додати і ще один непересічний факт – за рік в області змінилось три голови облдержадміністрації. До того ж, призначені Зеленським губернатори, – на відміну від порошенківського Олександра Вельбівця, що пропрацював на посаді з листопада минулого до червня нинішнього року і був глибоко в темі місцевих процесів, – Ігор Шевченко та Роман Боднар типові «парашутисти». Один – бізнесмен із Італії, інший – службіст із системи СБУ.

І ще кілька прикладів повної невизначеності та розхитаності владної вертикалі: відсутність прокурора області, катастрофічний брак суддів в районних судах, повна деморалізація та бездіяльність місцевої поліції, яка не здатна розкрити жодного резонансного злочину, яких за останні роки було скоєно також незрівнянно багато. Доплюсуйте сюди нав’язане згори, необдумане і не прораховане створення ОТГ, 70% з яких, за висновками самої ж влади, не здатні вижити самотужки. У цей же час, районна інфраструктура через перетікання бюджетних коштів із районних скарбниць до бюджетів об’єднаних громад, по трохи занепадає, – закриваються школи, амбулаторії, під питанням постає існування районних мистецьких шкіл та культурних закладів, районних лікарень та відділень представництв соцслужб та пенсійного фонду…

А центральна влада прямо або вустами прикуплених «грантоїдів» вже говорить про повне знищення 20 районів Черкащини і створення на їх території кількох повітів. Більше того, піднімаєтьтся питання ліквідації всієї області як адміністративно-територіальної одиниці…

Звісно, що в такій суцільній каламуті безвладдя та хаосу, як пухлина, починає розростатися корупція, коли чиновники на всіх рівнях поводяться так, ніби настав останній день Помпеї («ну, завтра ж попруть із посади!»), і тотально, а головне – абсолютно безкарно, розтягають і так куценькі бюджети на ті ж дороги, комуналку, освіту та медицину, завбачливо закуповуючи нерухомість в далекому і близькому закордонні…

Піднімає голову і організована злочинність, яка дрімала з часів буремних дев’яностих, бо оживають давно призабуті шахрайські схеми чи й неприхований рекет. Коли державні інституції послаблюються, вступає в дію «закон сильнішого»…

І в той час, коли беззаконня і політичний хаос сягнули чи не найвищої за часів незалежності позначки, влада почала педалювати запровадження ринку землі та розпродаж останніх державних підприємств, які були визначені як стратегічні для безпеки держави.

Все це, чесно кажучи, більше нагадує відверто диверсійну діяльність ворожих агентів або плямкання невгамовно жадібного олігархату, аніж послідовне втілення серйозних і справді необхідних реформ. Ні тим, ні іншим не потрібна Україна як держава. Для них це просто територія, де можна безкарно «стригти» мільйони і мільярди, вішаючи чергові порції брехні і «развлєкухи» через підконтрольні телеканали. Вони прагнуть і далі задовольняти свої непомірні економічні та політичні апетити. Адже обіцяної президентом Зеленським нещадної боротьби з олігархічною системою, яка, як спрут, здавлює горло і державі, і громадянам, ми поки що не побачили… Просто із зміною влади замість одних «блатних» від президента олігархів приходять інші. Найбільш впливового при дворі нинішнього самодержця знає вся країна…

Критикам і опонентам нинішнього режиму закидають, що за Володимира Зеленського проголосували три чверті українських виборців. І підтримали його так потужно і переконливо, бо люди хотіли кардинально змінити весь соціально-економічний уклад, що сформувався в Україні за часи незалежності. А саме це і обіцяв наш новий глава держави. Але давайте згадаємо, як свого часу ми вже проходили епоху, коли «більшовицькі» сили, які мали короткочасну підтримку переважної більшості народу і обіцяли «зруйнувати вщент старий світ, а на його руїнах звести палаци для простих людей». Та тільки закінчилось те палацами для обраних, а для простого народу – тюрмами, таборами і Голодомором. Українці мало не зникли як нація унаслідок тих специфічних суспільно-політичних «реформ»…

За останні кілька місяців в Україні відбулося тотальне оновлення всіх владних інституцій, особливо на центральному рівні. Але ж, даруйте, багато нових облич і в президентській команді, і в уряді, і у Верховній Раді більше нагадують прибульців-марсіан, які ну дуже далекі від реальних життєвих проблем пересічних громадян та соціально-економічних проблем регіонального рівня. Їх законодавчі, владні експерименти можуть дорого обійтися українцям вже сьогодні і на подальшу перспективу…

На моє переконання, в цій непростій ситуації свою чи не вирішальну роль мають відіграти місцеві еліти. Хто, як не вони, найкраще знають реальну ситуацію на місцях, настрої людей та кровно зацікавлені в стабільності, нормальній щоденній роботі на перспективу. Отож, саме місцеві еліти мають стати потужною стіною, захищаючи українські інтереси, інтереси черкаської громади, наших земляків. Як би це пафосно не звучало, – і нашу землю, не допустивши знищення сіл, що неминуче стане наслідком ОТГізації та руйнування районів, зупинивши захоплення українських земель транснаціональними олігархічними корпораціями, які заради наживи готові розорювати і хати із селянами. Врешті-решт, навіть інстинкт виживання та самозбереження має спонукати всіх забути про якісь містечкові непорозуміння чи політичні сварки, які нерідко навмисне підігріваються ззовні, щоб якраз і не допустити монолітності місцевих бізнесових, політичних, культурно-мистецьких еліт. Думаю, що на столичному владному олімпі є чимало бажаючих не просто ослабити їх вплив, а й спробувати повністю усунути з реальної, нехай і містечкової, політики на майбутніх місцевих виборах. За цим, багато наших сонцесяйних олігархів зможуть спокійніше задовольняти свої непомірні апетити, зачищаючи місцевих бізнесменів, аграріїв, підприємців із їх економічних ніш. До речі, багатьом обивателям таке «побиття» представників місцевого бомонду може бути в «кайф», як це було на загально українських виборах. Протверезіння та просвітління для більшості, на жаль, приходить запізно…

Хто здатен із політичних сих, громадських формувань, моральних авторитетів Черкащини взяти на себе відповідальність і очолити рух за об’єднання еліт, гуртувати навколо себе громадськість, відстоюючи загально суспільні та регіональні інтереси?

Наше редакційне опитування на тему, хто на думку черкащан, є для них моральним авторитетом, підтвердило біблійну істину – немає пророка у своїй вітчизні. Наші земляки у переважній більшості не бачать серед місцевих діячів різного ґатунку таких авторитетних людей, а, відповідно, і не довіряють їм. Хоча треба визнати, що знакових потужних фігур у царині культурно-мистецькій, громадсько-політичній на Черкащині таки чимало. До речі, під час зламних, революційних подій саме такі постаті відігравали чи не вирішальну роль у гуртуванні людських мас, часто очолюючи народний протест проти злочинної влади… Як у цьому контексті не згадати Валентину Коваленко, письменницю, громадсько-політичну діячку, депутатку облради, яка на хвилі революційних подій 2014 року за потужної підтримки людей очолила Черкаську обласну раду. А згадаймо, яку важливу роль під час помаранчевих подій 2004 року у нас на Черкащині відіграла Олена Фещенко, багаторічна очільниця обласної «Просвіти», вчителька, як кажуть, від Бога…

Досить не проста ситуація нині у громадському середовищі Черкащини. Громадські рухи, які на повну силу заявили про себе під час Революції Гідності, поступово перетворилися, у переважній більшості, в прислугу сильних світу цього, часто виконуючи функцію таких собі активістів за викликом… Та, звичайно ж, і в громадському середовищі є непересічні особистості, здатні посилити будь-яку команду.

Серед політичних сил, які отримали підтримку на останніх місцевих виборах 2015 року і представлені в обласній раді своїми фракціями, найбільша довіра у черкащан була до БПП, партії колишнього президента Петра Порошенка. Та на одній з останніх сесій облради фракція ББПшників самоліквідувалася, як кажуть, почила в бозі. Зрозуміло, що політичні «щурі» у лідери аж ніяк не годяться! Хоча і серед колишніх «порошенківців» є кілька поважних персонажів, які, перебуваючи у владі, не заплямували себе корупційними скандалами, а все ж таки більш-менш чесно служили людям і черкаській громаді. Той же колишній голова ОДА Юрій Ткаченко, екс-голова облради та обладміністрації Олександр Вельбівець, представник революційної народної ради в обласній владі Віталій Коваль…

Політична сила Юлії Тимошенко «Батьківщина», яку очолює в області Анатолій Бондаренко, він же діючий мер Черкас, в основному заклопотана боротьбою за своє владне майбутнє в обласному центрі. Тому навряд чи «батьківщинівці» замахнуться розгортати об’єднавчу діяльність, як кажуть, по всьому фронту. Фракція партії «Відродження» обласної ради представлена людьми, які фактично підконтрольні нардепу Антону Яценку. А Антон Володимирович за нинішніх політичних розкладів бігти спереду паровоза точно не буде. Після програшу на президентських виборах лідера Радикальної партії Олега Ляшка та не проходження РПЛ у Верховну Раду, обласним «ляшківцям» нині сутужно. Стати таким собі «магнітом» для місцевих еліт радикалам навряд чи вдасться. Хоча й серед депутатів облради від РПЛ є потужні постаті, які здатні посилити об’єднану обласну елітну когорту. Багато чого вартує, зокрема, нинішній лідер фракції радикалів в облраді Олег Баштан. Що ж до тягнибоківської «Свободи», то після нищівної поразки на останніх виборах, націоналістам розраховувати на широку громадську підтримку нині не доводиться. А їх параноїдальна боротьба за посади у Черкаській міськраді та намагання всунути свої зажерливі писки до коритця місцевого бюджету усім вже набили оскому. До речі, сьогодні розраховути на серйозну підтримку людей не випадає і призабутим «УКРОПу» та «Самопомочі», як і партії «афганців», представники якої в облраді переродилися у групу «Основа»…

Щодо позапарламентських політичних сил, то тут найбільшою публічною активністю виділяється обласний осередок Національного корпусу на чолі із амбітним Дмитром Кухарчуком. Саме «нацкорпусівці» об’єднали молоду націоналістичну дієву команду, яка на перспективу може стати отією новою державницькою елітою. Однак сьогодні їх революційний радикалізм, що часом межує із розгнузданою махновщиною, відлякує не тільки обивателів, але й багатьох патріотично налаштованих громадян. Тим паче, як багато хто стверджує, за цим нічим не обмеженим молодечим максималізмом стоять дуже конкретні високопоставлені столичні чини із дуже прагматичними цілями та завданнями…

На сьогодні президентська партія «Слуга народу» на Черкащині у глибокому підпіллі. Хоча бажаючих приєднатися до провладної політсили в нашій області, звичайно ж, хоч «греблю гати». Перед наступними місцевими виборами, які відбудуться восени 2020 року, партія Зеленського таки має материлізуватися і на Черкащині. Та дуже сумнівно, що майбутні черкаські «Слуги народу», хто б не увійшов у місцевий осередок ЗЕ-партії, зможуть грати самостійну роль в громадсько-політичному житті нашої області. Скоріше за все, вони будуть змушені брати під козирок усім вказівкам, що йтимуть із столичних владних кабінетів. Вже сьогодні бачимо, як народні депутати від «слуг», які перемогли на округах у нашій області, більше виконують роль таких собі комісарів із столиці, а не захисників інтересів черкащан. Взагалі, складається враження, що наші ЗЕ-нардепи опустилися з неба під час виборчої кампанії на землю Черкащини, а після перемоги знову полетіли уже на печерські пагорби-небеса, забувши, де вони обиралися і хто за них голосував…

Відтак, на мою думку, важливу функцію (а, може, й місію) по гуртуванню місцевих еліт може виконати наша містечкова партія – «Черкащани». Те, що на минулих місцевих виборах вона здобула в нашій області фактично найкращий результат, уже говорить про її серйозні потуги та підтримку серед населення. Дехто закидає, що, мовляв, ця політсила має містечковий характер. Та це, скоріше, як раз сильна сторона «Черкащан», адже над ними не стоять столичні вожді із своїми, так би мовити, «мухами у голові». Принаймні, їм ніхто із київських офісів не даватиме вказівки куди бігти і що робити. Дорікають «Черкащанам» і тим, що це об’єднання місцевих агробаронів та багатіїв. Наші обивателі звикли самодостатнім людям, які завдяки своїй праці досягли у цьому житті гарних результатів, вішати ярлики і гнівно їх засуджувати. Ну, це ж така собі «велика українська жаба». Та наголосимо, що завдяки саме роботі цих аграріїв, підприємців, їх підтримці та допомозі, у багатьох районах можуть нормально функціонувати школи, садочки, ФАПи, будинки культури… Не кажучи про чималі податки у місцеві бюджети, які справно платять підприємства цих господарників.

Так, більшість представників «Черкащан» мають в нашій області свої приватні бізнес інтереси. Але тим паче вони зацікавлені в стабільній робочій атмосфері на своїй малій батьківщині. І це теж дуже важливо, адже практично всі вони місцеві, наші, не зальотні і не заслані. Яке б ставлення у кого не було до Олександра Коваленка, Петра Душейка, Анатолія Підгорного, Олександра Лупашка чи Володимира Брананіча, які є одними із знакових постатей у ВО «Черкащани», та ніхто ні на мить не засумнівається у їх палкому черкаському патріотизмі. А уявіть собі, що на їх місце завтра зайдуть олігархи марсіанського розливу, які бачили Шевченків край десь глибоко…у своїй кишені…

Отож, якщо «Черкащани» не замкнуться в межах своєї партії та на своїх корпоративних і приватних інтересах, але й спиратимуться на здорові сили громадськості, залучать до своїх лав тих же авторитетних серед людей осіб, – їх, вживемо слово, місія стати на чолі об’єднавчих процесів серед місцевих елів виглядає чи не найперспективніше.

До речі, депутати обласної ради вже продемонстрували перші конкретні кроки у цьому об’єднавчому напрямку, створивши міжфракційне об’єднання, де чи не головну роль відіграли саме «Черкащани». Недарма ж їхнього очільника фракції Анатолія Підгорного обрали головою облради. Це міжфракційне об’єднання створено чисто ситуаційно чи на подальшу перспективу, – покаже час…

Сьогодні, на мою думку, центральна влада із певною засторогою спостерігає за суспільно-політичною ситуацією на Черкащині. Прояви цієї дивної недовіри до місцевих еліт ми уже бачили на парламентських виборах, коли на черкаських округах балотувалися від «Слуги народу» або «парашутисти», або незрозуміло ким відібрані місцеві кадри, які, м’яко кажучи, не мали особливого авторитету в нашій області. Попри проголошене президентом Зеленським кредо дослухатися до голосу народу, думки громадськості, призначення ним двох голів Черкаської ОДА відбувалися за закритими дверима, кулуарно, абсолютно не зрозуміло для черкащан. При чому, як ми уже зазначали, і один, і другий виявилися типовими «парашутистами». Замість того, щоб вести прямий діалог із громадськістю, тими ж місцевими елітами, ну, хоча б із депутатським корпусом облради, райрад, столична влада вигадала віртуальний «LIFT», який має винести у крісла голів РДА якихось ідеальних персон…

Хочу нагадати, що Черкащина уже переживала часи, коли сюди у перші владні кабінети засилалися «смотрящі» із Києва. Це було за владарювання в Україні «януковичів», які також недовіряли місцевим елітам, і хотіли взяти під тотальний контроль усе і усіх в нашій області. Чим закінчилося хазяйнування «данєцкіх тулубів» на Черкащині надіюсь ніхто ще не забув… Черкащани уже проживали часи із президентом а-ля месією, із губернатором а-ля диктатором, із прем’єрами, які проголошували, що прийшли «назавжди». І де вони тепер!?

«А нам своє робить», як писав класик. Нам, черкащанам, жити і працювати на рідній землі. Гуртуватися і йти уперед…