blankНа гоголівській Полтавщині відбулися непересічні Ново-Санжарські події.

Та чи винні «Мертві душі» і кого взагалі потрібно притягати до відповідальності за те, що сталося з усіма нами. Своїми роздумами з приводу події ділиться черкаський журналіст, секретар НСЖУ, адвокат Валерій Макеєв.

Нагадаємо, 18 і 19 лютого на в’їзді до санаторію “Медобори”, що неподалік Тернополя, мешканці провели молебень проти розміщення у санаторії евакуйованих з Китаю українців, оскільки з’явилась інформація, що їх розмістять саме тут. 19 лютого жителі Полтавщини, дізнавшись, що евакуйованих із Китаю співвітчизників, які були на той момент всі здорові, повезуть у селище міського типу Нові Санжари, ще з вечора влаштували мітинг, а вранці 20 лютого перекрили дорогу і вступили у сутичку з поліцейськими. Внаслідок зіткнень із поліцією були затримані і відпущені 24 людини, сім протестувальників отримають підозри з клопотанням до суду про “прямий арешт”. У сутичках з протестувальниками постраждали 9 поліцейських. Правоохоронці відкрили 5 кримінальних проваджень.

Людей, які замість християнського співчуття і взаємодопомоги продемонстрували варварське несприйняття і середньовічну нетерпимість, Валерій Макеєв називає “мертвими душами”. Далі – мовою оригіналу.

Теза перша Схід і Захід разом

Щоправда – до сходу істерія не докотилась. Але пройшовши через «мертві душі» Львівщини, Рівненщини, Тернопільщини, Київщини, масова істерія таки докотилася і брутально матеріалізувалась на гоголівській Полтавщині.

Спочатку, На Львівщині, Тернопільщині та у Рівненській області не змовляючись а злагоджено відмовились від прийому співгромадян, яких евакуювали із Уханю. На минулому тижні новинні заголовки просто як вісті із фронту боротьби із найзапеклішим ворогом – своїми співгромадянами:

“Рівненщина відмовилася прийняти евакуйованих із китайського Уханя: які причини”

“Санаторій на Тернопільщині відмовився приймати на карантин українців, які прилетять з Китаю”

“На тернопільщині браво облаштували блокпости, щоб  перешкодити у прийнятті «своїх співвітчизників» у санаторії “Медобори”

“Провели Молебен … і таки відігнали літак із співгромадянами”

“Винниківський госпіталь (поблизу Львова)  люди заблокували шинами, через чутки про можливе прибуття евакуйованих з Уханя (фото, відео)”

“У Винниках, поблизу Львова, сьогодні, 19 лютого, люди перекрили в’їзд до госпіталю інвалідів війни та репресованих імені Юрія Липи”

Як повідомляли у соцмережах очевидці з місця події, близько 14.00 год., під ворота медичного закладу звезли автомобільні шини і заблокували всі в’їзди та виїзди.

“19 лютого, 15:00 год. Під брамою в’їзду в госпіталь у Винниках відбувається блокада — не випускають і не запускають транспорт. Навіть авто журналістів, наразі, забарикадоване на території госпіталю”, — повідомив депутат ЛМР Ігор Зінкевич.

За словами речниці патрульної поліції Катерини Рибій, на місці є близько 700 людей.

Гостомель теж проти

У Гостомелі, яке розташоване під Києвом, також виступили проти розміщення евакуйованих. Депутати селищної ради опублікували звернення до МОЗ і мера Києва Віталія Кличка, де заявили, що не можна привозити людей з Китаю до Гостомеля. Йшлося про Київську туберкульозну лікарню №2, розташовану в селищі.

“У даній лікарні немає належних умов і спеціальних відділень, які б убезпечили медичний персонал від загрози зараження короновірусом. Багато медпрацівників закладу проживають у Гостомелі, вони схвильовані, що можуть стати носіями хвороби серед жителів селища”, – заявили гостомельскі депутати.

Депутати Обухівської районної ради звернулася до президента не розміщати евакуйованих із Китаю громадян Україні в їх районі.

Ось так ГНАЛИ УКРАЇНЦІ УКРАЇНЦІВ (які потрапили у біду) від самого західного кордону, через центр, майже до самого Сходу.

Далі відступати було нікуди: на Сході Луганськ та Донецьк – слушно не розглядались як українські  міста  пристосовані для евакуації співгромадян з Китаю.

Зупинились на Полтавщині.

По суті – ВСІ ІНШІ банально підставили такі ж «мертві душі» із Полтавщини, ключовим меседжом волання яких було : «А чому до нас?».

Звісно, коли аргументів не вистачає, потрібно палити шини.

Не знаю, як на довго прийметься ця наша новітня національна традиція, але, наразі, без неї ніяк.

Показово: кажуть що директор санаторію «Нові Санжари» звільнився, а персонал евакуювали. ( не уточнюють – можливо – у порядку обміну досвідом, і до Китаю.

І чим тільки не відганяли «короновірус», а з ним –і своїх співгромадян ( тут читай-  часточку самих себе!): і виконанням Гімну України, і молебнами…

Відігнали?

Не знаю, як щодо короновірусу, але весь демократичний світ, всіх потенційних інвесторів  так точно – ВІДІГНАЛИ. Дуже далеко і надовго.

Теза друга:  про державність

Кажуть, що премєр- міністр Гончарук весь переліт до Нових Санжар, де відбувались буремні  і знакові події для України, просидів у навушниках.

Це просто симптом.

Державу єднає не тільки національна ідея (щодо наявності якої після Н.Санжар- Львівщини- Тернопільшини – Рівнінещини – Київщини ще варто і замислитись). Державність опирається на міцну владу.

Тут все сумно.

Так. Безапеляційна вимога єдиноначальника- Президента «Ми своїх у біді не залишаємо!» – заслуговує на оплески.

Та це не «Квартал». Тут Держава.

За оплесками повинна бути системна реалізації чудового гасла.

Але текст на зрілість не було здано.

За оплесками першого гасла, Президент, вочевидь, очікував на нові оплески за ідею «привезти евакуйованих з Китаю співгромадян»  до Конче Заспи.

Та, як на мене, «жарт» не пройшов. Навіть гірше: якщо САМ Президент вирішив когось лякати коронавірусом, тоді… без слів.

То хто породив «паніку»?

Теза третя: ключові висновки

Ключові висновки:

Держава не було готова до прийому своїх громадян.

По-перше: реально, відповідної інфраструктури не було і її не готували. Ніяких мобільних госпіталів (вартістю в одну поїздку Богдана на Сейшели) – нічого цього не було. Як буде діяти коронавірус після залишення об’єктів потенційними інфікованими – це нікому не відомо.

По- друге: Коли стало зрозуміло, що ситуація складна, і вирішити її традиційними заходами «нагибання чиновників» не вдається, Президент мав би звернутись до народу не з улюбленою атакою на міфічних чиновників – корупціонерів, з якими ведеться «нєзрімая барьба», а із простим «sos»: мовляв , я зробив все що міг, та державницька машина не працює.

Дивовижним, непередбачуваним чином, в Україні живе дух волонтерства ( про який забувають, як тільки нагороди за перемоги потрібно розподілити поміж чиновників). А там і головний равін України підтягнувся б , і «інші волонтери»…. Якось би і з цією «напастю мертвих душ» справились би. А так…

«Всьо прапало». І тут вже «какая разніца» не проходить: втрати зазнав кожен з нас, і ЦЕ ще невідомо коли закінчиться.

По – третє:  Таки згадаю про «аля гебельсівський законопроект» «Про дезінформацію» і споріднений з ним  законопроект «Про медіа». Ось тут, за приписами цих власноруч вигаданих норм про засади співіснування суспільства та медіапростору, держава (насамперед «вся президенская рать» повинні були б відхлестати себе як «унтер –офіцерська вдова»: самі ж побудували саме такий інформаційний простір сприйняття зовнішньої загрози коронавірусу. Те що сталось, насамперед, результат гонитви мас-медіа за рейтингами (які дають ГРОШІ від рекламодавців). А рейтинг каналу, це, насамперед, результат привернення уваги глядача до якогось ЖАХУ: так побудована наша новинна- інформаційна політика. Топові канали саме на новинах про жахи приваблюють глядача із Львівщини/Тернопільщини/Рівненщини/ Київщини…

«Мертві душі» зі скляними обличчями не мають ані географічної , ані національної приналежності. І так руйнується держава.

Висновок, наразі, очевидний: ТАКОГО прийому співгромадян не повинно було ані на Сході, ані на Заході, ані в центрі України.

Цей бруд не відмити.

Тепер питання: Що з цим робити?

Найпотужніші світові видання знову згадали про Україну і злив, і зневажливим словом.

І не важливо, що наступного дня за цими подіями, вже 21 лютого, на вулицях Нових Санжар не було жодного протестувальника. Це вже не «хайп- новина». Україна навіки тепер закарбувалась в свідомості цивілізації як щось «антицивілізаційне».

І це монетизується.

Жодні витратні групові польоти до Давосу не перекриють Нових Санжар.

Про «задекларовані» 50 млрд інвестицій можна і не мріяти: в дикунів не інвестують.

Керівництво держави, на жаль, «стратило» неймовірно.

А могли б заробити на виконанні чудового гасла: «МИ своїх у біді не кидаємо».

Кинули. Вони- всіх нас. У тому що не упередили цей хаос. Не передбачили. НА те він і Уряд, щоб передбачати та упереджувати такі надзвичайні ситуації.

Але – і кожен з нас, тепер вже не залежно від того, що хтось пост-фактум заявить, що я, мовляв, і так «був розумніший», тепер кожен із нас відповідальний за цей безлад. Кожен з нас зрадив своєму співвітчизнику, а значить – самому собі. Державі.

І з цим потрібно жити.

Що нас не вбиває, те зробить нас міцнішими?

Так.

Іншого виходу не має.

Це іспит.

Маємо робити з нього висновки.

Кожен про себе.

І про державу.

Попри те, що ще більші випробування нас можуть ще очікувати попереду.

P.S.

Ну і як же без охоти на відьом

Відразу по подіях в Санжарах влада почала виправдовувати свою імпотентність не більш, не менш як чимось на кшталт «заколоту» та «змови».

Справедливості ради, зауважу, що не без того, що тему «не пущать на Родину» підхопили і ті, хто банально хотів нашкодити владі.

Та не певен, що це було ключовим.

Так, ще одна «національна традиція».

Бентежить те, що все це нагадує події тридцятих років минулого століття у Німеччині: спочатку «законопроекти від Бородянського- Ткаченко» , які мали б вказати всім на своє місце. Потім ( точніше – І до, і потім!) – просто тотальний ОДОБРЯМС всього, що не вигадає влада… Навіть бажати смерті своїм співвітчизникам, які чимось не вгодили…

Переживемо. Рухаємось далі.