У 2014 році, тоді ще учень старших класів, а у майбутньому – захисник України, передбачав повномасштабну війну з рф. Юний хлопець виходив на протести на центральних вулицях Черкас та навіть ледь не вилетів зі школи за участь у мітингах. Своєю проукраїнською позицією майбутній військовий відзначався змалечку, розповідає “Вичерпно“.

Прикордонник “Боцман” для захисту рідної країни повернувся з-за кордону. Тоді він працював на судні в морі, охороняв кораблі від піратства.

– Я дізнався про війну 26 лютого. Я спокійно снідав, прийшов капітан і повідомив, що в моїй країні війна й почалися обстріли. Усім судам заборонили вхід у води України. Я побіг шукати супутниковий телефон і зателефонував дружині. Перше питання було: де Зеленський, чи не втік? Відповідь – задовільнила, – з посмішкою згадує хлопець.

На запитання, чи вірив у повномасштабну війну до її початку, “Боцман” розповів, що готувався до неї ще в 2015 році.

– Хочеш миру – готуйся до війни, – каже хлопець. – Не хотілося вірити, але я готувався. Навіть їздив на вишколи. Росія не дала б нам спокою.

Інші варіанти “Боцман” не розглядав, він повертався додому воювати за свою країну. Хоча рідні й відмовляли, вірний присязі військовослужбовець приїхав і пішов у центр комплектування.

Проте не все виявилося так легко. Через масові черги до ТЦК, навіть резервісту першої черги просто не знайшли місця. “Боцману” сказали чекати.

Сидіти на місці хлопець не зміг і долучився до волонтерського руху. Він із другом завантажив гуманітарну допомогу й направився в Гостомель. Там вони евакуювали з будинку для літніх людей пенсіонерів. Далі була Ірпінь й інші “гарячі” точки. Ще півтора місяці хлопець присвятив допомозі постраждалим регіонам.

Ну а далі почалася підготовка й відправка на фронт.

– Найважче – не розуміти, хто проти тебе. Ми потрапили в ситуацію, коли дійсно не розуміли, хто нам протистоїть. Чи це “вагнерівці”, чи “кадирівці”, чи хтось ще, – пригадує перші дні на війні “Боцман”.

Проте підтримка тилових міст, зокрема й Черкас, дуже допомагала.

– Де б я не був, чи це Луганська область, чи Чернігівська, чи Донецька, всі знають про Черкаси й черкаських волонтерів. Вони дуже часто приїжджають, – розповідає військовий.

Щодо противника й розповсюдженої думки, що ми воюємо із армією “чмонь”, у “Боцмана” є своя думка. Недооцінювати противника, за словами прикордонника, – велика помилка.

– У них також є дуже професійні підрозділи. І деякі їх підрозділи працюють дуже добре, як і їх “спецура”. Так, “кадирівці” – тік-ток війська, як їх називають, але я їх не бачив. На Донеччині ми воювали з ПВК “Вагнер”. Важко сказати, що вони безтолкові. Так, багато мобілізованих та багато зеків, але це не всі, – наголосив боєць.

Страх – це та емоція, з якою там живуть постійно, бояться всі і це нормально, каже “Боцман”. Триматися, коли навколо справжнє пекло, як зазначив прикордонник, допомагає мотивація:

– Наші хлопці максимально мотивовані. Вони розуміють, що це наша земля, за нашими спинами – наші родини, тому вони не жалкують противника. Навіть коли далі немає куди йти, навколо просто пекло, ти згадуєш, за що ти стоїш, і просто йдеш вперед їх “мочити”.

Найважче – втрачати побратимів. Хлопців, з якими встигаєш стати родиною, розповів військовий.

Свої ж поранення “Боцман” отримав на Донеччині.

– Я був у норі, вистрелив танк. Мене врятували ті мішки з піском, які ми поклали якраз напередодні, – згадує військовий.
Тоді хлопець отримав проникне поранення стопи й живота. Вперше його прооперували в Курахово. Там витягли уламок. Лікування продовжили в Дніпрі. Але хлопець наполіг на поверненні в Черкаси, де йому й зробили три операції.

– Довелося повністю заново чистити рану, почався некроз, – каже “Боцман”.

Тепер військовому буде потрібно знову навчитися ходити. На це знадобиться певний час. А далі – повернення на передову й звільнення всієї України.

Усіх охочих військовослужбовець ЗСУ закликає допомагати армії будь-яким способом. Це і донати, і гуманітарна підтримка. Підтримка кожного – важлива й необхідна.