“Черкащина – край квітів і добра”. Хто не чув? На початку 2000-х фантазія місцевого посадовця стала мало не офіційним девізом, хоч на гербі пиши. Та насправді… Загальна ситуація з добром не в’яжеться, квіти теж пощезли. Можливо, у якомусь райцентрі ще буяють громадські квітники, але бачити таке диво давно не доводилося. Розповів “квіткову” історію краєзнавець Борис Юхно.

А в столиці краю – хіба кілька адміністративних клумб, на яких тепер панують вічнозелені насадження, з ними мороки менше. Ще розарій у сквері за облрадою: на вишуканість він не претендує, але це чи не єдине місце, де росте щось, окрім чорнобривців. Ці пролетарі флори теж килимами не стеляться, але ж якісь жовто-гарячі патріотичні композиції перед фасадом ОДА жіночки старанно вимощують. Потім тризуб стає напівгербарієм, зате навіть почорнілим упізнається аж до приморозків.

Були потуги щось змінити. Чи насправді, чи більше для піару, – хто тепер розбере. Отак, за великим рахунком, – півтора рази. Уперше – навесні 2009 року, коли міський голова Сергій Одарич ініціював “квіткову естафету”. Тоді заквітчали ділянку теперішньої Святотроїцької від бульвару до Площі Слави. Довкола тридцяти дерев розбили клумбочки, у старі квіткові сектори завезли грунт, на стовпах з’явилися перші кашпо з петуніями, їх висадили й під деревами на бульварі. Вранішнім містом поїхали “поливалки”, що може востаннє помічалися тут після Чорнобиля. Містяни – переважно ті, які пам’ятали Черкаси справжнім “містом квітів”, заходилися з відповідним благоустроєм прибудинкових територій. Наче як аж посміхнулася громада.

Удруге – навесні 2017-го, але еко-команда Анатолія Бондаренка далеко не ходила. Просто причипурила тротуар та адмінплощу біля міськради кількома багатоярусними кашпо. Це, звісно, не повноцінні класичні клумби, та й взагалі не клумби, а декор для дачі, та все ж люди помітили.

Зелене будівництво

Воно таким і було. Кожен квадратний метр житлової та промислової площі мав “підкріплюватися” певною кількістю зелених насаджень. Як для екологічної рівноваги, так і естетичної.

Якщо вам до рук потрапить будь-яка книга про Черкаси, путівник там, чи фотоальбом, видана у 1960 – 1980-х роках, то у ній ви неодмінно натрапите на акцент щодо “квіткової краси міста над Дніпром”.

Справді так: відтоді як Черкаси почали позиціонуватися як “зразковий обласний центр”, тобто – з передовою архітектурою, потужною промисловістю та розвиненою соціальною інфраструктурою, саме квіти стали “золотою рамкою” цього полотна. А раптом під прискіпливим поглядом окремі його деталі вас не задовольнять – то як помилуєтеся будь-де взірцевим квітником, вас зразу попустить.

До створення області черкаський Зеленгосп базувався у глибині вулиці Ільїна на невеличкій, як для цього, площі. Мав свою оранжерею, але вона не забезпечувала посадковим матеріалом навіть районний центр. Тому вирішили, що територію зеленого господарства треба передати стадіону, який вже був у планах, а базове підприємство озеленювачів перенести туди, де воно зможе розростатися скільки завгодно. Упродовж наступних років фізкультурники і флорбудівці якось уживалися, а 1960-го останнім виділили 56 гектарів площі на сьомому кілометрі Смілянського шосе. Чимала територія: як колишній Ювілейний парк з околицями.

Невдовзі там розгорнулася робота зі створення тепличного господарства, то без малого квадратний кілометр площі, були збудовані котельня, гараж на чотири автомашини і два трактори, стайня на 10 коней. До слова, гужовому транспорту вже як рідкістю, в Черкасах почали дивуватися значно пізніше, аніж встигли здивуватися тролейбусам.

Другою чергою поставили гончарну, теслярну і ковальсько-слюсарну майстерні, будинок на 16 квартир, гуртожиток на 80 осіб. Третьою – бетонований резервуар для води, 800 квадратних метрів парників, окрему теплицю для особливо вибагливих квітів на 120 квадратів. З усім в основному впоралися до 1964 року. У розсаднику вирощувалися декоративні та фруктові дерева – липа, каштан, черемха, горобина, яблуня, груша тощо; кущі – бузок, бирючина, троянди; одно- та багаторічні квіти – канни, гладіолуси, півонії, жоржини. В теплицях – оранжерейні рослини: герань, бегонія, гортензія, примули, декоративні пальми. Теплиці постачали розсаду літніх квітів. Зелене господарство працювало для усіх: будь-хто міг придбати тут саджанці, розсаду квітів чи й навіть замовити якийсь особливий букет.

Звісно, пріоритетом “фірми” завжди залишалося озеленення міста. Вже 1961 року її працівники, хоча насправді більше працівниці, висадили у Черкасах 20 тисяч штук липи, каштана, клена. Плюс – 100 тисяч кущів. Плюс – 50 тисяч квадратних метрів квітів і 200 тисяч квадратів трави.

Цей фактаж для усвідомлення того, як колись підходили до справи озеленення міста. Це вам не теперішніх 10 кущів калини чи стонадцята спроба посадити в Долині троянд… троянди. А слідом – з десяток різноформатних журналістських славоспівів з такої видатної події.

Літо починається… у лютому

Черкаси “розквітли” на початку 1960-х. Щовесни зеленгоспівці повідомляли про свої плани, щоосені – про їх виконання. Про всі оті сальвії, іриси, флокси, хризантеми, тюльпани які утворювали “різнобарвний килим міста”. Ну ось, наприклад, – замітка у “Черкаській правді” від 12 лютого 1964 року.

“Зараз у теплицях нашого зеленого господарства буяє справжнісінька весна. Давно розпустили свої розмаїсті голівки квіти весни – тюльпани, красуні-цикламени, амаріліси. А бузок який! Не один любитель-квітникар позаздрив би, побачивши карликові деревця з пухнастими різнобарвними китицями квітів.

Немало праці докладають працівники зеленого господарства, щоб взимку вирощувати весняні і літні квіти. Тепер вони закладають парники, висівають насіння, щоб навесні висадити розсаду на клумби міста. Закуплено 15 тисяч кущів троянд. 10 тисяч цими днями вже привезено з Млієва, Києва та інших міст”.

Місяця не минуло – наступна публікація, бо “питання першочергове”. Розповідає старший агроном Зеленого господарства Черкас Г. Кавіцька. “У наших теплицях розцвіли бузок, тюльпани, цикламени, канни, гортензії, цинерарії. Щодня відправляємо квіти в наш спеціалізований магазин та інші. У обласному центрі ми додатково висадимо ще одну тисячу кущів троянд, 200 тисяч бульб гладіолусів на зріз, обладнаємо 10 квіткових альтанок у місцях відпочинку трудящих”. Вже з осінніх підсумків того року – “було розбито 15 гектарів нових трав’яних газонів і 14 тисяч квадратних метрів освоєні як квітники”.

Минали роки – нічого не змінювалося. 1972-го йшлося вже про 16 гектарів трав’яних газонів та 14 тисяч квадратних метрів яскравих килимів із сальвії, садового ірису, флоксів, хризантем, тюльпанів, троянд. І це на вулицях та площах, без парків.

Конкурси і виставки

Заданим курсом рухалися й жителі. От, гадаєте, конкурс з преміями “Оточи себе красою” (який, щоправда, вже не проводиться) – то винахід часів незалежності? Ні, запозичено з аналогу ще 1960 року! “Той, хто найкраще обсадить квітами вулиці й двори, отримає премії. Для організацій – 500, 300 та 200 карбованців, для любителів-квіткарів – 300, 200 та 100 карбованців за І, ІІ та ІІІ місце”. Гроші дореформені, невеликі, але ж і не сама Почесна грамота. Матеріальне заохочення навіть у тій країні, яка готувалася жити взагалі без грошей, ніхто не відміняв.

Як найдієвіший засіб популяризації – виставки. Маленька, для кімнатних рослин, – навесні у сквері за облрадою, велика – у серпні або на початку вересня – у Першотравневому парку. Масштаби останньої вражали навіть іменитих кореспондентів республіканської преси, а вони всякого бачили. Ну а повідомляли про чергову приблизно так, як і 4 серпня 1967 року.

“Щорічні виставки квітів у нашому обласному центрі стали традиційними. Любителі квітів демонструють на них свої досягнення, обмінюються досвідом. Два свята – Всесоюзний день фізкультурника і День будівельника ознаменують любителі квітів своєю виставкою, яка демонструватиметься 12 і 13 серпня у парку імені 1 Травня. На підприємствах, в школах, домоуправліннях та вуличних комітетах йде підготовка до ювілейної виставки квітів”.

Заводські оази

Не можна не згадати флору підприємств. Тут багато залежало від керівника, і декотрі з них працювали на цій ниві не за приписом, а що називається – від душі. Справжні оази прикрашали М’ясокомбінат, Хімволокно, ЗТА, вже перед сконом тієї країни – Ротор. Ось, наприклад, Радіозавод. З причини особливостей продукції про його виробничі успіхи ніколи не писали, та й саме підприємство, кому треба, знали як “а/я 2889”, але слава про його розарій гриміла далеко. Уявіть собі, десь ближче до середини 1970-х лише кущових троянд на території росло 8 – 9 тисяч, ще й 500 штамбових. Працювали штатні квітникарі – Галина Синявська, Олена Морозовська, Віра Принько (як знаєш, то чом не згадати добрим словом). Були теплиці, у яких ось якраз цієї пори висаджувалися цибулинки весняних тюльпанів, лілій, нарцисів, квітли осінні хризантеми. Батько працював на заводі з 1973 року і до “останнього гудка”, чоловік він далеко не ліричного типу, та визнавав: йдеш було алеєю, не завжди в настрої як і всі робітники на всіх підприємствах, а біля квітів завжди заспокоюєшся.

Квіти для Олімпіади

Звісно, вся квіткова пишнота краю з’явилася не як продукт любові ельфів і ельфок. Була потужна база. Окрім згаданого черкаського Зеленгоспу, з матеріалом, зокрема, працювали у колгоспах “Дніпро”, “Маяк” та “Нова зоря” Черкаського району, імені Шевченка – Чорнобаївського, в учгоспі “Родниківка” Уманського. Нагадаю факт, яким завжди пишатимуся: як базова насіннева в Україні, Черкаська область стала одним з головних постачальників матеріалу для Олімпіади-80 (звісно, тепер у Кремлі про внесок міст і республік Союзу в організацію світового спортивного форуму “не пам’ятають” анічогісінько). Упродовж весни 1980-го наш “Сортнасіннєовоч” відвантажив до Білокам’яної п’ять тонн насіння гвоздики і жоржини, айстри і дельфініуму, маків і чорнобривців – загалом 20 видів квітів.

Останньою масштабною роботою озеленювачів Черкас стала підготовка до 700-річчя міста. Коротенькі тематичні повідомлення упродовж 1985 – 1986 років з’являлися у періодиці регулярно. Наприклад: “Велику партію хризантем двадцяти сортів підготовлено до 700-річчя Черкас у радгоспі декоративно-квіткових культур. Колектив достроково виконав річний план”. Само собою що виконав, інакше б газета не написала…