“Ми стали старші і мудріші, але не змінили курсу”, – Анатолій Бондаренко про свою “десятирічку” на посаді

Черкаського міського голову Анатолія Бондаренка абсолютно нормально зустріти о шостій ранку на місці якогось резонансного будівництва чи глупої години на велике свято на місці пориву міського колектора. Він запросто може вступити у дискусії в соцмережах стосовно міської поточки, які часто заводять наче замість «вечірньої казки» традиційні черкаські противсіхи, чи серед ночі заспокоювати містян, яких підняли з ліжок гучні вибухи. Інколи складається враження, що він живе на роботі і не спить уночі. Сам же він переконаний, що так і має працювати міський голова у воєнний час, бо викликів та завдань стало в рази більше, а годин в добі – залишилось лише 24. І за 10 років на посаді, коли громаді довелось долати економічні негаразди і політичні вихори, зміну президентів, епідемію ковіду та війну, в нього не поменшало енергії і не змінилось бачення майбутнього для громади. Про те, чим живе сьогодні місто та чого боїться міський голова, – говоримо з ним в ексклюзивному інтерв’ю.

– У листопаді вже 10 років як ви міський голова Черкас. Це дуже серйозний термін. Як за цей час змінилось місто і як змінились ви?

– Місто змінилось. Напевне, найкрасномовніший критерій – це рейтинг комфортності міст для проживання. Черкаси, коли я прийняв місто, займали 17-те місце з 20. За незалежними опитуваннями, які на замовлення Асоціації міст України проводило одне із іноземних рейтингових агенств. 17-те місце Черкас з 20 обласних центрів! Це у хвості всіх обласних центрів. Сьогодні ми в п’ятірці чітко: за деякими показниками друге – третє місце, за іншими четверте – п’яте. Але чітко в п’ятірці. І треба врахувати те, що з десятирічного терміну близько 4 років – це війна, а до того з 2019 року пандемія ковіду. Тож фактично повноцінно над розвитком міста значна робота велась лише протягом п’яти років моєї першої каденції. Адже у війну, зрозуміло, практично всі ресурси нашої громади націлені на допомогу Збройним силам, на вшанування пам’яті полеглих, на підтримку сімей загиблих, на допомогу дітям та родинам  пільгових категорій. З початку повномасштабного вторгнення на такі цільові програми з бюджету було витрачено близько 3 мільярдів гривень. Можна сказати: якби не було війни, то ці кошти пішли б на розвиток міста. І зрозуміло, що місто без цієї війни мало б зовсім інший вигляд. Вже була б збудована Черкаська набережна, яка мала стати однією із родзинок. До слова, проєкт її реконструкції зайняв перше місце у Варшаві. Не думаю, що треба комусь нагадувати, якою була вулиця Героїв Дніпра, Сумгаїтська, Смілянська, де тролейбус не міг проїхати. І які ці вулиці зараз. Та й пригадайте, які ті тролейбуси були! А у 2015-му році місто закупило 8 нових тролейбусів і 15 отримало від ПрАТ «Азот». А ми послідовно оновлювали весь технічний парк комунальних підприємств: допоміжну техніку, автовишки для тролейбусного парку, трактори, екскаватори, снігоочисна техніка. Наприклад, комунальне підприємство «ЧЕЛУАШ», яке мало 6 одиниць техніки, зараз має 56. У «Водоканалі» нові аварійні автомобілі. Я не кажу вже про комунальне підприємство «Теплокомуненерго», яке повністю фактично модернізувалося за ці часи, починаючи від встановлення когенераційних установок, і закінчуючи заміною безгосподарських мереж і мереж, які фактично вже були в аварійному стані. Візьміть ту ж багатостраждальну мережу по Дашкевича. Там постійно траплялися пориви, а на сьогодні там все відремонтовано і нове асфальтове покриття. Саме громада міста Черкаси дала перші кошти на відбудову драматичного театру після пожежі, і тепер він має сучасний вигляд. А пригадайте великі наші субвенції на закупівлю медичного обладнання для обласної лікарні, для інших обласних закладів, які лікують в тому числі і жителів міста Черкас. А третя міська лікарня? Я добре пам’ятаю, якою вона була. А зараз 40% відділень відремонтовано, сучасна апаратура. Звісно, нам ще не вистачає декількох дороговартісних апаратів, щоб уже повністю закрити цикл. Але і зовнішній вигляд, і внутрішній вигляд, – достойний. Переконаний, що і черкасці це оцінили. Адже ця лікарня базова не лише для міста, і ми маємо достойно конкурувати, надаючи якісну медичну послугу.

Щодо себе, то за цей час ми стали старші і мудріші. Заробили на посадах багато болячок (сміється, – ред.). Але якщо без гумору, то нас усіх змінила війна. У цій круговерті часто забуваєш, який день тижня. Живеш в постійному стресі, на емоціях. Як усі сьогодні, адже перше, що робиш, коли прокинувся, – перевіряєш, чи немає влучань, як країна пережила черговий обстріл, які новини з фронту, перевіряємо карту Діпстейт. Кожного дня на зв’язку зі мною декілька військових бригад, окремі воїни, і ти намагаєшся закрити всі потреби. І про це на 90% ми навіть не повідомляємо, бо не можна.

Управлінські підходи за цей час у нашої команди також змінились, бо ми зосередились на великих інфраструктурних проєктах. Наприклад, на 2026 рік ставимо завдання щодо розвитку Черкаського стадіону, який сьогодні переорієнтувався і виконує функцію реабілітаційного центру. Там і зараз проходять реабілітацію ветерани, і наше завдання розширити та поглибити цю роботу, адаптуючи наших хлопців до мирного життя.

– Ви мали багато амбітних задумів. Проте війна внесла свої корективи. Що встигли зробити, і що б занесли до успішних активів?

– У другій каденції найяскравішим, і напевне, найобговорюванішим проєктом (посміхається, – ред.) був сквер «Юність». Всі пам’ятають той шквал критики, який нісся від окремих діячів, як там через будівельні паркани перелазили, щоб «викрити злочинні задуми влади». Зрозуміло, що є люди, які просто в опозиції до влади, не залежно від того, що та влада робить: гарне чи погане. А зараз ці ж люди п’ють каву в одному з кафе навпроти цього скверу і милуються «Юністю», і нічого їм не муляє (сміється. – ред.). А в нас у планах було сім (!) таких скверів у різних мікрорайонах міста: в Південно-західному районі на місці дитячого майданчика на Алеї Путейка, в районі «Д» біля магазину «АТБ» тощо. І протягом двох років ми б реалізували реконструкцію місць відпочинку, створивши такі красиві сквери у всіх куточках Черкас. Я вірю, що після війни ми до цих планів обов’язково повернемось.

– Що ж, поки що ці проєкти на довготривалій паузі. А до яких проектів місто вже не повернеться? За якими дуже шкодуєте?

– Ми до всіх проєктів хочемо повернутися, бо ми вже їх розпочинали і потратили на них кошти громади. І до тієї ж Черкаської набережної, і до багатофункціональної спортивної арени, в тому числі і з льодовим полем. Шкодую, що довелося все це відкласти, адже ці проєкти відкривали нові перспективи для розвитку Черкас, а не просто стали б окрасою. Хочемо повернутись до будівництва так званого «Президентського дитячого садка» за програмою «Великого будівництва» на Митниці. Бо зараз там, на жаль, котлован і смітник, адже окремі несвідомі громадяни захаращують той майданчик. Ми втомились звертатись з цього приводу до Управління капітального будівництва Черкаської ОДА, яке є замовником будівництва і балансоутримувачем цієї земельної ділянки. Ми зараз також напрацьовуємо великий проєкт реконструкції одного з дитсадків під військовий ліцей, на це є державні кошти. Так само працюємо над великим проєктом реконструкції житла для тимчасово переміщених осіб також у приміщенні колишнього дитячого садка по вулиці Перемоги. А також працюємо над передачею ще одного дитячого садка в одному із мікрорайонів міста, що не використовується, для потреб релокованого навчального закладу. Всі наші заморожені проєкти можна буде розморозити і продовжити, бо ж ми і не починали нічого нездійсненного, а концентрувались більше на реконструкціях та модернізації комунального господарства. Саме тому зараз ми спокійно проходимо блекаути і опалювальний сезон, без перебоїв тепло- і водопостачання. А це, я вам скажу, дорогого варте, бо можна було зробити парки, сквери, доріжки, і тротуарну плитку, а не подбати про комунальне господарство, і мати сьогодні величезні проблеми.

– Це, до речі, також дозволило суттєво підсилювати фронт комунальною технікою.

– Так, адже ми лише за останній місяць (листопад, – ред.) передали на фронт три екскаватори! І це нова сучасна дороговартісна техніка, придбана для наших комунальних підприємств. Військові були вражені, коли ми їм передали практично нові «Caterpillar» чи «JCB». Малі міста взагалі такої техніки не дають, бо в них її часто в самих немає, а великі міста передають рідко, бо і самим треба. Всі купують пікапи, дрони. А рити фортифікації – треба чимось серйозним. А наші військові кажуть, що втомились ремонтувати старі «МТЗ».

– Чим місто живе зараз? Які найнагальніші проблеми та задачі?

– Черкаси стали домівкою для багатьох тимчасово-переміщених осіб. Знаєте, моя заповітна довоєнна мрія, щоб Черкаси мали населення більше 300 тисяч осіб, – сьогодні здійснилась. Правда, я хотів, щоб вона втілилась в життя не в такий спосіб, а через народжуваність, щоб тут розвивались підприємства, люди переїджали сюди жити через можливості для розвитку та через комфорт. Але вийшло так, що велика кількість харків’ян, донеччан, луганчан, херсонців, дніпрян змушені були втікати в наше місто. Звісно, хочеться, щоб вони у майбутньому змогли повернутись у власні домівки, а зараз – нехай вливаються в життя міста, бо доки вони тут живуть, – вони наші, черкасці. Ми, як влада, робимо все можливе, щоб вони не відчували дискомфорту. До речі, багато з них спочатку поїхали далі на захід України, а згодом знову повернулись до Черкас, бо наше місто їм ментально ближче. І вони молодці, бо привезли в наше місто багато нових сучасних бізнес-ідей, починаючи від кав’ярень, і закінчуючи високотехнологічним виробництвом, як, наприклад, виробництво сільськогосподарського устаткування: сівалок, плугів. Наука зі сходу країни практично вся переїхала в Черкаси, провідні вузи. Це наукова еліта, яка, вірю, дасть нову енергію для розвитку нашого міста. Чи залишаться всі вони в нас після війни? Не знаю, адже не відомо, коли і як все це завершиться. Та і багатьом з них вже просто немає куди повертатись.

– Війна змінила країну і людей, тож після війни все вже не буде так, як раніше. А якими ви собі уявляєте післявоєнні Черкаси? Як думаєте, довго ще чекати, щоб їх побачити?

– Мріємо про мир. Бо війна торкнулась кожної родини. Наприклад, у нашій великій родині троє чоловіків призовного віку, з них мій брат і племінник – у Збройних силах України. А третій – я. Племінник після важкого поранення не повністю відновився і знову в бойовому строю на Суджанському напрямку. А щодо завершення війни, то не варто плекати ілюзії, що одразу після проголошення миру в нас настане рай і благодать. Нас чекатимуть надзвичайно складні процеси: відбудова і економічний спад. Бо не таємниця, що сьогодні країна на 80 % залежить від фінансування наших союзників із Євросоюзу і США. Саме вони перекривають ці бюджетні розриви. Зрозуміло, що на якийсь час після війни фінансування продовжиться, щоб дати нам оговтатись, а далі муситимемо справлятись самотужки. А це означає жорстку реорганізацію державного сектору, скорочення структур і цілих секторів, які не потрібні. Як, наприклад, сьогодні соціальну сферу перебирає на себе Пенсійний фонд. До того ж, велике значення буде мати, який саме мир ми отримаємо. Що буде з окупованими територіями, що будемо робити із містами, які зруйновані ущент, як той же Бахмут? Все це відобразиться і на Черкасах. Хотів би, щоб як ми стали центральним хабом для евакуації людей та релокації бізнесу із сходу та півдня країни на початку війни, так щоб і після війни ми стали центральним логістичним та економічним вузлом для відбудови сходу та півдня. І тут багато чого залежатиме від місцевої владної команди, від її гнучкості, ініціативності та бажанні працювати на користь громади.

– Цікаво, що за час війни основний кістяк вашої команди у Черкаській міській раді практично не змінився. Очевидно, що ви не любите розкидатись кадрами. Чи всі по-справжньому на своїх місцях і на сто відсотків відпрацьовують на користь громаді?

– Зрозуміло, що я – максималіст. І тому вимагаю від команди робити на своїх місцях все можливе і навіть більше для досягнення результату. І зрозуміло, що влада в цілому людям не подобається. Особливо, якщо мова йде про керівників тих комунальних підприємств, які з них беруть кошти за якісь послуги. Бо природньо не любити тих, хто з тебе «дере» гроші (сміється, – ред.). Тому ніколи людям не буде подобатись директор «Водоканалу» чи «Теплокомуненерго». Буде подобатись директор «ЧЕЛУАШу», бо він залатав яму на дорозі, за яку вони начебто не платили, хоч зрозуміло, що за неї заплачено з бюджету, зібраного з податків із тих же містян. Але ж не беспосередньо із свого гаманця, а через податки та збори. Буде більше подобатись директор «Дирекції парків», бо він навів лад у зелених зонах, які можна відвідувати безкоштовно. Хоч знову ж таки, за це все громада платить. Тому попри різні закиди, я вважаю, що сьогодні всі члени команди на своїх місцях і професійно виконують свою роботу. І це відмічають в тому числі і в центральних органах виконавчої влади та в Кабінеті Міністрів, наголошуючи, що черкаські комунальні підприємства та підприємства критичної інфраструктури знаходяться в належному стані і нормально розвиваються.

– Попри певну критику, ваша команда і не була пов’язана із якимись справді сенсаційними і серйозними скандалами. Звісно, були «традиційні» закиди, скажімо, щодо завищеної вартості закупівлі медичного обладнання, щодо дитячого харчуваннях у школах і дитсадках, ремонтів доріг, задекларованого посадовцями майна тощо. Однак все це жодного разу не переросло у ґрунтовні кримінальні провадження із невідворотними судовими наслідками. Однак навіть із цих скандальних сплесків ви для себе зробили якісь серйозні висновки: щодо команди, організації роботи чи інформаційних нападів?

– Після кожного такого інформаційного сплеску ми завжди проводимо серйозні внутрішні розслідування. Наголошу, що в Черкаській міській раді працює уповноважений з питань боротьби з корупцією, який також ретельно аналізує всю діяльність міської влади, і його висновки я особисто вивчаю. Що ж стосується окремих медіа та окремих журналістів, то в погоні за гучними заголовками вони часто не перевіряють фактів, і згодом стає очевидним, що їхні дані просто не відповідають дійсності, що потім підтверджують і правоохоронні органи. Наприклад, з останніх заголовків: «Збудований під виглядом апарт‐готелю черкаський ЖК стане сусідом логістичного центру: в чому проблема». І самі ж журналісти у своєму «розслідуванні» переконуються, що забудовник має дозвіл на таке будівництво, що тут немає порушень. Але, мовляв, поряд буде великий поштовий логістичний центр, а апартаменти по-суті, стануть квартирами, тож матимуть шумне сусідство. Ну, так це ж питання до тих, хто ті апартаменти купуватиме?! Хіба ні? Це ж їхня відповідальність! Їх же попереджають, що будівля має статус готелю, а не багатоквартирного будинку. Зрештою, це не Черкаська міська рада створила таку «шпарину» в законодавстві, щоб готелі можна було потім переводити в житловий фонд. Черкаська міська рада продала ділянку згідно із цільовим призначенням (як і всі ділянки в тому мікрорайоні), і будівництво там ведеться також у рамках цього цільового призначення. І якщо законодавець дає забудовникам ширше поле для маневру, то що має робити Черкаська міська рада? Якщо забудовник нічого не порушує? Вплив Черкаської міської ради на ці процеси не такий вже й широкий, як 20 років тому, коли ми затверджували паспорт будівництва, фасад тощо. Сьогодні якщо будівництво проводиться на приватизованій земельній ділянці, то воно розпочинається шляхом простого повідомлення через ЦНАП, коли автоматично надається на це декларація. Все. І в місті багато таких об’єктів. Наприклад, біля «Чорноморки» будівнитво виросло аж до 4 поверхів замість одного і вилізло на тротуар, або навпроти Онкоцентру людина в своєму дворі збудувала 4-поверховий таун-хаус для здачі в оренду, по-факту. І підприємці відповідають просто: ми нічого не порушуємо, і будуємо в Україні під час війни, розвиваємо економіку, що ви ще хочете від нас? І їх можна зрозуміти. Плюс перевірки Державної архітектурно-будівельної інспекції під час війни заборонені. Тому міська рада може лише направляти до таких забудовників муніципальну інспекцію, проводити роз’яснення, запрошуємо на зустрічі. Те ж стосується і так званих «скандальних закупівель» медобладнання. Як виявилось, все це були лише припущення журналістів. Адже були проведені прозорі тендери, компанії, які працюють на українському ринку медобладнання, проходять серйозні перевірки, і ми їх ще перевіряємо. І правоохоронці зрештою в тій історії не знайшли нічого протизаконного. Але тут також виникає питання до законодавців: треба чітко встановлювати правила, якщо китайські товари поганої якості – то заборонити їх продаж. Заборонити ввезення, як було заборонено ввозити білоруські та російські товари. А якщо цієї заборони немає, то ми отримуємо ситуації, коли китайські виробники, наприклад, тракторів, вантажних автомобілів, демпінгують у «Прозоро», і виникають серйозні проблеми з тим, щоб закупити якісну техніку для комунальних підприємств. Стараємося закуповувати техніку та обладнання відомих європейських виробників, але виходить по-різному, бо ж ми не можемо вказувати, що хочемо купити саме в цього виробника, а не в цього, бо це вже корупція. Тож я б порадив у подібних розслідуваннях ставити і ці питання. А тим громадським активістам, яким просто бракує уваги в житті, тому вони намагаються компенсувати це подібними «викривальними» дописами в соцмережах, я б радив зосередитись на власному саморозвитку. Бо в сорок плюс років бути просто «громадським активістом» без будь-якої іншої професії чи роду діяльності, без досягнень у якихось галузях як-то кажучи науки чи техніки, – це таке собі реноме. За що вони живуть, які податки платять, чому не служать в збройних силах, якщо мають гарну фізичну форму? Моя особиста думка: кожен має приносити якусь користь суспільству. А вони живуть з того, що просто критикують ті чи інші об’єкти чи ініціативи, беручи кошти з їхніх конкурентів? До речі, їздять на нормальних автомобілях, і купують квартири в тих житлових комплексах, які ще вчора так нещадно критикували (посміхається, – ред.) Але нехай то вже буде на їхній совісті. Ми ж як влада лише вітаємо, коли в Черкаси переїжджають бізнеси з того ж Києва, коли місто перетворюється на центральноукраїнський логістичний бізнес-хаб, коли тут будують готелі, житло, магазини, заводи. Від цього громада лише виграє, бо це нові робочі місця, нові можливості, більші зарплати, а відповідно – більше надходжень до бюджету громади.

– У цьому контексті не можна не згадати і періодичні загострення стосунків міської влади із частиною активної громадськості. За 10 років все важко згадати, однак з останнього: періодично раптово виникали і так само раптово згасали невдоволення через розподіл міського бюджету (ті ж акції «Гроші на ЗСУ»), забудови Лісової просіки, Замкового узвозу, Рів’єри. Чи завжди в таких питаннях можна знаходити компроміс у першу чергу вигідний місту?

– З громадою міська влада завжди знаходить конструктивний діалог. Більшість черкасців довірили нам на виборах управління містом, і ми виконуємо делеговані нам громадою повноваження. А щодо частини активної громадськості, то є люди, які просто природньо не сприймають Анатолія Бондаренка як людину. Тому вони в опозиції. І це нормально. У кожного міського голови повинна бути опозиція, адже ми живемо в демократичному суспільстві. Після війни будуть наступні вибори, можливо, когось із цих людей оберуть, і ми побачимо, наскільки якісно вони будуть виконувати свої повноваження, покажуть нам, як потрібно працювати. Не теоретично, а на практиці. Міська рада завжди намагається виходити із подібних конфліктних ситуацій так, щоб виграла в першу чергу громада. Як і в не конфліктних ситуаціях діє виключно в інтересах громади. Проблема в тому, що частина цих критиків просто не хочуть нікого чути, окрім себе. Серед них є і так звані «ображені», яких свого часу було звільнено з міської ради через корупційні скандали, які в попередніх каденціях розповідали нам тут, як треба «правильно» ділити бюджет, щоб лише 50 % розподілялось за пропозиціями громади, а решта 50 % – за їхніми пропозиціями. Ми проходили багато чого за ці 10 років: і підпали автівок та будинків депутатів, і вбивства депутатів. І зрозуміло, що не інтереси громади для замовників цих злочинів грали ключову роль.

– До речі, а що з цими резонансними злочинами? Що відповідають правоохоронці?

– Злочинці досі не покарані. На жаль, правоохоронні органи не спрацювали належним чином. В нас нормальні робочі стосунки із усіма керівниками правоохоронних органів, однак ті питання, які задає громада, часто залишаються без відповіді. Жителі міста Черкаси не побачили ані вбивць депутата Михайла Бінусова, ані замовників на лаві підсудних. Так само з іншими резонансними злочинами і вбивствами. І це дуже погано. Хіба не можна було знайти винних у підпалі автомобіля депутата Геннадія Шевченка, що ось нещодавно відбулось? Де боротьба із розповсюдженням наркотиків біля навчальних закладів? Зі злочинністю на вулицях? Потрібно більше превентивних заходів, бо це ж стосується наших дітей. Ми ж зі свого боку допомагаємо, в тому числі і матеріально, реалізували програму «Безпечне місто», коли було встановлено близько 500 камер відеоспостереження. Саме тому ми сьогодні думаємо над можливістю перетворити нашу муніципальну інспекцію у муніципальну варту, своєрідну місцеву поліцію, з відповідними можливостями, бо навіть із тими, хто навколишніх сіл привозить і викидає будівельне сміття на полігоні в центрі Черкас або на контейнерні майданчики на околицях, – самі змушені боротись. Взагалі сміття – це тема окремої розмови на кілька годин, бо зараз ми думаємо над тим, як організувати майданчики, щоб туди люди могли безкоштовно привезти і розсортувати там великогабаритне сміття, і процесі перемовин щодо двох проєктів сміттєпереробки, в тому числі і на базі однієї з котелень «Черкаситеплокомуненерго». Але повертаючись до теми праоохоронців, так само ми не бачимо реакції правоохоронних органів на ситуацію, коли Руськополянська громада в охоронній зоні кладовища, поряд з могилами наших Героїв, дає дозвіл будувати СТО та павільйон з продажу сільськогосподарських запчастин. Або де реакція правоохоронців, коли навпроти Пожежної академії було розікрадено земельні ділянки Геронимівської сільської ради, а потім продано приватним підприємцям, які, зрозуміло, що хочуть там, те і будують. Нуль цілих нуль десятих реакції правоохоронців. А це ж не таємниця, що навколо Черкас земельні ділянки були розкрадені і продані за десятки тисяч доларів. Або територія Черкаського аеропорту лише на 70 % знаходиться в межах міста Черкаси, а 30 % знаходиться чомусь в межах Руськополянської громади. Як це могло статися, ні кого не цікавить? Або два гектари берега Дніпра в рекреаційній зоні біля Долини троянд як опинились в межах Червонослобідської територіальної громади? Бо ділки із районних земельних ресурсів і Черкаської РДА такого колись накрутили, хоч ще за генеральним планом 2011 року всі ці землі і навіть острови Дніпра належали Черкасам. То де реакція правоохоронців? На жаль, ті люди, які проводили цю адміністративну реформу, – це була не просто помилка нашої країни, це були злочинці. І сама реформа була помилковою. Бо за нормальною реформою громади мали б об’єднуватись навколо великих і спроможних,  в даному разі приміські громади мали б об’єднуватись з Черкасами. А то хутори об’єднались, і в них коштів навіть на своє існування немає, як, наприклад, у Свидівку величезні проблеми. І тепер ми повинні доводити в судах те, що Черкаська районна рада не погоджувала межі сільських рад із Черкаською міською радою, і не мала права їх самовільно встановлювати. На жаль, в судах. Хоча ми б хотіли мати з цими громадами добросусідські відносини. І я особисто їздив на сходки навколишніх сіл і переконував, що з Черкасами їхні громади будуть у вигіднішому становищі. Але там чомусь послухали тих, хто гучніше кричав, бо об’єднання з містом шкодило його власним інтересам. Та і зараз в деяких громадах штучно нагнітається ворожнеча, що навіть збираються тисячі підписів і відправляються Президенту, що нібито Черкаси ці громади утискають. Мовляв, ми заважаємо їм розвиватись. Почитайте, що в соцмережах пишуть з цього приводу деякі діячі, ви «прозрієте» (посміхається, – ред.).

– Окрема тема – соцмережі. За останні роки суспільство таке накручене, нетерпиме і агресивне в спілкуванні, що не хочеться себе навіть уявляти на місці якоїсь публічної особи, що стає мішенню для цькування з будь-якого, навіть позитивного приводу. Як вам вдається витримувати ці негативні емоційні цунамі? Що б ви порадили, так би мовити, політичним новачкам? Які б зауваження зробили користувачам?

– Так переважна більшість критики виливається від закритих профілів у соцмережах. Це просто боти, найняті однією «опозиційною» айтішною компанією, схоже. Або людьми із інших регіонів України чи навіть з-за кордону. Коли пишуть, що замість тролейбусів краще було б ППО купити, то стає просто смішно. Бо всі притомні люди розуміють, що міська рада обласного центру не може купити ППО, навіть якби мала на це гроші. Держава поклала на нас повноваження займатись виключно соціально-економічним розвитком, щоб місто працювало і допомагало фронту. Цим ми і займаємось. По-перше, я вважаю, що в соцмережах має бути чітка ідентифікація особи, тому в багатьох країнах заборонений телеграм, де цілі новинні канали є анонімними. Це і безпека країни, і профілактика злочинності, всяких шахрайських схем, торгівлі наркотиками. По-друге, часто ті люди, які обливають інших брудом в соцмережах, в реальному житті реалізуватись не можуть, тому і живуть у своєму віртуальному світі. Особливо мені «подобаються» поради, скажімо «Воювати до кінця, до останнього українця» від тих, хто живе у Німеччині чи Польщі. По-третє, треба дбати про своє ментальне здоров’я в першу чергу, тому не реагувати на всі ці дописи. Менше проводити часу в соціальних мережах, а більше займатись реальними справами. Я переконаний, що більшість черкасців мислять позитивно, і реально оцінюють роботу нашої команди. Бо насправді сім’ї багатьох посадовців в цей час, які відповідально ставляться до своїх обов’язків, – це глибоко нещасні родини. Бо вони не можуть проводити з сім’єю стільки часу, скільки хотіли б, не бачать, як швидко виростають їхні діти. І відповідальність на них яка: за їхні підприємства, за колективи. Поставте себе на місце директора школи чи завідувача дитячим садочком під час повітряної тривоги. Чи всі діти в укритті, чи все буде добре? А ще коли в тих же телеграм-каналах, як оце нещодавно було, прочитає: «20 ракет у напрямку Черкас»! Це жахливий тиск. Знаєте, один мій товариш на одній зустрічі виголосив тост: «Щоб ми так жили, як про нас люди думають» (сміється, ред.). Це влучно, бо насправді ми такі ж люди, як і всі: живемо в Черкасах, наші діти ходять у ті ж школи, нам так само вимикають світло…

– А взагалі, ви за час свого перебування на посаді нажили багато ворогів? Чи бувало таке, що через міські питання доводилось сваритись із друзями?

– Та зрозуміло, що коли доходить до принципових речей, то дружба не може бути на першому місці. Останні скандали корупційні в столиці ще раз доводять, що в принципових питаннях не можна дивитись на особистісні стосунки, інакше це погано закінчиться для всіх. Тому, на щастя, не часто, але бувало і сварився.

– До речі, у Черкаській міській раді у вас практично немає опозиції. Чи таки є? Це добре чи погано?

– Та як же, є опозиція. Нечисельна, але є (сміється, ред.). А якщо серйозно, то я переконаний, що просто цей склад Черкаської міської ради більш конструктивний, аніж попередній. У нас є жорсткі дискусії, не всі питання приймаються гладко, однак боротьба зазвичай розгортається навколо якихось принципових проблем, на вирішення яких є різні погляди. А не просто боротьба заради боротьби. І не всі рішення приймаються такими, якими їх пропонував Черкаський міський голова. Однак те, що міська рада працює злагоджено, на відміну від тієї ж обласної ради, яка ніяк не може голову обрати, – це і здобуток нашої команди, адже я і команда завжди тримаємо слово.

– Які найбільші страхи Черкаського міського голови у такий тривожний час?

– Війна. Коли обстріли, то боїшся, щоб не прилетіло в Черкаси, щоб не постраждали люди, критична інфраструктура. Цілу ніч слідкуєш за новинами під час масованих обстрілів, і боїшся. Один із останніх прильотів по місту я особисто з вікна будинку бачив. Всі ці вибухи, вогонь. І в тебе думки: тільки б не в житлові будинки, не в котельні, не в критичні об’єкти. Тільки б не було загиблих, поранених. Навіть не уявляю, що переживають люди, які безпосередньо в епіцентрах опиняються.

– А як людина чого ви найбільше боїтеся? Адже з війною різних викликів в житті різко побільшало. Як ваша родина їх долає?

– За родичів, які на фронті. За сім’ю, за дітей. За тих працівників Черкаської міської ради, що воюють. Достойно воюють на всіх фронтах. Бо ходжу на всі похорони наших Героїв, і це дуже спустошує, насправді. Все це горе, розпач, біль. А тоді збираєш себе до купи, і йдеш працювати, бо треба тримати стрій, черкаська громада в тилу має показувати приклад незламності.

– Чому ви не вивезли свою родину за кордон, як зробили і продовжують робити велика частина топ-чиновників країни? Тим більше, що вам свого часу навіть закидали, що ваша дружина і діти живуть в Іспанії.

– Вирішили, що вони повинні жити в Україні. Поїхали до двоюрідної сестри в гості, побули там, і зрозуміли, – що мають жити вдома, в Україні. До речі, кому супер-цікаво, моя дружина задекларувала те житло, що належить чоловікові її двоюрідної сестри в Іспанії, де вони з дітьми зупинялись. Жінка проживає в Іспанії вже більше 25 років, переїхала туди ще за довго до того, як я став міським головою Черкас. І, до слова, свого часу працювала в кафе на домашньому стадіоні «Реал Мадриду»  – «Сантьяго Бернабеу».

– Ваша дружина – депутат Черкаської обласної ради. Тобто теж публічна особа, із, так би мовити, повним букетом зобов’язань і викликів у воєнний час. Чи не жалкуєте ви зараз, що вона в 2020 році прийняла рішення піти у політику? Чи не жалкує про це тепер вона?

– Вона має додаткові навантаження, незручності, наприклад, при перетині кордону з дітьми мусить по кілька годин проходити всякі перевірки, бо депутати мають обмеження щодо виїзду за кордон. І вона дуже шкодує про це рішення. Особливо зараз, з огляду на те, що нині відбувається в Черкаській обласній раді. Я вже мовчу про стосунки Черкаської міської ради із обласною радою, починаючи з бомбосховища для 11 школи, коли обласна рада відмовилась надавати приміщення, і закінчуючи Черкаським аеропортом, який громада вже кілька років не може повернути у міську комунальну власність. Деяким обласним обранцям чомусь здається, що місто хоче в них відібрати «їхню власність», хоч це, наголошу, – комунальна власність громади області, а отже і Черкас. А самі в цей час дають добро на відверте розкрадання цієї власності, як, наприклад, паливний склад з трьома гектарами землі в нашій промзоні, який був проданий за рекордно малі вісім мільйонів гривень. А це ж був прекрасний майданчик, скажімо, для того ж сміттєпеперобного заводу, адже відстані до житлової зони дозволяють його там розмістити, і розв’язка транспортна підходяща, й інфраструктура. Скажіть, що це за такий орган – Черкаська обласна рада – який не ясно, які функції важливі виконує, і не зрозуміло, кого представляє. Тому варто було б довести вже цю адміністративну реформу до логічного завершення і ліквідувати ці рудиментні ради, а їхнє майно передати тим громадам, на території яких воно знаходиться. Це було б правильно і справедливо. А то це якась корупційна лавочка виходить. Може, хтось з депутатів обласної ради заперечить мені. Цікаво буде послухати, як вони підтримали черкаську громаду. Тому я також шкодую, що моя дружина зараз такий орган безвідповідальності представляє.

– Зрештою, наступні вибори все одно рано чи пізно відбудуться. У вас є якісь плани? Як оцінюєте власні шанси?

– По перше, сьогодні основне питання – закінчити війну. А по-друге, альтернативи нашій команді зараз немає. І нам ще потрібно закінчити багато добрих справ на користь громади. Я б сказав, шанси нашої команди – довгострокові.

– У цілому, яку б оцінку ви поставили роботі Черкаської міської ради на чолі з Анатолієм Бондаренком.

– Я навчався за п’ятибальною системою, тому поставив би тверде чотири.

Тетяна Воронцова