Свято-Миколаївську деревʼяну церкву добре видно, якщо їхати з Городища до Черкас і майже зовсім не видно, якщо їхати у зворотному напрямку. Храм має історію у понад сто років, а відтак — низку таємниць, які розгадують та вивчають донині.
Про втрачені розписи й спробу зробити з храму клуб, про перехід до ПЦУ і найновішу реставрацію Суспільному розповів настоятель Свято-Миколаївської церкви Петро Блонський. Він 16 років служить тут, а, заразом, вивчає історію храму.
Отче, чи відомо, чому саме така назва — Свято-Миколаївська церква?
На честь святителя Миколая дуже багато храмів по всьому світу, оскільки цього святого дуже шанують. Наше село не є винятком, тож і маємо храм Святого Миколая.
Якби вас попрохали схарактеризувати Свято-Миколаївську церкву кількома фразами, то що б ви відзначили?
Храм має велику історію, йому понад 100 років. Звісно, як і всі храми Черкащини, він належав до Московського патріархату. У 2019 році, коли українська церква отримала автокефалію, він перейшов у лоно Православної церкви України.
Хто був ініціатором переходу до української церкви — ви, як священнослужитель, чи місцева громада?
До 2014 року навіть я поминав патріарха Кирила, оскільки був у Московському патріархаті. Коли почалась війна у 2014 році, я перестав поминати. Навіть були такі випадки, що деякі парафіяни у церкві мене на колінах просили, щоб я його поминав. Я сказав: «Категорично ні. Якщо ви так дуже цього хочете, я просто залишу вас, поминати не буду!» Потім, звісно, я потихеньку почав людей готувати, почав читати Євангеліє українською мовою.
І коли у 2018 році почали ходити чутки, що може статися так, що в Україні дадуть Томос і буде автокефалія, я розумів, що я перейду до української церкви, а от чи підтримують мене люди? Звісно, я цікавився їхньою думкою, розмовляв на цю тему. Зрештою, зрозумів, що більшість людей хочуть також перейти, бути незалежними від Московської церкви. Тому, коли у нас були збори, то ніяких проблем не виникло з переходом. Люди були «за».
Чи велелюдно тут? Коли тут бувають люди — переважно на свята, чи і в будні теж?
Зараз я проводжу богослужіння щосуботи. Приходять люди, які тут живуть. Буває, що люди, які проїжджають повз, зупиняються і в гості заходять. По-різному буває.
Перейдімо тепер до історії Свято-Миколаївської церкви. За інформацією з офіційних джерел, цій церкві понад 100 років. То чи збереглася інформація, хто і коли її заснував?
В архівах є дані, що у 1779 році Свято-Миколаївська церква побудована козаком Кирилом Половим. Так що тут ще є дух козацтва. Ким був цей чоловік, на жаль, даних мені не вдалося знайти, але однозначно, він був заможним чоловіком.
Які процеси відбувалися в 19 столітті на цих землях — як розбудовувалася інфраструктура, яким був соціально-економічний розвиток? Скільки тут жило людей, скільки серед них було православних?
В 19 столітті тут життя вирувало. Це був, мабуть, найкращий час для села Орловець, тому що промисловість розвивалася. В 1830-х роках сім’єю Потоцьких тут був побудований перший в Київській губернії цукровий завод. Тут була гуральня, цегельня, був навіть завод, де виготовляли черепицю. Чоловіки, які служили в Німеччині, бачили на будинках черепицю, зроблену у нашому селі, на ній були написи «Орловець». Тому життя було дуже жвавим.
Чи мала популярність Свято-Миколаївська церква серед місцевих?
Я думаю, що так. В цьому селі було два храми: другий храм не будували б, якби в цьому не було потреби. До того ж село було дуже велике. В архівах є дані, що в Орловці жили 3,5 тисячі мешканців. Приблизно 120 — це були римо-католики, десь три десятки — юдеї, а інші були православними. Так що це була велика громада.
Чи може це свідчити про те, що храм житті місцевих відігравав таку особливу роль?
В цей час храм дуже був важливим для людей. Він і зараз є важливим. Але у 19 столітті була така традиція — в неділю йти до храму: помолитися, побачити друзів, знайомих, поспілкувалися, просто відпочити від звичайної рутинної справи. Звісно, храм був для людей дуже важливим.
Чи відомо, коли відбувалося перше освячення храму? І що це була за подія?
Коли було найперше освячення — інформація не збереглася. Але збереглася табличка, коли була реконструкція: 1888 року «12 дня апреля»… Тобто завдяки цьому напису ми знаємо, коли було освячення.
Чи відомо, який вигляд від самого початку мала Свято-Миколаївська церква, з урахуванням того, що козацька архітектура, як зазначають археологи, це дерев’яна архітектура?
Це дерев’яна архітектура, скоріше за. Вона була або на низькому фундаменті, або без фундаменту, взагалі. Це вже пізніше церкви почали будувати на високому цоколі, покривали залізом, аби вони зберігалися довше.
А скільки, взагалі, було реконструкцій храму?
Якщо говорити про першу реконструкцію, що нам відома, то це 1888 рік. Потім є на церкві напис, що в 1912 році була невелика реконструкція. А тоді вже в 2004 році була велика реконструкція за сприяння вихідця із села Орловець Олексія Любченка були відновлені куполи, повністю перекрили дах, бо він був ще з тих часів і повністю прогнив. Крім того, храм пофарбували, зробили дзвіницю та огородили.
За всю історію Свято-Миколаївської церкви на цих землях відбувалися різні події, зокрема, Друга світова війна, також прихід 1917 року більшовиків до влади. Як ці події позначалися на житті храму?
Десь на початку 20-30 років 20 століття цей храм був зачинений, спочатку з нього зробили клуб — зняли купол, все демонтували, були втрачені розписи. А пізніше зробили навпаки. Оскільки у селі було два храми, то той храм віддали під клуб, а в цьому дали можливість людям молитись. Чому так? Бо той храм кам’яний, зручніший для під’єднання комунікацій. До того ж від самого початку він був збудований, як панський маєток, вже пізніше там добудували дзвіницю, купол. А це приміщення люди не сприймали, як клуб: люди шанували церкву. А туди, в інший храм, радянській владі вдалося людей трошки заманити, мовляв, це спочатку був будинок, це ж не була церква. І так поволі люди повелися на таку пропаганду.
Чи відбувалися під час Другої світової війни у Свято-Миколаївській церкві богослужіння?
Зі слів місцевих старожилів, в під час Другої світової війни служби проходили в обох храмах. А вже на початку 50-х років 20 століття один храм був зачинений, купол зруйнований, дзвіниця також. Якийсь час храм не працював, але в цьому селі завжди один храм був відчинений, завжди в цьому селі було богослужіння.
Яким був період до настання Незалежності України?
Наша одна парафіянка, їй 87 років, розповідає, що десь у 60-х роках відбувся невеликий ремонт храму: всередині його фарбували. І аж до теперішніх часів. Чому так — я не можу сказати, священники були різні.
А як період незалежності України позначився на діяльності Свято-Миколаївської церкви?
Мені розповідали, що у радянські часи вінчатися сюди не приходили, бо боялись, може, потайки. А вже коли Україна стала незалежна, то люди почали вінчатись, не ховаючись. Тому зміни були.
Коли церква набула теперішнього вигляду?
З куполами у 2004 році. До 2004 року храм був таким самим, але дзвіниці, шпиля на дзвіниці, купола — цього не було. Був старий дах і все.
Чи можемо ми говорити, що вдалося зберегти якісь елементи, ті, які були ще в 19 столітті?
Так, у храмі є два бруси по периметру під куполом і коли ми міняли стелю, а перед цим демонтували стару, то знайшли по периметру старий розпис. Виявилося, що цей храм був розписаний. Тільки на превеликий жаль, що коли його забирали під клуб, розписи були замальовані і втрачені.
Пропоную поговорити про те, як храм оздоблений всередині і, зокрема, про ікони, які тут є. Чи є серед них старовинні, особливо цінні?
Старовинні ікони так, є. Їх не так вже і багато залишилось… На жаль, неодноразово храм грабували. Зокрема, в 90-х роках. А весною 2019 року вкрали ікону Богородиці, яка була написана на Афоні. У нас є ікона Великомученику і цілителю Пантелеймону. Їй понад 100 років. Пожертвували її два місцевих жителі. Ікона 1883 року.
Як храм працює сьогодні: лише у вихідні, чи в будні також тут бувають люди?
Саме богослужіння відбувається суботами. Але якщо людина хоче зайти в храм, тут є староста, чи хтось з парафіян, то приходять, відчиняють храм. Тут близько дорога і багато людей, які проїжджають повз, заходять сюди: просто поплакати, постояти. В кожної людини бувають різні життєві обставини, іноді людині деколи треба побути на самоті, тому люди проходять.
Чи можемо ми говорити про якийсь особливий дух, особливу атмосферу, яка тут панує?
У кожному храмі є особливий дух, але ж у нас тут є дві храмові ікони. Оскільки було два храми, і люди звикли відзначати храмові свята на честь святителя Миколая і на честь архангела Михаїла, то в нас є дві храмових ікони.
При цьому храмі є трапезна, яка фактично стала музеєм. Туди місцеві приносять різні елементи старожитності, кочерги, глечики, рушники. Розкажіть, чия це була ідея, як давно діє музей і що там зберігається?
У нас є парафіянка, Алла Миколаївна, вона спочатку багато зусиль доклала, аби прикрасити трапезну в українському стилі. А потім сама собою з’явилася ідея поставити глечик один… другий, рушник вишитий повісити на стіну. І так наша трапезна перетворилася на невеликий музей. Років три-чотири тому. Так помаленьку ми його розбудовуємо.
Парафіянка Алла Недвига називає Свято-Михайлівський храм перлиною села Орловець і розповідає про те, як в теперішній час тут проходять богослужіння.
Такий час, як зараз в нашій державі — це час для сумної молитви. Кожного суботу у нас богослужіння, і коли ми молимось за Україну, проти війни цієї, то ми всі стоїмо на колінах і просимо миру для нашої держави.
КОМЕНТАРІ