Жителі Смілянщини, Сергій Тимофієв та Олександр Михненко, самотужки відновлюють памʼятки свого краю, аби зробити їх туристичними локаціями. Суспільному розповіли: аби відкрити ці місця для мандрівників, пройшли 200 кілометрів у походах.
Шляхами лісів Смілянщини люблять ходити грибники. Та Сергій Тимофієв, очільник осередку зеленого туризму Смілянщини, знає локацію, яка свого часу мала бути схована від сторонніх очей:
«Тут є штабна землянка диверсійно-організаційного партизанського загону імені Пожарського. Українські партизани зробили більше, аніж все керівництво Червоної армії по захопленню плацдарму на цьому березі».
Це одна із 19-ти землянок, які були тут за часів Другої світової війни, пояснив Сергій Тимофієв. Тоді півтори тисячі людей, серед них і місцеві жителі, долучилися до партизанського руху. Остання з них, місцева жителька пані Ніна, і показала цю схованку.
«Спочатку думали, що тут звичайна пічка. Готували для неї місце, прокопали далі і виявили залишки подової печі (автентичної — ред.) — скільки вона прогоріла, скільки глини. І тут пекли хліб. За чотири місяці партизани роздали населенню 200 тонн хліба», — Сергій Тимофієв.
Ця землянка — частина туристичних місць, якими нині опікуються Сергій та Олександр. Аби дослідити їх, чоловіки пройшли двісті кілометрів Смілянщиною, розповів краєзнавець Олександр Михненко:
«На основі цих походів все нотували, фотографії робили і так далі. І вийшла книжка “В нетрях Смілянського краю”, де показані локації туристичні на карті, де вони знаходяться».
Відновлювати й утримувати локації чоловікам допомагають місцеві жителі, а матеріали дає лісництво. Так відновили вагову 19-го століття, розповів пан Сергій. Саме такі у своїх книгах описував граф Бобринський, який жив тут:
«Тут є корзина, куди завантажувалися дрова — стрілка відхилялася, для того, щоб визначити, скільки дров є, є баласт. Люди приходили, відпрацьовували, садили ліс. І за це призначалася плата. Вартість дров була вища, ніж сталі».
Це лише невелика кількість того, що хотіли б нам показати, зазначив Олександр Михненко:
«Тут є дуб, з якого розвідники 3 січня 1944 року спостерігали за німецько-фашистськими військами, які виїжджали із Сміли на Городище».
За словами пана Олександра, разом із паном Сергієм прагнуть, аби туристи приїжджали на Смілянщину, бо тут не гірше, аніж в Карпатах.
«Від Ірдиня до сусіднього села Орловець, від Млієва до Сміли. І на всій цій містині скільки цікавих локацій! Часто наші місця називають малими Карпатами, і в цих місцях теж дуже багато цікавого, але для цього потрібно розвивати інфраструктуру — на Мале Старосілля дорога бажає кращого, і людям заїхати в такі важкодоступні місця важко. Окрім що брати рюкзак, палатку і вперед. Так само, як і печери Виноградського монастиря, хоча вони зареєстровані як туристичні в обласній державній адміністрації, але не упорядковані, наприклад, відвідини таких місць».
КОМЕНТАРІ