Минулої суботи, 7 вересня, в Україну прибув літак із 35 вже колишніми полоненими українцями. У російській в’язниці пробули 286 діб. Серед них двоє моряків із Черкащини: 24-річні смілянин Олег Мельничук та христинівчанин Владислав Костишин. Нагадаємо, 25 листопада минулого року російські військові біля берегів Криму обстріляли та захопили українські судна. Мельничук є командиром буксиру «Яни Капу». Разом із моряками повернувся виходець із Черкас, 50-річний журналіст Роман Сущенко.

Уперше інформація про можливий обмін поширилася ще наприкінці серпня. Більшість батьків терміново виїхали до аеропорту «Бориспіль», де прочекали увесь день. Проте повідомлення виявилося неправдивим. Розповідає видання «Вечірні Черкаси».

«Куплю 10 чизбургерів і з’їм їх за один раз»

Полонені українці до останнього не вірили, що їх повертають на батьківщину, каже Олег Мельничук. Лише коли через ілюмінатори літака побачили внизу Україну, почали аплодувати.

Про те, що обмін відбудеться, дізнався в суботу о 4-ій ранку, – згадує Мельничук.  – Прийшли й сказали збирати речі. Зрозумів, що це повернення додому. Але до кінця ще не вірив, навіть коли були в літаку. Та перетнувши кордон із Україною, заспокоївся, що нічого не відміниться.

У в’язниці хлопців підтримували листи від рідних і незнайомих людей. Телефонні дзвінки були під забороною.

Поки були у в’язниці, нам були доступні книги у великій кількості й телевізор із кількома каналами,  – розповідає Олег. – Особисто я перечитав дуже багато книг. Ще читали листи, які нам приходили звідусіль.

Про події 9-місячної давнини Олег пам’ятає поки мало.

Дуже багато з того, що тоді відбувалося під час штурму наших суден, я не можу поки згадати, – пояснює капітан «Яни Капу». – З часом спогади повернуться.

На судових засіданнях Олег Мельничук був єдиним полоненим, який не захотів говорити російською. Просив для себе перекладача.

Я відмовлявся спілкуватися російською, бо сам з Центральної України і добре знаю рідну. – сміється хлопець.  – А російська мова з моїх вуст звучить не дуже добре. Казав слідчим, що я військовополонений командир «Яни Капу» і відмовляюся від дачі показів. Ми нічого не порушували. Діяли згідно домовленостей між Росією та Україною щодо проходження вод. Був готовий провести у камері ще рік чи два. Та був впевнений, що Україна з а нас боротиметься до кінця.

Після звільнення досі не може адаптуватися до навколишнього середовища.

Незвично якось гуляти вулицею. Навколо так багато людей та автівок. Тепер буду від’їдатися. Є й плюси нашого полону. Я перестав пити каву й почав дотримуватися режиму харчування. Поганих звичок не набув. Не палив і не почав цього робити. До полону важив  71кілограм,  а нещодавно  ставав на ваги, то показало 66 кілограмів. На вигляд я не змінився, кажуть мені. Це я жирову масу скинув. За місяці 2, гадаю, наздожену свою колишню вагову категорію. Досі не купив того, що дуже хотілося увесь час. Куплю 10 чизбургерів і з’їм їх за один раз.

Моряк 9 місяців не бачив сонця

Полонений моряк Владислав Костишин із Христинівки разом з іншими товаришами вже повернувся в Україну. Про це розповіла його мама Людмила Костишина.

– Владік тиждень буде лікуватися у Феофанії, – каже Людмила Анатоліївна. – Звідти поїде на місце служби в Одесу. Після Одеси йому пообіцяли місячну відпустку, яку він проведе в рідній Христинівці.

Запитую про самопочуття хлопця.

– Яке там самопочуття! Схуднув. При зрості 172 сантиметри важить заледве 60 кілограмів. Питаю:

– Синок, як вас там годували?

– Як у тюрмі.

Мати каже, що хлопці 9 місяців не бачили сонячного світла. Лише у суботу рідні Владиславові придбали мобільний телефон.

– Приїхав із тої Росії без нічого.

24-річний Владислав Костишин навчався в Севастопольському морському училищі імені Нахімова. Згодом – в Одеській морській академії.  Всюди розмовляв виключно українською.  Служив на малому броньованому катері «Нікополь», на який його згодом мали призначити командиром.

Поки що звільнені хлопці перебувають у столичному медзакладі на реабілітації. Коли дозволять повернутися до Сміли, Олег не знає. Поки відновлює сили й планує, як буде повертати своє судно.