На Черкащині рідні зниклих безвісти на війні об’єдналися в акції “Рушник надії”. Всю свою любов та бажання найскорішого повернення захисників додому вони вкладають у полотно. Кожен стібок, кожна вишита ластівка, гілочка калини чи ім’я — надія на повернення військовослужбовця, розповіла Суспільному організаторка Галина Лозова-Генчу.

blank

Вишивальниця Галина розповіла про один з рушників, який створила разом з іншими жінками. На ньому вишиті імена та позивні зниклих безвісти на фронті, ластівки та вірші.

“Квіти, птиці, гілочки, калина — все те, що захищає, оберігає і закликає наших військових захисників повернутися додому”, — пояснила Галина.

Рушники Надії вишивають в усіх куточках України, а в кожній області є свій осередок, розповіла організаторка Галина Лозова-Генчу. На виставці у Шполі представили пів сотні рушників — лише частина великої колекції.

“Ми, — жінки, шукали, де ми можемо вкласти свою енергетику. І започаткували «Рушник надії». Це об’єднує людей тим, що можна виговорити і вимолити свій біль”.

Крайній раз пані Галина Лозова-Генчу розмовляла зі своїм чоловіком телефоном 22 серпня 2024 року.

“Знаємо, що є відео, де їх беруть в полон. Але, як каже наша українська влада: ми не можемо стверджувати, що вони там живі”.

Понад шість місяців не отримала жодної звісти від свого чоловіка і Галина Шпиць. 20 років вона вишивала весільні рушники, тепер — вклала свою любов і надію на повернення чоловіка у рушник надії.

“Це була відрада моя така. На рушнику зображене дерево життя, ластівка. Надіюсь, що хлопці добираються додому”.

Пані Алла Снігир раніше не вишивала. До акції долучилася, бо теж втратила зв’язок з чоловіком. Від нього нічого не чути два роки і три місяці. Свою участь у вишиванні називає “криком душі”.

Як розповіла Галина Лозова-Генчу, понад дві тисячі жінок-вишивальниць об’єднав проєкт. Свої вироби вишивальниці планують показати не лише всій країні, а й міжнародній спільноті. Далі частину колекції “рушників надії” побачити можна буде у Звенигородці.